– Так. Хочете поглянути?
– Дуже.
Він показав їй спочатку спальню, потім кухню і ванну.
– Прекрасно, – мовила Дженет, коли вони знову повернулися до вітальні. – Я не підозрювала, що в нашому до відрази сучасному місті ще збереглися такі квартири.
Нед виразив свою вдячність легким кивком.
– Мені самому вона подобається. Окрім того, як ви зараз переконалися, тут немає нікого, хто міг би нас підслухати, – хіба що хто-небудь забрався в комору, але це малоймовірно.
Вона випрямилася і поглянула йому прямо в вічі.
– Мені ця думка в голову не приходила. Ми можемо сваритися, бути ворогами, але якби я не була впевнена, що ви джентльмен, я б не прийшла сюди.
– Ви хочете сказати, – розсміявся Нед, – що я вивчився не одягати коричневих черевиків до синього костюму і все таке інше?
– Я зовсім не це мала на увазі.
– Тоді ви помилились. Я гравець і дрібний приспішник політичного боса.
– Я не помилилась. – Її очі дивилися з німим благанням. – Будь ласка, не будемо сваритися, принаймні через дрібниці.
– Пробачте, – Нед примирливо посміхнувся, – сідайте, будь ласка.
Дженет всілася в червоне плюшеве крісло. Нед підсунув друге крісло, щоб сидіти до неї обличчям.
– Отже, ви зібралися розповісти мені, що сталося у вас вдома в той вечір, коли був убитий ваш брат.
– Так, – ледь чутно прошепотіла Дженет. Лице її почервоніло і вона опустила очі. Потім вона підняла голову і збентежено поглянула на Неда. – Я хочу розповісти вам усе. – Її голос переривався від хвилювання. – Я знаю, що ви друг Поля і тому маєте бути моїм ворогом, але ... мені здається, що коли ви дізнаєтесь, що відбулося, коли ви довідаєтесь всієї правди – все буде по-другому... принаймні, ви тоді не будете моїм ворогом. Можливо, що ви... Ні, ви повинні все знати. Тоді ви самі вирішите. А він же нічого не розповів вам! Правильно? – Її сором'язливість змінилася рішучістю.
– Я не знаю, що відбулося у вас вдома в той вечір, – підтвердив Нед . – Він нічого мені не розповідав.
Швидко схилившись до нього, вона запитала:
– А хіба з цього не випливає, що він хотів щось приховати, що йому було що укривати?
– Ну і що з того, – знизав плечами Нед. Голос його звучав спокійно і байдуже.
– Як ви не розумієте?.. Гаразд, облишмо це. Я розповім вам усе, що скоїлося, і тоді судіть самі. – Вона ще ближче схилилася до нього і безвідривно дивилася йому у вічі. – В той вечір він вперше обідав у нас...
– Це я знаю, – перервав її Нед, – і вашого брата не було вдома.
– Його не було за столом, – підкреслила Дженет, але він був удома, у своїй кімнаті. За столом були тільки я, тато і Поль. Тейлор у той вечір не обідав удома. Він не хотів зустрічатися з Полем після їх сварки через Опаль.
Нед слухав уважно і безпристрастно.
– Після обіду ми з Полем не надовго лишилися удвох в... тій самій кімнаті, де ми вчора з вами бесідували, і він несподівано обійняв мене і спробував поцілувати.
Нед розсміявся неголосно, але від душі, немовби він ніяк не міг стримати веселощів, що нахлинули на нього.
Дженет дивилася на нього здивовано.
Переставши сміятися, Нед усміхнувся їй і попросив:
– Продовжуйте, будь ласка. Не звертайте на мене уваги. Я потім розповім, чому мені раптом стало смішно.
Однак, щойно Дженет відкрила рот, як він знову перервав її:
– Заждіть. А цілуючи вас, він нічого не говорив?
– Ні. Тобто, може й говорив, але нічого виразного. – Її обличчя виражало повне нерозуміння. – А в чому справа?
Нед знову розсміявся.
– Він повинен був би спом'янути про належний йому фунт м'яса. Це, вірогідно, моя провина. Я приклав усі зусилля, щоб переконати Поля не підтримувати вашого батька на виборах. Я говорив, що вас використовують в якості приманки, щоб заручитися його підтримкою, і порадив – якщо вже йому так кортить пійматися на цю вудочку – зажадати належний йому фунт м'яса вперед, бо після виборів йому не бачити нагороди.
Дженет широко розкрила очі, але нерозуміння в них вже не було.
– Ми розмовляли з ним у той самий день, але я ніяк не думав, що мої доводи на нього вплинуть. Послухайте, – продовжуючи, Нед наморщив лоб, – що ви з ним зробили? Адже він збирався освідчитися вам. Його просто розпирало від шани до вас і всякого такого. Ви, мабуть, самі дали йому привід, раз він втратив голову.
– Я не давала йому приводу, – повільно проговорила вона, – хоча мені було нелегко в той вечір. Усім нам тоді було ніяково. Я намагалася й виду не показати, як мені гидко займати його... – не закінчивши фрази, вона розвела руками.
– Що ж сталося потім?
– Я, звісно, зразу ж пішла. Я була розлючена.
– І ви нічого йому не сказали? – очі його виражали погано приховану веселість.
– Ні, і він мені нічого не сказав. Я пішла нагору і на сходах зустріла тата. Коли я розповіла йому про те, що сталося, – а я була на нього зла не менше, ніж на Поля, адже все це через нього скоїлося, він запросив Поля на обід, – ми почули, як грюкнули вхідні двері і зрозуміли, що Поль пішов. У цю мить зі своєї кімнати вийшов Тейлор. – Від хвилювання Дженет зблідла, лице її напружилось, голос звучав глухо. – Тейлор почув наші голоси, і тепер хотів дізнатися, що сталося, але я лишила їх удвох і пішла до себе. Я так злилася, що вже не хотіла розмовляти. І я не бачила його більше, а потім тато прийшов до мене і сказав, що Тейлора ... вбили.
Вона змовкла і, зчепивши пальці, вичікуюче дивилася на Неда.
– Ну й що з того? – спокійно запитав Нед.
– Що з того? – здивовано повторила Дженет. – Хіба ви нічого не зрозуміли? Невже вам не зрозуміло, що брат кинувся вслід за Полем, ув'язався в бійку і Поль убив його. Тейлор вийшов із себе від люті... Так, – лице Дженет освітилося тріумфальною усмішкою. – Ще одна деталь: капелюх Тейлора там не знайшли. Він так поспішав... боявся упустити Поля, що навіть капелюх не надів. Він...
Покачавши головою, Нед перервав її.
– Не піде, – сказав він з цілковитою певністю. – Полю не було потреби убивати Тейлора, і він ніколи б цього не зробив. Та він міг однією рукою впоратися з Тейлором, а в бійці він не втрачає голови. От це я вже знаю. Мені доводилося бачити, як Поль б'ється. Я і сам з ним бився. Не піде. – Він примружив очі, і лице його застигло. – Але припустимо, Поль убив його. Припустимо, так сталося, хоч я і не вірю в це. Все одно тут мова йтиме не про вбивство, а про самооборону.