— Тим гірше, хлопче, тим гірше для тебе. Морякові дуже рідко слід бачити землю і то з якнайдальшої відстані. А там,— тільки по щирості, добродію Вестерне,— мабуть, довкола вашого озера так чи інак земля.
— А хіба, дядечку, довкола океану не "так чи інак земля"? — жваво втрутилася Мейбл, боячись передчасного вияву характерного догматизму, чи то пак — педантизму, старого моряка.
— Ні, дитино, саме навпаки: це океан так чи інак навколо землі! І я це завжди товкмачу, хлопче, тим, що на суходолі. Всі вони перебувають, так би мовити, посеред.. океану, навіть не підозрюючи того; живуть, небораки, і не відають, що нема нічого дужчого і більшого від води. Людська зарозумілість не знає меж, і якийсь мудрагель, що ніколи й не нюхав солоної води, часом гадає, ніби він більше тямить від того, хто об'їхав мис' Горн Ні-ні, наша земля — це не що інше, як острів, а коли казати правду, все те, що не. земля,— є вода.
Молодий Вестерн пройнявся глибокою повагою до бувалого моряка, що служив на океані, бо й сам часто мріяв про океан; TCJ все ж він мав природну повагу й до широкого плеса, на якому виріс і яке в його очах було не без своїх принад.
— Те, що ви кажете, сер,— скромно відповів він,— може, й слушне, коли йдеться про Атлантичний океан, але тут, на Онтаріо, ми з повагою ставимося й до суходолу.
— Це тому, що ви всі у землі на замочку,— відповів, щиро регочучи, Ken.— Але годі-бо: он уже йде Слідопит, як йоґо у вас величають, несучи дерев'яні таці, на яких парує смаженя, і запрошує нас пригоститися; а правди ніде діти: на морі олениною не поласуєш. Добродію Вестерне, бути люб'язним з дівчиною в твоєму віці — річ не важча, ніж,
1 Мис Горн — найпівденніша точка американського континенту в архіпелазі Вогняна Земля, скажімо, знайти кінець кормового фала !, тому якщо ти приглянеш за тарілкою та чашкою мого Магнітика, доки я .закушуватиму із Слідопитом та нашими друзями-індіянами, вона, не сумніваюся, завважить це.
1 Кормовий фал — мотузка чи шворка, за до помогою якої на суднах підіймають сигнальні прапорці.
Добродій Кеп сказав більше, ніж міг на той час здогадуватися. Джаспер Вестерн якнайкраще догодив Мейбл, і вона надовго запам'ятала лагідну чоловічу турботу молодого матроса у цю першу їхню зустріч. Він підсунув кінець колоди, щоб їй було на чім сидіти, добув для неї смачний кавалок смаженої оленини, приніс ковток чистої води з джерела і, сидячи близько напроти неї, швидко завоював повагу дівчини своїм м'яким, але щирим поводженням — даниною, яку жінка завжди бажає отримати і.яка ніколи так не принадна, а тим більше — жадана, як тоді, коли вона іде від юнаків до їх одноліт-ків-юнок, від мужнього до тендітного. Послу-гування ж молодого Вестерна, як і більшості представників дужчої статі, котрі проводять своє життя, позбавлені товариства статі слабшої, відзначалося такою запопадливістю, щирістю та лагідністю (хоч і без умовної витонченості, брак якої, мабуть-таки, відчувала Мейбл), що ці чарівні якості достатньо замінювали відсутність лоску. Залишмо цих недосвідчених і невинних молодят, щоб вони порозумілися мовою своїх почуттів краще, аніж висловленими вголос думками, і повернімося до гурту, в якому дядечко Ken з притаманною йому невимушеністю, що ніколи не залишала його, вже став головною дійовою особою.
Чоловіча компанія вмостилася довкола однієї на всіх дерев'яної таці з оленячою смаженею, а в розмові, яка зав'язалася при цьому, проявлялися характери людей, що складали це різнорідне товариство. Індіяни їли мовчки (пристрасть тубільних американців до оленини видається невгамовною), зате двоє білих багато балакали й сперечалися з різних питань, до того ж кожен з них довго й завзято обстоював Свій погляд.
А що'той діалог допоможе читачеві краще збагнути подальшу оповідь, не буде зайвим записати його.
— Ви, безсумнівно, знаходите втіху в своєму житті, добродію Слідопите,— вів далі Ken, коли зголоднілі супутники вже настільки наситилися, що почали копирсатися в таці, вибираючи найсмачніші кусні оленини.— Воно у вас теж повне своїх випадковостей і своїх удач, як і в нас, моряків, от тільки наше— все вода, а ваше — все земля.
— А чого, нам теж трапляється мати справу з водою у наших щоденних мандрах і походах,— заперечив йому білий співрозмовник.— Ми, прості люди прикордоння, вміємо володіти веслом і остями не згірш, ніж рушницею та мисливським ножем.
1 Реї— поперечні дерев'яні бантини на щоглі, до яких прив'язані прямі вітрила.
2 Лот — прилад для вимірювання глибини та діставання проб грунту морського дна. '
3 Штурвал — стернове колесо з ручками, за допомогою якого керують кораблем.
4 Лотліпь — товста канатна петля, якою захоц-люють вантажі при підніманні.
15 Р и ф-ш т е р т — канат, яким розтягують нижню, частину навскісного вітрила.
6 Такелаж — сукупність снастей (на вітрильна* ках).
— Вірю, але чи вмієте ви брасувати реї пускати лот2, керувати штурвалом3 і лотлін-шо4, відпускати риф-штерт5 а чи такелаж?6 Весло — без сумніву річ добра у човні, а яка з нього користь на кораблі?
— Як на мене, то я поважаю всіх людей з їх покликаннями і вірю, що перераховані вами речі мають своє призначення.— Той, хто прожив, як я, серед різних племен, розуміє, які різні бувають звичаї. Так, скажімо, міпги фарбують свою шкіру зовсім по-іншому, ніж делавари, і розчарується той, хто сподівається побачити воїна' в одязі скво. Я не надто старий, але вже чимало прожив у лісах і дещо знаюся на людській натурі. Я ніколи особливо не довіряв ученості тих, що мешкають у містах, бо жодного разу ще мені не довелося здибати серед них такого, що умів би без промаху стріляти з рушниці а чи натрапити на слід у лісі.
— Отакої і я думки, добродію Слідопите. До речі, вештаючись там по вулицях, ходячи
З Ф. Купер
33
до церкви щонеділі та слухаючи проповіді, ніколи не станеш чоловіком. Посилайте свого хлопця на океан, якщо хочете відкрити йому очі на світ, дайте йому подивитися, як живуть в інших країнах (я це називаю глянути в обличчя природі), якщо хочете, щоб він зрозумів, хто він і що він. Ось хоча б узяти й мого свояка сержанта. Собою ніби людина як людина, по-своєму не гірша всякої іншої на світі, а врешті — хто він? Піхтура — і більш нічого. Сержант, точніше — не рядовий, але, знаєте, все одно піхтура піхтурою. Коли ще він тільки сватався до моєї бідної сестри БріджІт, я із свого обов'язку одразу ж розтлумачив їй, хто він та що вона може' чекати од такого чоловіка, але хіба ці дівки слухають кого, коли їм хтось запаморочить голову? Правда, сержант нібито вийшов у люди: кажуть, він там неабиякий чоловік у форту, але сердешна його дружина не дожила, щоб побачити це, бо вже чотирнадцять років, як померла.