Сковорода (симфонія)

Сторінка 17 з 83

Тичина Павло

В а х т а н г
Ти з криком: "Заступись!" —
рвонулася...
О г е н і я
(радісно )
Згадав! Іди я скину
тобі з очей ганебну пов'язь, ну...
(Розв'язує очі.)
Тепер ось глянь: яка ж я пані?
В а х т а н г
Леле!
Огенія... невже Огенія?
Скажи, це сон, чи справді... Учениця
Сковороди Огенія мені
зустрілася ізнов. Та дай же — гляну.
Голос пані
...шукайте ж бо! уб'ю!
В а х т а н г
Ти чула крик?
(Біжить до вікна.)
Так он вона — аж п'яна вся! Од звіра
ти порятуй мене, рятуй!
Огенія
Чекай.
Кріпачка я (уже ідуть?), кріпачка,
й терятись я не звикла.
Голос
...засічу!
Огенія
Зробімо так... чекай,— так що ж придумать...
Та не хвилюйсь... ага! Ось на гвіздку
чи бачиш там підрясник? Швидше ж!
Візьмем
і скуфію також. Але... давай
я розв'яжу тобі спочатку руки.
, т. 4 129
Та де ж той ніж?! Уже ідуть? Ідуть?
Тоді сама я розгризу зубами! —
...ну от і все.
Вахтанг
Ой дякую. Повік
я послуги цієї не забуду!
О г е н і я
Чи хочеш ти, щоб цей дворянський звір
наскочив? На ж та одягай... Та слухай,
що я скажу: як тільки вваляться,
прикинешся святим та юродивим.
Вахтанг
Щоб роздушить панів, віднині я
піду на все! О помсти, помсти! Раптом
зміню себе,— я викривлятимусь,
як скорпіон...
О г е н і я
...ти знаєш шлях, дорогу
на Миргород? Та ну! такий, як ти,
щоб не вхопив тропи у яр? Так от же:
ти привітай одважних козаків.
Люциперу скажи: хай пам'ятає
ту помилку, що Залізняк Максим...
Вахтанг
...що Залізняк?
О г е н і я
Скакунчики й пан Фігель:
мовчи!
З шумом розчиняються двері.
Фігель
(п'яно підтанцьовуючи)
...і ой дід бабу ще Й руду,
і ой дуду да ой дуду...— Дорогу!
Не бачите хіба, хто йде?
(Розмахує шаблею.)
130
О г е п і я
Авжеж!
Дорогу там, дорогу!
(Затуляє собою Вахтанга.)
Гайдуки
1. От, їй богу,
життя! Танцюй, поки танцюється!
Нам панщини робить не треба. Хто ми?
Скакунчики! Надворні козаки!
Ми гайдуки шляхетські.
2. Чим ми справді
не гайдуки?! За пана? Бий! Гурра!
...а тут його як рубону — дак нехрист
перевернувсь, аж чвякнув.
3. Ну, а я
по-іншому стріляв: у сінях дівку
нагледівши, да як шарпну її
в куток...
(Побачивши Вахтанга.)
Чекай, а хто ж це причаївся?
В а х т а н г
А хто хіба? Я ченчик-ченчичок,
я докучай-одчай. Чергинькну-дзенькну,
ножем дворян чичикну, га? Хай кров
біжить, а я царицю обамбурю —
ага? ага?
(Скаче.)
Гайдук
Проходь, гагакало,
до чого це юродство? Бачиш: пані,
а з нею ще й дванадцять дударів
іде. Проходь, бо зараз так і цопну.
В а х т а н г
А я все 'дно щось знаю. Га? А от
і не скажу.
Увіходять дударі граючи.

