– Мені здається, що ви все це вигадали, – мовив Нед після невеликої паузи.
– Чому ви так вирішили?
– Тому що ваш сон почався як жахіття, а закінчився зовсім навпаки, і взагалі, усі сни, котрі мені снилися про їжу, зазвичай кінчалися раніше, ніж я встигав піднести що-небудь до рота.
Дженет розреготалася.
– Ні, я не все придумала, але ви мені не повірили, і тепер я вам не скажу, де правда, а де вигадка.
– Ну, добре. – Нед знову взяв виделку, але їсти не став. – Цікаво, а ваш батько нічого не знає? Не могли б ми що-небудь витягти з нього, якби ми йому розповіли те, що нам відомо? – Нед поставив це запитання з таким видом, ніби йому це щойно прийшло в голову.
– Звісно, могли б, – з жаром відповіла вона.
Нед замислено приплющив очі.
– Я одного боюсь, як би він не вибухнув і не зіпсував нам усю музику передчасно. Він же у вас гарячий, правда?
– Еге ж, – неохоче зізналася вона, – але ми... – її обличчя враз посвітліло, – я цілком певна, що коли ми пояснимо йому, чому необхідно почекати, то він... Але ж у вас вже все готово?
– Поки що ні, – покачав він головою.
Дженет надула губки.
– Можливо, завтра, – сказав Нед.
– Справді?
– Я нічого не обіцяю, – попередив він, – але думаю. що до завтрішнього дня все буде готово.
Дженет простягла руку через стіл і торкнулася руки Неда.
– Але ви обіцяєте, що, як тільки все буде готово, ви дасте мені знати – будь то день чи ніч?
– Гаразд, обіцяю, – відповів він з непроникним видом. – Але ж вам зовсім не обов'язково особисто бути присутньою при цій сцені.
Вона почервоніла, але очей не опустила.
– Я знаю, ви вважаєте мене чудовиськом. Мабуть, так воно і є.
– Будемо сподіватися, що істина, коли ми докопаємося до неї, – пробурмотів Нед, глядячи собі в тарілку, – припаде вам до смаку.
Глава дев'ята. МЕРЗОТНИКИ
1
Після того, як Дженет пішла, Нед Бомонт підійшов до телефону і назвав номер Джека Рамсена.
– Послухай, Джек, ти не міг би заглянути до мене? – запитав він, коли той взяв трубку. – Добре... чекаю.
До приходу Джека Нед встиг перевдягтися. Вони всілися один навпроти одного в плюшеві крісла, тримаючи в руках по склянці віскі з содовою, і закурили: Нед – сигару, Джек – сигарету.
– Ти чув про мій розрив з Полем? – запитав Нед.
– Так, – недбало зронив Джек.
– Ну і що ти про це думаєш?
– Рівним рахунком нічого. Я пригадую, що зовсім недавно ви теж порвали друг з другом, а потім виявилося, що це ловушка для О'Рорі.
Нед усміхнувся, мовби він з самого початку чекав саме такої відповіді.
– Таким чином, усі вважають це новим трюком?
– Багато хто, – лаконічно відповів його франтуватий співбесідник.
Нед глибоко затягся і повільно з розстановкою запитав:
– А якщо я зізнаюся тобі, що на цей раз ми порвали з ним по-справжньому, без дураків?
Джек промовчав. Обличчя його нічого не виражало.
– На жаль, це так, – сказав Нед. Він відхлебнув зі склянки. – Скільки я тобі винен?
– Сорок монет за останнє дільце з дівчинкою Медвіга. За минуле ми розрахувались.
Нед витяг з кишені штанів товсту пачку грошей, відділив від неї чотири десятидоларові асигнації і протягнув їх Джеку.
– Дякую, – кивнув той.
– Отже, ми розрахувались, – підсумував Нед. Він глибоко затягся і, цідячи дим крізь зуби, вів далі: – Я маю для тебе ще одну роботку. Я хочу, щоб Поля взяли за вбивство Тейлора Генрі. Він мені зізнався у всьому, але потрібні додаткові докази. Хочеш попрацювати над цим зі мною?
– Ні.
– Чому?
Смаглявий молодий чоловік піднявся і поставив порожню склянку на стіл.
– Ви знаєте, що ми з Фредом заснували тут невеличке детективне агентство. Справи йдуть непогано. Ще пару років, і ми почнемо солідно заробляти. Ви мені подобаєтесь, Бомонт, та не настільки, щоб через вас розсваритися з людиною, котра тримає в руках все місто.
– Поль – людина пропаща, – спокійно відповів Нед. – Вся його свора вже зібралась хоронити його . В цю саму мить Фарр і Рейні...
– Так нехай вони самі і займаються цим, – перервав його Джек. – Я не збираюся занурюватися в цю брудну історію, і взагалі я тільки тоді повірю, що їм під силу похоронити Поля, коли побачу його в труні. Трохи потріпати його – це вони можуть, а ось на більше вони не потягнуть. Та ви його самі знаєте краще мене. В одному мізинцю Поля більше мужності, ніж у всієї цієї шайки, разом взятої.
– Так, в хоробрості йому не відмовиш, якраз це і може погубити його. Ну що ж, ні так ні.
– Ні, – повторив Джек і взяв капелюха. – Що-небудь інше – будь ласка, а це – ні. – І він махнув рукою, ніби як підводячи риску під розмовою.
Нед також піднявся з крісла.
– Я так і думав, що ти відмовишся, – проговорив він без тіні образи в голосі. Він пригладив вусики кінчиком пальця і замислено поглянув на Джека. – До речі, ти не підкажеш мені, де б я міг відшукати Шеда О'Рорі?
Джек покачав головою.
– Відколи поліція втретє учинила наліт на його притон, і там у стичці прихлопнули двох фараонів, Шед укривається, хоча і не схоже, щоб поліція мала докази особисто проти нього. – Він витяг з рота сигарету. – Ви знайомі з Віскі Вассосом? Можна дізнатися від нього; якщо ви його добре знаєте, запитаєте у нього. По вечорах він зазвичай вештається у кабачку Тіма Уокера.
– Спасибі, Джек. Спробую щастя.
– Пусте, – відповів Джек. Він повагався. – Мені дуже шкода, що ви порвали з Полем. Краще вже б ви... – він обірвав себе і направився до дверей. – Втім, ви самі знаєте, що робити, – сказав він, не обертаючись, і вийшов.
2
Нед Бомонт зайшов у окружну прокуратуру. На цей раз його відразу провели до Фарра.
Фарр не зробив навіть спроби припіднятися з крісла і не простягнув Неду руки.
– Здрастуйте, Бомонт. Присядьте, – промовив він з льодяною ввічливістю. Його задерикувата фізіономія, трохи злиняла. Очі дивилися вороже і насторожено.
Нед усівся позручніше, закинув ногу на ногу і почав:
– Я забіг до вас розповісти про те, що відбулося поміж мною і Полем учора, коли я пішов звідси.
– Ну? – холодно процідив Фарр.
– Я повідомив йому, що у вас піджилки трясуться, – сказав Нед зі своєю найчарівнішою усмішкою; вид у нього був такий, наче він розповідає забавний анекдот. – Я розповів йому, як ви силкуєтеся, стараючись пришити йому вбивство Тейлора Генрі. Я сказав, що єдиний для нього спосіб врятувати шкіру – це відшукати справжнього вбивцю. І знаєте, що він мені відповів? Що він і є той самий убивця, тільки він назвав це нещасним випадком, чи самообороною, чи чимось ще у цьому роді.