I цього дня, коли вiн забирав своє добро з Верхнього Мiста, теж падав снiг. Тiльки не перший, а останнiй березневий снiг. I не хотiлося майстровi знiмати вовчу шапку i пiдставляти лице вiзерунчастим снiжинкам.
Холод тепер часто проймав його спрацьоване тiло, i холодом занадто часто овiвало колись таку гарячу та веселу душу,
Збудували святу Софiю.
Скiнчилось володарювання великого кагана Ярослава.
Минули буйнi походи проти сусiдiв.
Наближались братовбивчi чвари межи нащадками Ярослава.
I старiючий майстер знав про це i полишав Верхнє Мiсто.
Була весна 1054 року.
I падав останнiй рiденький снiжок.