Оформлюємо квитки, проходимо контролю. Між па-пуасами-контролерамл працює й одна біла жінка. Майже не заглядали до валіз, але, побачивши в мене дитячий іграшковий лук та стріли, відібрали, сказавши, що дістану їх на австралійській території, в Брізбені, бо це, мовляв, зброя. . . А те кишеньковий ніж, який теж бачили, не відібрали. Це не зброя. Це вже був суто папуаський трюк.
У Сіднеї наступного дня поспішаю до книгозбірні й дістаю чотири томи архівних матеріялів Миклухи-Маклая. Тут і таємні листи до уряду Австралії, і донесення та звіти Петербурзькому географічному товариству, яке відрядило його до Нової Гвінеї та інших країн, і скарги до різних губернаторів у справі кривд, що їх робили білі місіонери папуасам. Особливо він вимагав заборони брати папуасів на трощу до Австралії та на інші важкі роботи, де їх багато гинуло від знущання білих плянта-торів, тяжкої праці та хвороб.
Читаючи ці документи, ще раз переконуєшся, що в особі Миклухи-Маклая світ мав небуденну людину: не тільки сміливого науковця-мандрівника, а й великого гуманіста, оборонця безправної темношкірої напівдикої людини. Ці прикмети ставлять його вище від цілої низки мандрівників-мореплавців, які, відкриваючи нові землі, не спромоглися внести в здобутки культури і боротьби за людську правду стільки, як це зробив наш нащадок запорозького козака Миклуха-Маклай. Тож наш обов'язок спопуляризувати його ім'я серед нашого народу і серед інших народів, глибше показати і його здобутки та їх значення, і його національну приналежність. А таких наших видатних людей, яких або силою забрали, або з допомогою щедрих обіцянок та платні заманили, і вони віддали цілком чи частково свої знання й здобутки на славу царської Росії, знаємо безліч. Серед них і композитор Бортнянський, і науковець Вернадсь-кий, і славетний композитор та співак Максим Березов-ський, і Гоголь, і винахідник перших ракет у тодішній Росії інж. Засядько, і актор та співак Іван Алчевський, і митрополит Дмитро Туптало, і багато інших. А серед них і Миклуха-Маклай.
* * *
Ця подорож лишила в наших щоденниках і в нашій пам'яті багато цікавих вражень про Папуа Нову Гвінею та її цікавий нарід. Ми щасливо повернулися додому. І як же було шкода, і яка то була сумна несподіванка, коли по двох тижнях ми довідалися, що мґр. О. Присташевсыкий нагло помер на серце, з яким він, давно вже мав клопоти. Кажуть люди — доля! Але однаково шкода добрих людей, незважаючи ні на що.
Ньюпорт, серпень-грудень 1976 року. Австралія.