Скотохутір

Сторінка 17 з 20

Джордж Орвелл

З'явилося багато нових ротів, які потребували поживи. Восени майже водночас опоросилися чотири свиноматки — всі їхні тридцять чотири поросятка поспіль були рябими, а що на фермі жив тільки один кнур — Наполеон, то були всі підстави мати його за батька. Пізніш, коли з'являться будівельні матеріали, в саду вирішили побудувати школу, поки що ж пацята трималися окремо. З часом прижилося правило уступати дорогу, окрім того, вони, незалежно від віку, дістали привілей прикрашати хвостики зеленою стрічечкою.

Рік випав урожайний, однак коштів на все не стачало. Були закуплені цегла, щебінка та вапно для будівництва школи: постійної ощадливості потребувало відновлення вітряка. Окрім того, треба було діставати гас і свічки, цукор для наполеонівського спецстолу (іншим свиням він був шкідливий, бо вони від нього занадто товстіли), інструмент, цвяхи, вугілля, дроти, бляху для покрівлі й бісквіти для собак. Були експортовані кілька копиць сіна й частина врожаю бульб, а контракт на постачання яєць зріс до шістсот на тиждень, і курки марно сподівалися, що колись їх оточать чарівні комочки пуху — їхні любі курчата. Після грудневого урізання раціону було ще й лютневе, а стійла перестали освітлювати. Втім, здається, до свиней це не стосувалося, бо за всіх злигоднів вони гладшали. Якось лютневого дня з будиночка за кухнею, де стояв перегонний апарат, долинув такий теплий та ситний дух… Хтось сказав, що так пахне смажений ячмінь, і тварини зраділи: може, це на вечерю готують для них поживну хльобавку? Однак ніхто її не скуштував, а наступної неділі було оголошено, що ячмінь віднині призначається свиням. А його ж зібрано так багато! Незабаром мешканці Скотохутора довідались, що тепер кожна свиня матиме на обід пинту пива, а Наполеон — півгалона, і цю порцію подаватимуть йому у супниці з порцелянового сервіза.

Зате ж худоба ні перед ким не схиляла шиї, як раніше! Можна було співати, розмовляти, виходити на демонстрацію… Наполеон розпорядився, щоб раз на тиждень відбувалися так звані Стихійні Демонстрації з метою уславити досягнення та перемоги Скотохутора. В призначений час тварини лишали роботу і, зібравшись у дворі, врочисто марширували — спочатку свині, потім коні, корови, вівці й домашня птиця. Собаки супроводжували процесію з флангів, а попереду вицибував чорний півень Наполеона. Боксер і Кловер несли зелений прапор, прикрашений рогом і копитом та закликом "Слава Товаришу Наполеону!" Віршотворці читали поеми на честь Вождя, Верескун виголошував промову про те, як було колись, а стало тепер, і все завершувалося салютом з револьвера. Найбільш полюбляли Стихійні Демонстрації овечки; коли хтось ремствував (це тварини дозволяли собі, коли поблизу не було ні свиней, ні собак), що вони марно втрачають час та мерзнуть, негайно ж починало лунати: "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано". І все-таки ці заходи подобалися більшості скоту. Вони нагадували, що хай там що, а панів над ним немає і трудиться худоба заради власного добробуту. Окрім того, пісні, Верескунові промови, лопотіння прапорів на вітрі допомагали забути про голодні шлунки.

У квітні Скотохутір оголосив себе Республікою, і виникла потреба всенародним голосуванням обрати Президента. Ним став Наполеон, бо інших кандидатур не було. В ці дні до відома тварин довели нові деталі зв'язку Сноубола з Джонсом. Виявляється, зрадник не лише готував поразку в Битві біля Короварні, маскуючи свої дії військовою стратегією, а й одверто змагався на боці людей, навіть очолював їх. А причиною рани на його спині були зуби Наполеона.

Серед літа на фермі несподівано з'явився ручний ворон Мозус. Він не змінився: так само, десь сидячи, тріпав чорними крилами й розповідав свої історії кожному, хто хотів його слухати. "Там, за хмарами, товариші, — врочисто казав він — гора Смоктунців, благословений край, де ми, бідні тварини, відпочиватимемо від трудів наших". Тепер він розповідав, що встигнув побувати на небі й на власні очі бачив кущі, де ростуть пряники та грудки цукру. Багато хто вірив йому: має ж бути бодай на іншому світі якась справедливість. Єдине, що вони не могли зрозуміти, то це ставлення свиней до Мозуса. Вони нібито й називали його базікалом, а оповідки про Гору Смоктунців порожніми вигадками, проте дозволяли ворону просторікувати на фермі й навіть виділили йому чверть пінти пива на день.

Коли копито зажило, Боксер ще з більшим запалом узявся до роботи: адже, окрім усього, в березні почалося ще й будівництво школи. Часом виснажлива праця й життя надголодь ставали нестерпними, але Боксер ніколи не занепадав духом. Ніщо в ньому не виказувало знесиленість, тільки й того, що шерсть не вилискувала, як раніше, а м'язи вже не так вигравали. Казали, що з першою травичкою він стане яким був… Та весна настала, а все одно здавалося, що Боксера, коли він витягував із штольні величезний камінь, на ногах тримає тільки залізна воля. Його губи знайомо складалися, однак вимовити: "Я працюватиму ще більше" — в нього не стачало сили. Та думати про своє здоров'я він не хотів. Коли настало його двадцятиліття, він вирішив не йти на відпочинок, доки не наскладає стільки каміння, щоб відновити млин.

Але якогось літнього вечора фермою пішли чутки, що з Боксером щось сталося: він нібито упав, тягнучи великий камінь. Мало не половина тварин кинулися до пагорба, де велося будівництво: справді, витягнувши шию з опущеною головою, між голобель лежав Боксер, боки його лисніли від поту, а з рота витікала цівочка крові. Кловер уклякла поруч.

— Боксер! — плакала вона. — Що з тобою?

— Легені… — озвався Боксер кволим голосом. — Але це марничка. Гадаю, ви зможете завершити млин і без мене. Я приволік багато каміння, мені не стачило одного місяця. Чесно кажучи, я вже потребував відпочинку. Бенджамін теж старий — можливо, нам дозволять піти на пенсію разом.

— Потрібна допомога, — сказала Кловер. — Біжіть хто-небудь до Верескуна й скажіть йому, що сталося.

За мить біля Боксера лишилися тільки Кловер та Бенджамін, який мовчки заходився відгонити від нього гедзів. Незабаром з'явився Верескун і висловив своє співчуття. Він сказав, що Товариш Наполеон сумує з приводу того, що найкращий трудівник занепав на здоров'ї і вже віддав розпорядження покласти його до чудової клініки в Уїлінгтоні. Тварини збентежилися. Хворого товариша — і в людські руки? Але Верескун переконливо пояснив їм, що ветеринар поставить Боксера на ноги скоріш, аніж це вдасться зробити в умовах ферми. Через півгодини кінь спромігся звестися і насилу додибуляти до стійла, де Кловер уже приготувала для нього свіжу солому.