(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1202, арк. 20, 22—25)
[ТИША]
Переліз через ограду (по оріховому дереву) і вийшов у с а д.
І так тихо було навкруг, тільки < огонь та ще> огонь горів у
Досифея та <іще> ще йому здалось, що там, де землянка, наче
стогпав хто і підскугилював, як собака. Пішов туди навпростець.
Через кущі, через чагарі і <вж[е]> як спустився <вниз>
в яр вогкий, що < глеєм > пахну [в], згадав, що біблію забув на
столі. Не так було < бібліє > біблії тієї жалко, як те, що вперше
Сковорода <у світі опинився > < вийшов у світ> опинився на
просторі без біблії. Та ще й і той образ дуже непокоїв і нервував:
курінь. Павучок в < своїм коридорі > своїм глибокі [м] коридорі
з павутини, і хліб на блюді, і риба, і біблія розкрита і найбільш
турбувало чогось, що розкрита...1
1 Пізніше автор за допомогою спеціальних значків розбив цей
текст на поетичні рядки.— Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1247, арк. 3)
[ПЕРШИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
< (мов із глибини віків) > < (голос, мов із глибини віків) >
(говорить, мов із глибини віків)
Огонь. Печаль. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія...— Біжить життя моє,—
Спіралями. В спіралях тих я гину, гину І
(—самотністю подолапий). І я
в спіралях тих, як у страшних обіймах
Лаокоон! (—самотністю). Печаль
Постій, життя! (Печаль.) Постій, спинися!
Я добіжу, я порівняюсь. Я —
о ні, о ні!
< (іронія) > < (самоіронія) >
(з приступом іронії *,
з іронією, що не терпить заперечення) *
Хіба спинитись може
самий закон буття?
< (рукою даючи докази > < (даючи докази —
руками > *
(даючи докази <жестом > філософським жестом) *
"Постій, життя"
Та ж смішно це! Хіба потрібне чудо
у сферах тих, де розум діє, мисль,
окреслення? — Печаль. В Європі Фауст
ще брязкотить сумнівами. Туман
алхімії — і природничі точні
досягнення? — Що ж!
(з іронією) *
Європейський бруд
перетворить у золото — послуга.
Та не така. (Та не така.) Печаль.
< (рішуче) > (рішуче підводячись)
Перетворить у золото <чи ж можна> <не можна >
<чи й можна > <не вдасться > < потрібно >
я хочу
енергію народу, <того> що повстав!
< енергію народу, що>
перетворить у золото я хочу
обурення! <Народу боротьбу! > І труд, і боротьбу!
< перетворить >• Ви чуєте?
<і боротьбу<Печаль. Печаль. Розбито.
Зруйновано
< боротьбу >
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і. Мі П98, арк. 2)
[І. ПЕРШЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ. НІЧ]
Потвора: Кажу ж вам
тс! Бо он хтось спить...
<Чорт і чортиця> (вскакуючи):
Іч, які хитрі — вони вже тут! А в <нас> нашій кареті, ви уявіть
собі, щось <ізламалось> поламалось і ми змушені були [нерозб.]
(Всі замахали на них руками.)
<Чортиця>: А що, хіба хто вмер?
<Та чого не похнюпились?> Чого це <всі похнюпились?> всі
притихли? Веселіше, <дру[зі!]> панове!
Ну що, вгощав вином Сковорода?
Сковорода
О!
Та вас уже тут цілий гурт? я знаю,
чого прийшли! Ну-ну. Будь ласка. Знов
попосмішіть.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1204, арк. 6 зв.)
[II.. ПЕРШЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ. НІЧ]
Келія. Свічка догоряє. До стіни на лаві чернець спить. Сковоро-
да, одірвавшись од рукопису, уголос думає: ...Солі мінеральні,
квасці, купорос, кам'яна сіль, селітра? Добре.— І так, немовби з ким
сперечаючись, говорить:
Ну добре. Так. Нехай одкриєм шахти
й понад Дінцем —то <шо тут> що ж тут зміниться?
