Медвіг безтурботно помахав рукою.
– Коли це станеться, я дам тобі знати. Втім, чому тебе понесло до Фарра?
– Мені сьогодні подзвонив Гаррі Слосс. Схоже, що вони з Беном Феррісом бачили, як ти сварився з Тейлором на Китайській вулиці в ніч убивства, принаймні, так вони говорять. – Ні голос, ні погляд Неда нічого не виражали. – Бен пішов з цією історією до Фарра. А Гаррі зажадав гроші за те. щоб не піти. Ось тобі твої соратники, вони уміють тримати ніс за вітром. Я давно вже помічав, що у Фарра здають нерви, і відправився до нього, щоб остаточно в цьому переконатися.
– І ти переконався, що він збирається всадити мені ніж у спину?
– Ага.
Вставши з крісла, Медвіг підійшов до вікна. Він стояв там добрих три хвилини, засунувши руки в кишені і дивлячись на вулицю, і весь цей час Нед не зводив очей з його широкої спини. Не повертаючи голови, Медвіг запитав:
– Що ти сказав Слоссу?
– Та так, поморочив йому голову.
Медвіг повернувся до столу, але не сів. Його рум'яне обличчя налилося кров'ю. Інших змін у ньому помітно не було. Голос звучав рівно:
– Як на твою думку, що нам робити?
– Зі Слоссом? Рівним коштом нічого. Другий хлопець уже все виклав Фарру. Що б не зробив Слосс, нічого не зміниться.
– Я не про те. Що нам робити взагалі?
Нед кинув сигару в плювательницю.
– Я вже сказав тобі. Якщо вбивство Тейлора не буде розкрито негайно, тобі кришка. Це єдине, чим варто зайнятися.
Медвіг перевів погляд з Неда на пусту стіну. Його повні губи були щільно стиснуті. На скронях виступили краплі поту. Глухим голосом він промовив:
– Це не допоможе. Придумай що-небудь і ще.
У Неда затремтіли ніздрі, очі потемніли.
– Другого виходу немає, Поль. Усе решта буде на руку або Шеду, або Фарру і його шайці. Кожен з них роздавить тебе.
– Має ж бути якийсь вихід, Нед, – хрипко прошептав Медвіг. – Подумай, прошу тебе.
Нед встав зі столу і впритул підійшов до Медвіга.
– Другого виходу у нас немає. Це єдиний шлях, і тобі доведеться піти по ньому, хочеш ти цього чи ні, або ж мені доведеться це зробити за тебе.
– Ні, – Медвіг енергійно струснув головою. – Не лізь у цю справу!
– Це єдиний раз, коли я тебе не послухаю, Поль, – відповів Нед.
Поль Медвіг поглянув Неду Бомонту прямо в очі і промовив хрипким шепотом:
– Я убив його, Нед.
Нед втягнув у себе повітря, потім видихнув. Медвіг поклав руки йому на плечі і заговорив глухо, ледве чутно:
– Це нещасний випадок, Нед. Коли я йшов від них, він погнався за мною по вулиці. Розумієш, у мене з Дженет вийшла маленька прикрість, ось він і кинувся на мене з ціпком. Сам не знаю, як це сталося, тільки я вдарив його цим самим ціпком по голові, не сильно – не міг я його сильно вдарити, – а він упав і розбив собі голову об тротуар.
Нед кивнув. Його обличчя стало зосередженим. Напруженим голосом він запитав:
– А ціпок куди ти дів?
– Я відніс його під пальто і спалив. Коли я збагнув, що він мертвий, я пішов до клубу і, раптом, виявив, що ціпок у мене в руках. От я і сховав його під пальто, а потім спалив.
– Що це був за ціпок?
– Масивний такий, сучкуватий коричневий ціпок, дуже важкий.
– А що сталося з його капелюхом?
– Не знаю, Нед. Мабуть, він загубив його в бійці, а потім хто-небудь підібрав його.
– Адже на ньому був капелюх?
– Так, звісно.
Кінчиком пальця Нед розгладив свої вусики.
– Ти не пам'ятаєш, повз тебе проїжджала машина з Феррісом і Слоссом?
– Не пам'ятаю, – покачав головою Медвіг, – але це цілком можливо.
– Ти все зіпсував: у тебе був шанс добитися вироку – убивство з ціллю самооборони.
– Знаю, Нед. Але я хочу оженитися на Дженет понад усе на світі, а якщо це викриється, я не матиму жодних шансів, навіть, якщо вдасться довести, що це був нещасний випадок.
Нед гірко розсміявся в обличчя Медвігу.
– Ти мав би більше шансів, ніж тепер.
Медвіг мовчки поглянув на нього.
– Вона від самого початку вирішила, що це ти убив її брата, – вів далі Нед. – Вона ненавидить тебе. Вона зробила все, щоб відправити тебе на електричний стілець. Це вона перша наслала на тебе підозру анонімними листами, котрі розсилала всім заінтересованим особам. Це вона підбурила проти тебе Опаль. Сьогодні вранці вона прийшла до мене і сама розповіла про це. Вона намагалася і мене підбурити проти тебе. Вона ...
– Годі, – сказав Медвіг. Він випрямився. Його блакитні очі дивилися холодно і вороже. – В чому справа, Нед? Ти що, вирішив приударити за нею, ж... – Він не скінчив фрази і зверхньо поглянув на Неда. – Втім, це не міняє справи. – Він недбало вказав на двері. – Забирайся звідси, падлюка. Іуда ти! Це твій прощальний поцілунок, ми розстаємося.
– Я піду, коли закінчу говорити.
– Ти підеш, коли тобі велять. Я не вірю жодному твоєму слову. Я не вірю нічому з того, що ти сказав. І ніколи не повірю.
– Як знаєш, – відповів Нед.
Він підібрав своє пальто та капелюх і вийшов з кімнати.
2
Нед Бомонт повернувся додому блідий і понурий. Він упав у плюшеве крісло, до віскі, котре стояло поряд на столику, він і не приторкнувся. Понуро втупившись на свої чорні ботинки, він гриз нігті. Задзеленчав телефон. Він не рушився з місця. Присмерки поступово витіснили з кімнати денне світло. Було вже зовсім темно, коли він встав, підійшов до телефону і назвав номер.
– Хелло, попросіть, будь ласка, міс Генрі.
Чекаючи відповіді, він тихо щось насвистував.
– Це міс Генрі? Так... Я щойно повернувся після розмови з Полем. Так, про це ... І про вас також... Так, ви мали рацію. Він зробив саме так, як ви розраховували. – Нед розсміявся. – Не сперечайтесь, ви розраховували на це. Ви знали, що він назове мене брехуном, відмовиться зі мною розмовляти і вижене мене... Так він і зробив. Ні, ні, це ж мало коли-небудь статися. Ні, правда... думаю, що назавжди. Того, що було сказано, назад не повернеш. Так, весь вечір... Це буде чудово... Бувайте.
Він наповнив склянку віскі і залпом випив його. Потім він пройшов у спальню, поставив будильник на восьму годину і, не роздягаючись, ліг на ліжко. Якийсь час він лежав, глядячи на стелю, потім заснув і проспав доти, поки його не розбудив дзвінок будильника. Сонний, він пройшов у ванну, вмикаючи по ходу світло, умився, пристебнув свіжий комірець і затопив камін у вітальні. Коли прийшла Дженет Генрі, він сидів у кріслі і читав газету.