1 Батлер і Брандт — ватажки розбійників, що наводили жах на населення Північної Америки під час війни за незалежність від Англії (1775—1783).
Зустріч Слідопита й Сангліє дечим нагадувала історичне побачення Веллінгтона з Блюхером , яке відбулося значно пізніше і про яке так багато й у всіх деталях довгий час писалося. Ця ж зустріч проходила біля.
багаття, причому, зійшовшись, обидва представники ворожих сторін перше з добру хвилину мовчки пильно роздивлялися один на одного. Кожен з них відчував, що має перед собою грізного ворога, і кожен разом з тим усвідомлював, що треба поставитися до свого супротивника з терпимістю, якої заслуговує воїн, незважаючи на те, що між ними не було майже нічого спільного ні в характері, пі в нахилах. Один з них служив заради грошей та чинів, а другий — тільки тому, що любив цей дикий край, з яким було пов'язане все його життя, і тому, що його несхибна рука й великий досвід були потрібні батьківщині. Бажання доскочити вищого становища в суспільстві ніколи не турбувало спокій Слідопита; не знав він ніколи й честолюбних помислів, принаймні до зустрічі з Мейбл. Відтоді й справді невпевненість у собі, шаноба до дівчини й бажання дати їй вище суспільне становище, ніж те, яке він сам займав, завдавали йому чимало болю, але щирість і відвертість натури швидко допомогли йому повернути спокій, і невдовзі вій розміркував, що та жінка, яка погодиться стати його дружиною, не побоїться ділити з ним і його долю, хоч якою б скромною вона була. Він поважав Сангліє за відвагу і, виходячи зі свого життєвого досвіду, мав досить глузду, щоб вірити тільки половині тих жахів, які приписувалися французові, тому що, як і завжди й у всьому, такі чутки поширюють найобмеже-піші боягузи, котрі самі гаразд нічого незнають. Слідопит, одначе, не схвалював його егоїзму, його холоднокровного розрахунку і чи не найбільше — того, що він забув "покликання білих" і засвоїв риси, притаманна червоношкірим. Зі свого боку, і Слідопит був загадкою для капітана Сангліє. Він багато чув про безкорисливість, справедливість і чесність провідника і ніяк не міг збагнути мотивів, якими той керувався, і це кілька разів приводило його до грубих прорахунків, зроблених з тої простої причини, з якої відвертий і балакучий дипломат приховує свої таємниці краще, ніж мовчазний та лукавий.
Після того як обидва герої отак обмацали один одного очима, мсьє Сангліє перший віддав честь: грубість прикордонного життя ще не остаточно витравила в ньому добрі манери, які він засвоїв ще в юнацтві, як і не стерла з його обличчя виразу поштивості, котра, здається, є невід'ємною рисою кожного француза.
— Мсьє Слідопит,— досить рішучим тоном, хоча й з дружньою посмішкою, почав француз,— un militaire поважає le courage et la loyauté . Ви балакать по-ірокезькому?
— Так, я розумію мову цих гаспидів і, коли треба, можу розмовляти по-їхньому,— відповів відвертий і чесний Слідопит,— але не люблю ні цього плем'я, ні його мови. По-моєму, добродію Крем'яне Серце, що не мінг,то негідник. Між іншим, мені не раз доводилося вас бачити в боях, до того ж, мушу визнати, завжди в перших рядах. Ви, певно, вже добре знайомі з нашими кулями.
— Тільки не з ваша, сер,— ламаною англійською мовою відповів француз, — une balle з ваш благородний рука — то вірний смерть. Ви забив мій найкращий воїн на один острів.
— Може, й найкращого... Може, й найкращого... Хоча, я б сказав, коли чесно розібратися, то всі вони обов'язково виявляться страшенними негідниками. Не бажаючи образити вас, містере Крем'яне Серце, я таки скажу, що ви водитеся з препоганою компанією.
— Так, сер,— відповів француз, який, розуміючи по-англійському тільки п'яте через десяте, але не бажаючи показати це, вирішив, ніби йому було сказано комплімент, і поспішив відповісти на нього люб'язністю.— Ви добрі вельми. Проте un brave завжди comme ça . Але що це? Як це все розуміти? Що вони роблять з тим jeune homme?
Слідопит оглянувся в той бік, куди дивився й показував рукою Сангліє, і побачив, як за наказом М'юра два солдати грубо схопили Джаспера й заломлюють йому назад руки.
— Гей, а це що буде?! — крикнув провідник, кинувшись до солдатів і турнувши їх з такою силою, що ті порозліталися в обидва боки.— Як ви смієте так обходитися з Джас-ч пером — Прісною Водою? Хто дозволив вам робити це на моїх очах?
— Вони виконують моє розпорядження, Слідопите,— втрутився квартирмейстер,— і я цілком відповідаю за свої дії. Невже ви осмілитеся взяти під сумнів вірність наказу, даного командиром, який має чин офіцера його королівської величності?
— А хай би це був навіть наказ із вуст самого короля — і то я не погодився б, почувши, буцімто наш Джаспер заслуговує, щоб з ним отак обходились. Хіба ж ми не йому зобов'язані тим, що наші скальпи ще цілі? Хіба це не він урятував нас від поразки й приніс нам перемогу? Ні, ні, сто разів ні, поручнику! Якщо ви отак будете проявляти свою владу, то я перший відмовляюся визнати її за вами!
— Це вже пахне непокорою,— відповів М'юр,— але Слідопитові багато що можна пробачити. Джаспер дійсно прикидався, буцімто нам у всьому допомагає; але ж не треба забувати, що було до цього. Хіба сам майор Данкен ле застерігав проти нього сержанта Дангема перед нашим відплиттям з Освего? Хіба ми на власні очі не переконалися, що була зрада? І хіба можна когось іншого запідозрити в зраді, крім цього молодика? Ех, Слідопите, Слідопите! Ніколи вам не бути нівеликим державним діячем, ні великим полководцем, якщо ви довіряєте тільки одній зовнішності людей! Покарай мене бог, коли це не правда, що лицемірство, як ви й самі часто заявляєте, Слідопите,— ще поширеніша вада, ніж навіть заздрість. Це справжня напасть па рід людський!
Капітан— Сангліє тільки здвигнув плечима й сторожко переводив погляд із Джаспера на квартирмейстера і з квартирмейстера знову на Джаспера.
— Я знати не хочу ні про вашу заздрість, пі про ваше лицемірство, ні навіть про вашу людську натуру! — відрізав Слідопит. — Джаспер — Прісна Вода — мій друг; Джаспер — Прісна Вода — відважний, чесний і відданий хлопець, і я нікому в п'ятдесят п'ятім полку не дозволю й торкнути його без особистого наказу майора Ланді і доки я тут! Можете собі розпоряджатися своїми солдатами,' добродію М'юре, а до мене й до Джаспера вам зась!