Ну наживем скарбницю,— а б і д н от а —
<чи поживе той скарб? 1 Набридло вже:
одно танцюй, одно перегинайся — >
<Ізнов папи
закріпостять. Закріплять, скроплять кров'ю,
розляжуться >
одно танцюй, одно перегинайся —
аж лоскотно від ласки 2. Слухай — хха? —
а що якби полоскотать по горлу
царів, князів та христолюбців: рраз! —
ото б була сміхота... Тільки: грізно! —
негоїсто! — та люто! — а не так,
як колії, що < насмоктавшись крові > < обсмоктавши
Умань>
учаділи <й розкисли > <від крові >, а тепер...
О де ви є, мої нещасні друзі!
Коли живі — озвітеся: — давно,
давно я вже не той. Як та сокира,
поблискую, дзвеню! Хоч довго ще
у бур'янах моїх трактатів < безсило >
виплутувавсь: Матерія? чи Дух?
(схоластика мені, як та собака) —
Я ж знаю сам одне: Materia
aeterna est — Матерія одвічна.
(Читає далі.) Коли заллє водою шахту, то <в першу чергу > на-
самперед зробити треба <що це> (прислухається) — котра це
година?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, on. 1, спр. 1207, арк. 5)
[III. ПЕРШЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ. НІЧ]
1 Збоку дописапо:
"<Цундра> Козак Розплата (< пробує провести пальцем по
голій шаблі> Ткнувши голою шаблею в ікону)".— Ред.
2 Збоку дописано:
"Цундра (Сковороді)
Умань, Умань, хоч так же було треба".— Ред.
< Келія. Свічка догоряє > < Келія. Ніч. Свічка. > <Ніч. Келія.
Свічка нагоряє. До стіни на лаві чернець спить. > Келія. Ніч. Свіч-
ка. На дворі сторож калатає в дошку. Сковорода, одірвавшись
од рукопису, уголос думає: "...Солі мінеральні, <квасці> галун
(сірчан), <купорос> купервас, кам'яна сіль, селітра? — Добре".—
і так, немовби з ким сперечаючись, говорить:
Ну добре. Так. Нехай одкриєм шахти
й понад Дінцем — то що тут зміниться??
Ну наживем скарбницю — а біднота —
чи поживе той скарб? < (нахмурено) > (похмуро)
< (підводячись) > < (Сторож у дошку калатає) >
< (встає, щоб іти) > < (самозаперечуючи) >
Ізнов. Пани.
<Чорт мені надав — із родичем
зійтись > Та чорт мені надав до родича
зайти — тепер і грайся в киці-баби,
жартуй тепер і текстами товчи
слов'янськими, як в ступі просо,— <може ж> чей же
хоч одверну < увагу, а зробить > увагу. А зробить
я те зроблю, що друзі доручили
<під Києвом, а цить...>! ...чи хтось мене гукав?
Надворі гомін. Щось багатоноге заскочило в сіни
і, причаївшись, взялося наслухати <0... навіть
двері одхилило [нерозб.] >
<Та ні, се так,
здалось мені. Ану ж, пійду погляну>
Гукав? <Хто ж би?> О ні.
Здалось. Пійду на зорі гляну,
чи скоро світ *. Та що це — падаю!
І голова як шум. Невже гарячка
і досі ще?.. Все причувається,
мов хтось <іде> нявчить. Ну от. Ізнову. Двері
[• •]
Потвора
Яка ж бридня,— ідея
Платонова.
[• ... .]
попався — <хха?> чув? — чого б же ви й тікали!
Сковорода
Не насміхай: ніхто з нас не тікав.
На берегах дописано ремарку: "(встав)".— Ред.
Бо <хоч і вмре> як умре Максим — постане Цундра!
на <вольний шлях> вольності права?
Ну що ж, накопуйсь
[. і
< простелиться > одкриється тобі дорога, гафт
і..... о
гафт, гафт, що йшли царі <по ньому> гетьмани.
[• •]
Пастух і пастушка (вскакуючи)
Іч які хитрі,— вони вже тут! А в нашій кареті, ви уявіть собі, щось
поламалось і ми змушені були ...<коло саду> біля саду < (Хоч
там уже стояла чиясь карета) > <—отам, де травка>