Скотоферма (Ферма тварин)

Сторінка 14 з 26

Джордж Орвелл

З деяким трудом дереза відчитала Заповідь склад за складом. "В ній сказано: Хай жодна тварина не спить у. ліжку, застеленім простиралами," — сповістила вона накінець.

Як воно не цікаво, але Конюшина не пригадувала собі, щоб четверта Заповідь згадувала про простирала. Та коли так було тут на стіні, то не могло бути інакше. А Квікун, що в цей мент припадково тудою проходив у товаристві двох — трьох собак, зумів дати цілій справі відповідне освітлення. "Отже ви вже знаєте, товариші, — сказав він, — що ми, свині, спимо в ліжках у панському будинку? А чому ж би й ні? Ви не припускали, я певен, що колинебудь існувала постанова проти ліжок? Ліжко значить тільки місце, де? сплять. Стисло кажучи, в'язка соломи у стайні є ліжко. Постанова зверталась проти простирал, що є людським винаходом. Ми усунули простирала з ліжок і спимо під укривалами. Це дуже вигідні ліжка, правда! Та, можу вам сказати, товариші, вони не є за вигідні як на наші потреби, такі ми зараз виснажені усією цією розумовою працею. Аджеж ви не хотіли б позбавити нас відпочинку, правда; товариші? Ви не хотіли б, щоб ми були надто втомлені для виконування наших обов'язків? Напевне ніхто з вас не бажає собі побачити Джонса знову?"Тварини негайно запевнили його що ні, і більш нічого не згадувалось про те, що свині сплять у ліжках у панському будинку. І коли два дні пізніше було сповіщено, що відтепер свині вставатимуть уранці на годину пізніше за інших тварин, то й на це ніхто не скаржився.

Під осінь тварини були втомлені, але щасливі. За ними лежав тяжкий рік після продажі чатини сіна і збіжжя; їхні харчові засоби були не дуже то богаті, зате вітряк винагороджував усі недостачі. Він уже був майже наполовину збудований. Після жнив настали погідні сухі дні і тварини працювали важче як колинебудь досі, певні, що варт цілий день чвалати, туди й назад з брилами каменю, якщо в цей спосіб можна звести стіни вітряка ще на стопу вище. Боксер навіть виходив ночами та працював годину — дві на одинці у сяйві серпневого місяця. У вільні хвилини тварини ходили довкола напівзакінченого вітряка, подивляючи могутність та стрімкість його стін; вони дивувалися, що були взагалі здібні збудувати щось таке величнє. Тільки старий Беніямін уперто не захоплювався вітряком, хоч, як звичайно, не висловлював нічого крім загадкової завваги, що ослине життя довге.

Прийшов листопад, а з ним скажені південно — західні вітри. Будування довелось припинити, бо. повітря було за вогке і не було змоги розмішувати цемент. Накінець, однієї ночі, хуртовина набрала такої сили, що будівлі колгоспу хитались у підвалинах, а вітер скинув декілько черепиць із покрівлі клуні. Кури попрокидались кудкудакаючи з переляку, бо всім нараз примрілося, що недалеко роздався постріл. Ранком тварини повиходили зі стаєнь і побачили, що щоглу перевернуло вітром, а в'яз, що стояв на краю саду, вирвало з корінням, немов редьку. Тварини тільки-що встигли це запримітити, як з горлянки кожної із них вирвався крик розпуки. Очі їхні зустріли жахливий образ. Вітряк був зруйнований.

Усі нараз кинулись туди. Наполеон, що майже завжди ходив повагом, тепер гнався попереду. Так, плід усіх їхніх змагань був зрівняний з підвалинами, а каміння, що врни зтаким трудом били й тягали, лежало розкидане довкола. Нездібні зразу промовити ні слова, вони стояли, сумно поглядаючи на груз. Наполеон похождав мовчки туди й назад, щоразу обнюхуючи землю. Хвостик йому випростався та микався різко то в один, то в другий бік; це була в нього ознака напруженої розумової діяльности. Раптом він затримався наче щось вирішивши. "Товариші, — сказав він спокійно, — знаєте, хто несе за це відповідальність? Чи знаєте ворога, що підокрався ніччю і завалив вітряка? Білан! — Заревів він нараз громовим голосом. — Білан зчинив це! З чистої зловтіхи, прагнучи загальмувати наші пляни та помститись за те, що його ганебно прогнали, цей зрадник підповз сюди під захистом ночі та знівечив майже рік нашої праці. Товариші, з місця проголошую Біланові смертну кару. "Герой тварин Другоі Кляси" і пів корця яблук одержить кожна тварина, що віддасть його в руки справедливости. Повен корець кожному, хто схопить його живим!"

Вістка, що якраз Білан винуватець такого вчинку, непомірно потрясла тваринами. Почулись оклики обурення і кожен почав придумувати в який спосіб схопити Білана, коли б той колинебудь повернувся в колгосп. Майже зразу викрили сліди свинячих ратиць на невеликій віддалі від горбка. Можна було їх прослідити лише на протязі кількох ярдів, та виглядало, що вони ведуть у бік дірки в живоплоті. Наполеон обнюхав їх, витягаючи глибоко повітря і сповістив що вони Біланові. Як свій особистий погляд подав він, що Білан мабуть прийшов від Лисичого Гаю.

"Не барімось, товариші, — викликнув Наполеон, коли сліди вже розглянули. — Перед нами праця. Цього ж ранку починаємо відбудову вітряка і будуватимемо усю зиму, чи сніг, чи погода. Провчимо цього нужденного зрадника, що йому не так легко вдасться знівечити наш труд. Пам'ятайте, товариші: у наших плянах не сміє бути жодної зміни. Мусимо їх виконати на зазначений день. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе Колгосп Тварин!"

РОЗДІЛ СЬОМИЙ.

ЗИМА була сувора. За хуртовинною погодою прийшов град з дощем і сніг, а потім сильні морози, що трималися добре аж за початок лютого. Тварини продовжували відбудову вітряка; вони прикладали всіх зусиль, бо добре знали, що зовнішній світ стежить за ними і що завидющі людські істоти радітимуть переможно, коли вітряк не буде вчасно закінчений. З персердя людські істоти вдавали, буцімто не вірять, що це Білан зруйнував вітряка: вони казали, що вітряк завалився, бо стіни були затонкі. Тварини знали, що воно не так. Проте, вирішено збудувати стіни у три стопи завширшки, а не у вісімнадцять цалів, як раніше; це значило, що треба буде заготовити значно більшу кількість каміння. Довгий час каменярня була завіяна кучугурами і нічого не можна було робити. Згодом, коли настала суха, морозяна погода, праця посунулась трохи вперед. Та це був жорстокий труд, що вже не сповнював тварин таких радісних надій як раніше, їм завжди було холодно, а до того вони ще часто голодували. Тільки Гнідко та Конюшина ніколи не падали духом. Квікун виступав з блискучими промовами про радість служби і гідність праці, та інші тварини знаходили більше надхнення у Гнідковій силі та його незмінному оклику "Працюватиму дужче!"