Фарр ще більше зблід і стиснув губи, але далі мовчав.
– Вам не дуже нудно мене слухати? – запитав Нед, припіднявши брови.
– Продовжуйте, – ще холодніше відповів Фарр.
Нед відкинувся на спинку стільця і усміхнувся.
– Думаєте, я морочу вам голову? Боїтеся попастися в западню? – Він покачав головою. – Ех, Фарр, заяча душа!
– Я ладний вислухати відомості, які ви побажаєте мені сповістити. – промовив Фарр, але зараз я дуже зайнятий і попрошу вас...
– Гаразд, – розсміявся Нед, – я тільки думав, що ви захочете оформити цю мою розповідь як показання свідка.
– Будь ласка. – Фарр натиснув перламутрову кнопку на столі.
У кімнату зайшла сивоволоса жінка в зеленій сукні.
– Містер Бомонт хоче продиктувати показання, – сказав Фарр.
– Слухаю, сер, – відповіла жінка і присіла збоку за стіл прокурора. Тримаючи над блокнотом серебрений олівчик, вона поглянула на Неда порожніми очима.
– Вчора вдень у своєму кабінеті, – почав Нед, – Поль Медвіг розповів мені, що в той вечір, коли був убитий Тейлор Генрі, він обідав у домі сенатора Генрі; що там у нього вийшла сварка з Тейлором Генрі, і, коли він пішов, Тейлор Генрі побіг за ним і замахнувся на нього важким сучкуватим коричневим ціпком; намагаючись вирвати цей ціпок, Медвіг випадково вдарив ним Тейлора Генрі по голові і збив його з ніг; затим він відніс цей ціпок і спалив його. Він сказав, що єдиною причиною, котра змусила його промовчати про це, було бажання укрити випадок від Дженет Генрі. Ось і все.
– Негайно віддрукуйте це, – наказав Фарр стенографістці. Жінка вийшла
– А я ж думав, що вас моя розповідь схвилює. – Нед зітхнув. – Мені здавалося, що ви на собі волосся почнете рвати від захоплення.
Окружний прокурор пильно дивився на нього, не мовлячи ні слова.
– Я розраховував, що ви, принаймні, затримаєте Поля, – не бентежачись, провадив Нед, і подасте йому... – він змахнув рукою, підшукуючи слова, – мої "викривальні показання " – непогано звучить, га?
– Дозвольте мені самому вирішувати, як вести розслідування, – стримано відповів окружний прокурор.
Нед гучно розсміявся, потім замовк і мовчав допоки стенографістка не повернулася з віддрукованим екземпляром його заяви.
– Принести присягу на Біблії? – запитав Нед.
– Не треба, буде досить, якщо ви просто підпишете.
Нед поставив свій підпис.
– А це зовсім не так забавно, як я думав, – весело поскаржився він.
Квадратна щелепа Фарра висунулась вперед.
– Авжеж, звісно, – промовив він з похмурим вдоволенням.
– Ех ти, Фарр, заяча душа, – повторив Нед. – Бережись автомобілів, не переходь вулицю при червоному світлі. – Він церемонно відкланявся. – До нової зустрічі.
Вийшовши з прокуратури, Нед сердито зморщився.
3
Тим самим вечором Нед Бомонт подзвонив у двері неосвітленого триповерхового будинку на Сміт-стріт. Низенький чоловічок з маленькою головою і надто широкими плечами виглянув у шпарку, сказав: "Заходь" – і розчахнув двері.
Нед кивнув йому, пройшов по тьмяно освітленому коридору повз двоє зачинених дверей, відкрив треті і спустився по дерев'яних сходах у підвальчик, де була влаштована стойка і тихо грало радіо.
Поряд зі стойкою містилися скляні матові двері з надписом "Туалет". Двері відкрилися. З них вийшов похмурий здоровань. Усім своїм виглядом – покатими плечами, довгими здоровенними ручищами, кривими ногами і пласким приплюснутим обличчям – він нагадував горилу. Це був Джефф Гарднер.
Джефф побачив Неда, і його маленькі червонуваті очиська заблищали.
– Побий мене грім, це ж Бомонт по кличці "Вдарь-мене-знову"?! – загорлав він, виставляючи в посмішці всі свої тридцять два зуба.
– Здоров будь, Джефф, – відгукнувся Нед, відчуваючи на собі погляди всіх присутніх.
Джефф врозвалку підійшов до Неда, обмацав його лівою рукою, ухопив правою рукою за руку і радісно повідомив сидівшим за столиками:
– Це найшикарніший хлопець зі всіх, об кого я обдирав свої кулаки, а вже я знаю в цьому толк. – Він поволік Неда до стойки. – Ми тільки промочимо горло, а потім я покажу вам, як це робиться. Ото буде цирк, побий мене грім! – Він ощирився Неду прямо в обличчя. – Що ти на це скажеш, мій хлопчику?
– Шотландського, – флегматично відповів Нед, глядячи йому в очі.
Джефф радісно заіржав і знову обернувся до сидівших за столиками відвідувачів:
– Ось бачите, я ж говорив, що він полюбляє цю справу. Мені пшеничної, – кивнув він бармену.
Коли перед ними поставили склянки, Джефф відпустив праву руку Неда, але продовжував обіймати його за плечі. Вони випили. Потім Джефф знову вхопив Неда за зап'ясток.
– Тут нагорі є прекрасна кімната, – приговорював він, – така маленька, що тобі ніде буде падати. Ти будеш літати від однієї стінки до другої, і нам не доведеться даремно гаяти час, поки ти будеш вставати з підлоги.
– Вип'ємо, я пригощаю, – сказав Нед.
– Недурна ідея, – згодився Джефф.
Вони знову випили.
Коли Нед розплатився, Джефф потягнув його до сходів.
– Пробачте нам, джентльмени! – крикнув він глядачам. – Ми ненадовго. Ми тільки прорепетируємо наш номер і відразу повернемося. – Він ласкаво пошарпав Неда по плечу. – Ми з моїм приятелем.
Вони піднялися на другий поверх і зайшли в невелику кімнату, в якій ледве вистачало місця для двох столиків, шести стільців і диванчика. На одному зі столиків стояли пусті склянки і тарілки з недоїденими бутербродами.
Джефф короткозоро розглянувся.
– Куди, чорт забирай, вона поділася? – Він відпустив Неда. – Ти тут ніякої шльондри не бачиш?
– Ні.
Джефф покачав головою і багатозначно промовив:
– Пішла. – Похитуючись, він повернувся до дверей і брудним пальцем натис на кнопку дзвінка. – Присядь, – запросив він Неда, недоладно поклонившись і зробивши рукою широкий жест.
Нед сів за той з двох столиків, що був чистіший.
– Бери будь-який стілець, який забажаєш, – продовжував Джефф, знову змахнувши рукою. – Цей не подобається, сідай на другий. Я хочу, щоб ти вважав себе моїм гостем, а не хочеш, так дідько з тобою.
– Це прекрасний стілець, – мовив Нед.
– Це паршивий стілець, – заперечив Джефф, – в усій цій дірі немає жодного вартісного стільця. Ось поглянь. – Він взяв один зі стільців і відламав передню ніжку. – І ти називаєш це прекрасним стільцем? Ех, Бомонт, ні біса ти не тямиш у стільцях! – Він пожбурив від себе стілець і кинув відламану ніжку на диванчик. – Та мене ти не обдуриш. Я знаю, за чим ти сюди приперся. Думаєш, я п'яний, так?