Прибігли діти: хлопчик і дівчинка. Вони незадоволено дивилися на незнайому людину. Зайшла сусідка.
Гриненко почував себе тут зайвим. Але піти, не поговоривши з сестрою Коростильова, не міг.
Довго вона не могла заспокоїтися. В кімнаті запахло нашатирним спиртом. Сусідка порадила послати за чоловіком.
І тільки тоді, коли той прийшов, Гриненкові пощастило, нарешті, дещо з'ясувати.
— Ви кажете, що його пальто знайшли на вулиці Володарського? Дивно. Там живе Іван Іванович Бондар, з яким Сергій дружив. Ви не були у Бондаря?
Гриненко сказав, що це прізвище йому трохи знайоме, але з Бондарем він не зустрічався.
— Тоді обов'язково побувайте у Бондаря. Він завжди був близьким другом Сергія Коростильова. Бондар знає Сергійове життя, знає, з ким той мав справи, — і він звернувся до дружини: — Товаришеві з міліції потрібна адреса Івана Івановича…
Крізь сльози вона назвала адресу. Гриненко тут же в думці прикинув, що будинок, у якому живе Іван Іванович Бондар, повинен знаходитися недалеко від гаража техдопомоги.
Сестра Сергія Коростильова, поки вони розмовляли, поквапно почала одягатися. Вона сказала, що зараз же хоче подивитися на труп брата. В тому, як вона це сказала, відчувалося недовір'я до Гриненка. Їй не хотілося вірити у смерть брата. Глибоко в думці жевріла надія, що могли й помилитися в тому, що загиблий і є її брат. Хто міг упізнати в мертвому Сергія Коростильова? Тільки документи свідчили, що це він, але ж документи могли бути викрадені в нього іншою людиною…
Гриненко погодився взяти її з собою.
* * *
… Ось ще один будинок на вулиці Володарського, великий, багатоповерховий. У двір ведуть два під'їзди.
У першому з них Гриненко зустрівся з кількома підлітками.
— Де тут живе Іван Іванович?
— Той, що машину має?
— У Івана Івановича своя машина?
— Аякже. Он його гараж.
Йому показали й квартиру Бондаря.
Жінка, що вийшла Гриненкові назустріч, сказала, що Іван Іванович Бондар живе тут, але зараз на роботі.
Гриненко повідомив, що він з автоінспекції. У свій час Іванові Івановичу Бондарю було запропоновано з'явитися до них з документами техогляду, але той чомусь і досі цього не зробив. Тепер він, техінспектор, сам на місці огляне автомашину.
— Не знаю, як бути. Він і ключів од гаража не залишає.
Те, що дружина Бондаря не захотіла показувати машину і навіть сказала, що не знає, де ключі, особливо зацікавило Гриненка. Старший лейтенант пам'ятав, звичайно, про слід легкової машини над урвищем.
— Коли ваш чоловік приходить з роботи?
— Після шести. Інколи пізніше. Я скажу йому, щоб зразу ж пішов в автоінспекцію. До кого треба звернутися?
Гриненко згадав одного знайомого, який працює в автоінспекції, і назвав його прізвище.
— А може, я трохи зачекаю? Тепер пів на шосту.
Вони розмовляли на порозі, і жінка не збиралася запрошувати його в кімнату. Рішення Гриненка їй, очевидно, не сподобалося. Це було видно по її обличчю. Та що поробиш? Не стоятиме ж автоінспектор під дверима…
У Бондарів велика квартира, недавно відремонтована. В кімнатах прибрано, чисто. Тут зовсім інакше, ніж у квартирі двірнички. Гриненко ловить себе на думці, що там у нього чомусь відразу виникла підозра, недовір'я до хазяйки, і цьому, можливо, сприяла обстановка. Коридор темний, вікно в кімнаті завішане старою ковдрою, ніби люди бояться світла. Інша річ тут. Коли б навіть Гриненкові хтось вказав на квартиру Бондарів як на таку, що в ній переховуються злочинці, він не повірив би. Дуже вже добропорядний вигляд мало це сімейне гніздо. Килимки, фотографії, квіти — все говорило про затишок, про мир і згоду в сімействі.
Побачивши телефонний апарат на стіні, Гриненко зрадів. Зараз він подзвонить своєму другові в автоінспекцію і про все домовиться. Треба ж бути послідовним. І якщо вже зайшла мова про машину, то вони її таки оглянуть.
Він запитав дозволу скористатися телефоном.
— Я зараз у власника автомашини І. І. Бондаря на Володарській, — говорив у трубку Гриненко. — Хазяїна нема дома, але скоро повинен прийти.
Той, з ким розмовляв Гриненко, запитав: "Знову під автоінспектора маскуєшся? Що там за справа в тебе?"
Гриненко вів своє.
— Значить, мені чекати? Добре, буде виконано. — Він помовчав трохи, ніби вислуховував свого начальника. Потім знову заговорив: — Ви зможете заїхати по мене? Це дуже добре. Тоді прошу на вулицю Володарського, будинок номер…
Жінка прибирала на столі і не дивилась у бік Гриненка. Але він помітив, що вона прислухається до кожного його слова.
— У вас суворі порядки, — обізвалася дружина Бондаря. — Невже отак про кожну машину дбаєте?
— Як бачите. Хіба мало буває всіляких нещасних випадків? То гальма не в порядку, то щось інше. А рух у місті великий, пішоходів багато. Не так про машини, як про людей дбаємо…
Раптом жінка подивилася на підвіконня і ніби зраділа.
— О! Здається, ключ від гаража. Зараз ми подивимося. Якщо він, то зможете оглянути машину.
Він зрозумів це, як бажання скоріше спровадити його з квартири. Ну що ж, спасибі і за ключ. Гриненко поганенько знається на автомашинах, і, відверто кажучи, в присутності Івана Івановича йому було б сутужно. Недарма ж викликав товариша.
Жінка накинула на себе пальто, і вони разом спустилися в двір.
Гараж приліпився до високої кам'яної стіни і був схожий на звичайний сарай для палива: низенький, обшарпаний, сяк-так накритий шматками іржавого заліза та руберойду.
Жінка відімкнула замок, і вони опинилися в просторому, низькому приміщенні. Чистенька, аж сяюча "Победа" дивилася на них синюватими фарами. На крилах машини і на фарах висіли тоненькі бурульки; машину, очевидно, мили, незважаючи на мороз, і потім на ній нікуди не їздили.
Гриненко почав випробовувати гальма… В той же час він старанно оглядав гумовий килимок під ногами, сидіння, дверці, шукав слідів…
Гальма виявилися в доброму стані. Залишалося сказати жінці, що він не має ніяких претензій, і піти.
Але в цю мить Гриненко ненароком глянув на стіну гаража, і йому здалося, що там є якісь підозрілі плями.
Виліз із машини і, не звертаючи уваги на хазяйку, почав оглядати стіну.
Хтось зовсім недавно обшкрябував крейдяну стіну, зачищаючи плями. Внизу на підлозі було видно шар білого пороху.