Вони випили, і її всю пересмикнуло.
– Запийте водою, – порадив він.
Вона покачала головою.
– Ні, краще вже так. – Вона стала поруч з ним і, повернувшись спиною до вогню, взяла його за руку. – А що, коли перетягти сюди лавку?
– Ідея, – згодився Нед.
Вони відсунули стільці і принесли широку низьку лавку.
– Тепер вимкніть світло, – наказала вона.
Коли він повернувся до каміну, вона сиділа на лавці і розливала віскі у склянки.
– А тепер за вас! – запропонував Нед; вони випили, і її знову пересмикнуло.
Він сів поруч. У яскравому відблиску вогню їх лиця здавалися рожевими.
Знову заскрипіли сходи. Метьюс зупинився на нижній сходинці.
– Ну, будь ласка, дорога!
– Киньте в нього чим-небудь, – розлючено прошепотіла вона.
Нед фиркнув.
Вона взяла пляшку.
– Де ваша склянка?
Коли вона наповнила склянки, Метьюса вже не було. Елойс цокнулась з Недом. Полум'я каміна відбивалося в її очах нестерпним вогнем. На чоло безладно звісилися пасма темного волосся. Рот був напіввідкритий. Дихала вона важко, неначе їй не вистачало повітря.
– За нас! – прошепотіла вона.
Вони випили. Випустивши склянку з рук, вона припала до Неда і підставила йому губи; але тут її знову пересмикнуло. Склянка з дзвоном розбилася об дерев'яну підлогу. Очі Неда були хитро прищулені. Елойс зажмурилась.
Вони сиділи нерухомо. Знову заскрипіли сходи. Нед і тепер не ворухнувся, а Елойс тільки ще міцніше обійняла його своїми тонкими руками. Він не міг бачити сходів; тепер вони обоє важко дихали.
І знову розлігся скрип східців. Трохи згодом вони відсунулися одне від одного, проте рук не розжали. Нед поглянув на сходи. Там нікого не було.
Елойс провела рукою по його волоссю. Гострі нігті вп'ялися йому в потилицю. Тепер її очі були прикриті – блискучі темні шпаринки.
– Таке життя, – тихо сказала вона з гірким, уїдливим смішком. Вона відкинулася на лавку і притягла Неда до себе.
В цю мить вони почули постріл.
Нед миттєво вирвався з її обіймів і схопився на ноги.
– Де його кімната? – запитав він різко.
Заціпенівши від жаху, Елойс тільки блимала очима.
– Де його кімната? – повторив він.
Вона слабо махнула рукою.
– Над нами.
В кілька стрибків Нед опинився нагорі. Там він стикнувся з горилою Джеффом. Джефф був повністю вдягнений, тільки без ботинок. Він мотав головою, намагаючись прогнати сон. Побачивши Неда, він кинувся правою рукою до стегна, а лівою спробував схопити його.
– Ну, в чому справа? – гаркнув він.
Нед увернувся і підпірнувши під простягнуту до нього руку, всадив лівий кулак в морду горили. Джефф, ричачи, відлетів убік. Нед рвонувся вперед. За ним, вискочивши з своєї кімнати, мчався О'Рорі.
Знизу долинув крик місіс Метьюс.
Нед розчахнув двері і завмер. Метьюс лежав на підлозі спальні під торшером. З його відкритого рота стікав тонкий струмок крові. Одна рука покоїлася на грудях, друга була відкинута вбік, мовби вказуючи на чорний револьвер, що валявся біля стіни. На столі біля вікна стояв відкритий пузирьок з чорнилом. Поряд лежали ручка і аркуш паперу. До столу був присунутий стілець.
Шед О'Рорі відштовхнув Неда і опустився на коліна біля тіла Метьюса. А Нед тим часом, метнувши швидкий погляд на лежавший на столі аркуш паперу, засунув його до кишені.
В кімнату зайшов Джефф, за ним напівоголений Іржавий.
О'Рорі випрямився і безнадійно розвів руками.
– У рот вистрілив, – сказав він. – Кінець.
Нед повернувся і вийшов з кімнати. В коридорі він стикнувся з Опаль Медвіг.
– Що сталося, Нед? – запитала вона злякано.
– Метьюс застрелився. Я зійду донизу і побуду з Елойс, поки ти одягнешся. Сюди не заходь. Цікавого тут мало.
Він пішов донизу. Елойс лежала на підлозі біля лавки.
Нед ступив було до неї, але зупинився і гострим холодним поглядом обвів кімнату. Після цього, він підійшов до молодої жінки, опустився на коліна і помацав пульс. Елойс була непритомна. Нед витяг з кишені папір, котрий взяв зі столу нагорі, і, не встаючи з колін, повернувся до каміну.
В світлі догоряючих вуглів він прочитав:
"Я, Ховард Кійт Метьюс, у стані здорового глузду і твердій пам'яті, об'являю свою останню волю і заповідаю всю свою нерухому власність і особисте майно моїй коханій дружині Елойс Брейден Метьюс, її спадкоємцям і правонаступникам.
Призначаю єдиним судовим виконавцем заповіту і виконавцем моєї останньої волі центральну компанію, що і засвідчую власноручним підписом ..."
Не дочитавши заповіту до кінця, Нед похмуро усміхнувся і порвав його. Потім встав і кинув обривки на тліючі вуглі. Папір яскраво спалахнув і через мить згас.
Кованою кочергою, що лежала біля камінної решітки, він перемішав попіл з вуглем.
Відтак, він налив у свою склянку трохи віскі і підійшов до Елойс. Він підняв відкинуту її голову і, розжавши міцно стиснуті зуби, влив кілька крапель їй у рот. Коли Опаль спустилася донизу, місіс Метьюс відкашлювалася, вона вже майже опритомніла.
6
Шед О'Рорі спускався по сходах. Слідом за ним ішли Джефф і Іржавий. Всі вони були вдягнуті. Нед Бомонт у плащі і капелюсі стояв неподалік від дверей.
– Куди це ви зібралися, Нед? – запитав О'Рорі.
– Треба розшукати телефон.
О'Рорі кивнув.
– Непогана думка. Правда, спочатку мені треба про дещо запитати вас. – Він ступив униз з останньої сходинки. Його охоронці невідступно йшли за ним.
– А саме? – запитав Нед і витяг із кишені руку. В ній був пістолет. О'Рорі і його супутникам рука була видна, але від лавки, де, обійнявши Елойс, сиділа Опаль, пістолет заслоняло тіло Неда. – Це на всякий випадок, щоб не було ніяких дурниць. Я поспішаю.
О'Рорі зупинився, хоча здавалося, що він не помічає пістолета.
– Забавно, – проговорив він замислено. – Чому це на столі, де стоїть відкрите чорнило і валяється ручка, ми не знайшли жодного написаного рядка.
Нед усміхнувся з удаваним здивуванням.
– Ну? Жодного? – Продовжуючи дивитися на О'Рорі і його супутників, зробив ще один крок до дверей. – Справді забавно. Я ладен обговорювати це питання хоч усю ніч, але тільки потім, коли подзвоню по телефону.
– Було б краще обговорити це зараз, – зауважив О'Рорі.
– Вибачайте, не можу! – Нед, не повертаючись, вільною рукою швидко намацав клямку і штовхнув двері. – Я скоро повернусь! – Він вискочив на вулицю, зачинив двері за собою.