– Обіцяю! – вигукнула вона. – Якби ви тільки знали, як мені була потрібна ваша допомога і яка я щаслива тепер, отримавши її – ви б зрозуміли, що можете мені довіряти.
– Сподіваюся, що можу, – мовив Нед, відпускаючи її руку.
3
Після того, як Дженет вже пішла, Нед Бомонт не міг знайти собі місця. Він був блідий, але очі його сяяли. Коли він, нарешті, поглянув на годинника, було вже за двадцять хвилин десята. Нед вдягнув пальто і відправився в "Мажестік." Йому сказали, що Гаррі Слосса немає в номері. На вулиці він зупинив таксі.
– Вест Роуд, – велів він водію, сідаючи в машину.
Таверна "Вест Роуд" стояла осторонь від шосе, в трьох милях за міською межею. Укрита деревами біла квадратна будівля вночі здавалася сірою. Вікна першого поверху були яскраво освітлені. Біля під'їзду стояло п'ять чи шість автомобілів. Обриси інших невиразно виднілися під довгим темним навісом.
Недбало кивнувши швейцару, Нед зайшов до великої зали, де під екстравагантну музику маленького оркестрика із трьох чоловік танцювало кілька пар. Він пройшов поміж столиками, оминув майданчик для танців і зупинився біля стойки у кутку. Окрім товстого бармена з прищуватим носом, там нікого не було.
– Привіт, Нед! – вигукнув бармен. —— Давненько ми вас не бачили.
– Привіт, Джіммі. Намагався виправитися. Зроби-но мені манхеттен.
Бармен заходився змішувати коктейль. Музика змовкла. Запавшу тишу прорізав верескливий жіночий голос.
– Я не бажаю лишатися тут разом з цим покидьком Бомонтом.
Нед повернувся і обіперся ліктем на стойку. Бармен застиг з келихом у руках.
В центрі танцмайданчика стояла Лі Уілшир і понуро дивилася на Неда. Вона тримала під руку здоровенного юнака, вдягненого в синій, надто тісний для нього костюм. Хлопець тупо витріщав очі.
– Я іду звідси, – гучно повторила Лі, – якщо ти не виставиш он того покидька.
Зала насторожено мовчала.
Юнак болісно почервонів. Спроби придати собі загрозливий вид тільки підкреслював його розгубленість.
– Якщо ти боїшся, – кричала Лі, – я сама йому вріжу!
Нед усміхнувся.
– Як поживаєш, Лі? Зустрічала Берні відтоді, як його випустили?
Лі вилаялась і ступила до нього. Юнак простягнув руку і зупинив її.
– Зараз я розправлюся з цим покидьком.
Він поправив комірець, обсмикнув піджак і закрокував через танцмайданчик до стойки.
– Хто дозволив вам, – заревів він на Неда, – так розмовляти з порядною дівчиною?
Не відриваючи посуворівшого погляду від юнака, Нед простягнув праву руку і поклав її на стойку долонею догори.
– Дай мені чим його тріснути, Джіммі, – попросив він, – я сьогодні не схильний битися навкулачки.
Рука бармена зникла під стойкою. Він витяг маленький кистень і вклав його в розкриту долоню Неда. Не прибираючи руки зі стойки, Нед сказав:
– Порядна дівчина! І як її тільки не обзивають! Останній хлопець, з котрим я її бачив, називав її безглуздою дурепою.
Юначок витягся в струнку, очі його забігали з боку на бік.
– Гаразд, – буркнув він, – я тебе запам'ятаю. Ми з тобою ще зустрінемося там, де нам ніхто не завадить. – Він повернувся до Лі. – Ходімо, плюнемо на цю діру.
– Валяй, плюй, – відповіла вона дошкульно. – Тільки розбий мене Господь, якщо я піду з тобою. Мене нудить від тебе.
До них підійшов маленький товстий чоловічок.
– Мотайте звідси обоє, – гаркнув він, відкриваючи повен рот золотих зубів, – та пожвавіше!
– Коркі, – весело крикнув йому Нед, – ця... порядна дівчина – зі мною.
– Гаразд! – Коркі повернувся до юнака. – Провалюй, приятель!
Юнак вийшов.
Лі Уілшир повернулася до свого столика. Вона сиділа, підперши щоки долонями, і не відривала погляду від скатерті. Нед усівся навпроти і підкликав офіціанта.
– У Джіммі лишився мій манхеттен. І крім того, я хочу їсти. Лі, будеш вечеряти?
– Ні, – відповіла вона, не піднімаючи очей. – Я хочу шипучки.
– Відмінно, – сказав Нед, – а я хочу біфштекс з грибами і овочами, якщо тільки у Тоні знайдуться свіжі овочі – не з банок. Потім зелений салат, помідори під соусом рокфор і каву.
– Усі мужчини – негідники, – з гіркотою сказала Лі, коли офіціант відійшов від них, – усі до одного. Така здорова дилда – і боягуз. – Вона беззвучно заплакала.
– А може, ти не вмієш вибирати? – припустив Нед.
– Ви би вже мовчали, – відповіла вона зі злістю. – Особливо після того, як викинули зі мною цей фокус.
– Не викидав я з тобою ніяких фокусів, – запротестував Нед. – Якщо Берні довелося збути твої камінці, щоб розплатитися зі мною, при чому тут я?
Знову заграв оркестр.
– Мужчини ніколи ні в чому не винні. – Лі витерла очі. – Ходімо танцювати.
– Ну що ж, – погодився Нед без особливого бажання.
Коли вони повернулися назад, на столику вже стояли шампанське і коктейль.
– Що поробляє Берні? – запитав Нед, припиваючи з келиха.
– Поняття не маю. Я його ще не бачила після того, як він вийшов, і бачити не хочу. Ще один герой! Ох, і везло ж мені на чоловіків весь цей рік. Він, та Тейлор, та ще цей покидьок.
– Тейлор Генрі? – перепитав Нед.
– Так, але тільки я майже не бувала з ним, – пояснила вона скоромовкою, – адже я тоді жила з Берні.
Нед задумливо допив коктейль.
– Так ти одна з тих дівиць, котрі бігали до нього на Чартер-стріт?
– Так, – вона сторожко поглянула на нього.
– Треба випити з цього приводу, – проказав Нед.
Він підкликав офіціанта, і Лі, заспокоївшись, взялася пудрити ніс.
4
Неда Бомонта розбудив дверний дзвінок. Ще несповна проснувшись, він встав з ліжка, прокашлявся, надів халат і капці, і пішов відкривати. Будильник показував початок десятої.
Розсипаючись у вибаченнях, увійшла Дженет Генрі.
– Я знаю, що ще безбожно рано, але я просто не могла більше чекати жодної хвилини. Я вчора ввечері ніяк не могла вам додзвонитися, а потім всю ніч через це не спала. Всі татові ціпки вдома. Тепер ви бачите, що Поль збрехав.
– А серед них є масивний сучкуватий ціпок коричневого кольору?
– Є. Це той, що майор Собрідж привіз татові в подарунок із Шотландії. Тато ніколи з ним не ходить. Він удома. – Дженет тріумфально всміхнулася.
Нед знову поморгав і провів рукою по скуйовдженому волоссю.
– Виходить, що збрехав, – погодився він.
– А крім того, – весело провадила Дженет, – він чекав мене, коли я вчора ввечері повернулася додому.