5*

131

Ну, драстуйте, повстанці!
Так ви ж глядіть: ножакою панів
по горлу чик! — а потім буде видно.
(Від задоволення кугиче.)
Огенія
Та й де він тут узявся?! Гайдуки,
женіть його! Скакунчики — дорогу!
Ф і г е л ь
Та це куди? — назад! Еж я іду.
І от дуду, дуду...
(Падає на канапу.)
Розхльостана, вся в шелесті і брязку, увалюється пані.
Пані
(кричить)
Це ж Іліада!
(Оддихується.)
...а з Лейпціга нема ще й досі? Цить,
дударики!
(Скакунчикам.)
Та припиніть там танці!
Тепер уже ви не дударики,
а вояки-ахейці,— Іліада!
(Падає, вхопившись за крісло. її підводять.)
В а х т а н г
Ага? Ага? Убиймо гада! Як?
А ось отак!
(Наміряється.)
Гайдук
Ну-ну, бо так і цопну.
Пані
Блаженненький?
Гайдук
Та хтозна-звідки він
уклюнувся чи, може, по дорозі
пристав.
Пані
Пусти його! Нехай. Я всіх
блаженненьких люблю. Ченців приймаю.
Вони ж мене до неба піднесуть,
по всіх світах прославлять. Ах, події!..
І як це нам вдалось наскочити
на отого князька Херехевлідзе!
(Тоном, яким декрета читають.)
Самодержав...
Це хто тут засміявсь,—
Огенія? Як трон дак незугарна
вмостить? Моє фамільне крісло, трон!
Огенія підмощує подушки.
Я покажу вам сміх!
...самодержавство;
монархія; дворянство. Гайдуки!
Всі виходи зайнять, не випускати
нікого!
Гайдуки стають на дверях.
Так. Бо я боюсь,— боюсь,—
боюся я сама зостатись!., боже,
нудьга яка!.. Невже кінець? Невже
прийшов кінець самодержавству? Вольність?
Голоти бунт? А як же без раба?!
Я без раба не можу!! Не уявляю
доцільності дворянської душі,
краси життя свого як феодала.
Шакала — ось кого повинна я
сама в собі любити. Кровожеру,
хитрющого шакала. Я! Щоб Я
душила всіх за горло. Душно!
(Зомліває, її підтримують.)
Сяду.
Втомилась я.
(Заплющує очі.)

Вся філософія
моя — це я.
(Важко дихає.)
О г е н і я
Не гомоніть... Заснула...
Виходьте всі, та потихеньку — цс!..
Всі повертаються наздибочках, раптом Фігель починає гавкати на
капапі.
Пані
Ой цюценько бідненька,— обиджають.
Дудар
Кумедія!
Пані
Дай лапоньку, цюцюнь.
Ну дай же! Що?
(Говорить у повітря.)
А вас дивує ніжність?
Ну боже мій, та до собаки я
хіба коли була недобра? Бидло
чи кріпаки — то зовсім інша річ.
І взагалі...
(Нюхає з табакерки.)
Дударі
Ви чули? — "бидло". Ловко
виспівує, а ми дак боїмось
і кашлянуть...
Гайдук
Ану лиш там замовкніть!
Дударі
Чого кричиш?! Бо й справді: що це ми —
невільники, чи що? Віддай нам, пані,
умовлене.
Пані
Умовлене? Платню вам?
А ось вона...
Гайдуки підносять канчуки напоготові.
134
Пані
(зловісно)
Імперія — це пуга.
Мій рідшій край — це гроші, грошики,
грошва.
(Безгучно регоче, а потім враз божевільно розширює
повіки.)
Так ви Давид Гурамішвілі?
Чудесно. Це ж — Грицько Сковорода,
громадянин усього світу, старчик.
Знайомтесь. Хха! Поет грузинський, князь,
покривджених заступник ще й поміщик,—
і мандрівний селянський наш філософ.
...вина сюди, вина!..
Огенія приносить вшю.
Піднесемо ж
ми келихи за цей іконостасний
негласний наш союз. Ви не п'єте?
Не хочете? Ви кажете, що воля
цим кріпакам потрібна! Го-во-ріть...
Ви не страшні. Замкнітесь краще в душу
свою. Усе ж оте, що робите,—
у вас лише до половини. Землю!
голоту! О, її боюсь. А вас...
(Істерично регоче.)
Огенія
(тихо)
А що, Вахтанг, наївся рідним краєм?
Виплутуйся ж тепер. Ну, починай.
Вахтанг
(на різні голоси)
Бонжур, мадам! Бонжур. П'ятсот?
Не смійтесь.
А скільки б ви хотіли? Я? Та ви ж!
Свєтлєйший граф, ви ж знаєте: собака —
вже кращої й нема.