Однак, "Обсервер" не може припустити, щоб відомості, які містяться в показаннях свідків, ігнорувалися. Якщо офіційні особи, вибрані і призначені охоронцями закону, не вважатимуть ці показання досить вагомою підставою для прийняття необхідних заходів, "Обсервер" лишає за собою право опублікувати їх повністю і тим самим винести це питання на розгляд вищої інстанції – громадян нашого міста.
Х. К. Метьюс, видавець."
Нед іронічно гмукнув і випустив на цю пишномовну заяву густий струм диму. Однак, очі його лишалися сумними.
8
Незабаром, після полудня, до Неда в лікарню прийшла мати Поля Медвіга.
Він обійняв її і розцілував у обидві щоки. Відштовхнувши його, вона сказала з вдаваною суворістю:
– Та досить тобі! Ти гірше того ердельтер'єра, що у Поля.
– А я наполовину ердельтер'єр. З боку батька, – відповів Нед і допоміг їй роздягнутися.
Розправивши чорну сукню, вона підійшла до ліжка і сіла. Він кинув її хутро на спинку стільця і став перед нею, розставивши ноги і заклавши руки у кишені халата.
– Виглядаєш непогано, – зазначила вона, критично оглянувши його. – Хоча й не блискуче. А як ти себе почуваєш?
– Чудово. Я не виписуюсь виключно через медсестер. Дуже вже добрі!
– Знаю я тебе! Ну, що, втупився на мене, як кіт на вершки? Мені, навіть, ніяково стає. Сідай. – Вона похлопала по ліжку поруч з собою.
Він сів.
– Поль вважає, що ти зробив благородний , геройський вчинок ... Не знаю, що вже ти там таке зробив, але в одному я впевнена: якби ти поводився добре, ти взагалі не потрапив би в цю переділку.
– Але, ма... – почав було Нед.
– Послухай, Нед, – перервала місіс Медвіг, свердлячи його поглядом своїх блакитних, молодих, як у сина, очей. – Поль же не вбивав цього шмаркача?
Нед від здивування навіть рот роззявив.
– Ні, звісно.
– Я так і думала, – заявила стара, – Поль завжди був добрим хлопчиком. Але я чула, що по місту ходять всілякі брудні поголоси. Боже, і що це коїться у вашій політиці? Нічого не розумію.
У вражених очах Неда заскакали смішинки. Він не відводив очей від кістлявого обличчя старої.
– Можеш витріщати на мене свої очищі скільки завгодно, – проказала вона, – але я ніколи не могла збагнути ваші чоловічі хитрощі. Навіть не намагалася. Кинула ще задовго до того, як ти з'явився на світ.
Він поторсав її по плечу.
– Ви хлопець, що треба, ма, – промовив він захоплено.
Вона відсторонилася і осадила його суворим поглядом.
– А ти сказав би мені правду, якби Поль дійсно був убивцею?
Він заперечливо похитав головою.
– Тоді звідки мені знати, що він не вбивав?
Він розсміявся.
– Проста логіка! Якби він убив Генрі, я би все одно став це заперечувати. Але тоді на ваше питання про те, чи сказав би я правду, якби він був убивцею, я б відповів "так". – Веселість у його очах згасла. – Він дійсно нікого не вбивав! – Нед усміхнувся самими губами. – Було б добре, якби хоч одна людина в місті, окрім мене, думала так само. І було б зовсім добре, якби цією людиною була його мати.
9
Через годину після виходу місіс Медвіг, Неду Бомонту принесли пакет з книгами, до якого була прикладена карточка Дженет Генрі. Він писав записку з виразом глибокої вдячності, коли прийшов Джек.
– Мені вдалося дещо розкопати, але я не певен, що мої відомості прийдуться вам до смаку, – сказав він, випускаючи з рота клуби диму.
Нед поглянув на нього замислено і розгладив вусики вказівним пальцем. Його голос звучав сухо:
– Якщо ти дізнався про те, що я просив, тоді все гаразд. Сідай і розповідай.
Акуратно підсмикнувши на колінах штани, Джек сів, заклавши ногу на ногу, кинув капелюх поруч із собою на підлогу і повів очима з сигарети на Неда.
– Схоже, що ці листи писала дочка Медвіга.
На якусь долю секунди в очах Неда промайнув подив, але голос звучав так само сухо:
– Звідки ти це взяв?
З внутрішньої кишені Джек витяг і протягнув Неду два однаково складених, однакових по якості і розміру аркуша паперу. Нед розгорнув їх і побачив, що на кожному були надруковані три однакові питання.
– Один з аркушів – той самий, що ви мені вчора дали. Можете визначити, котрий?
Нед заперечливо мотнув головою.
– Вони абсолютно ідентичні, – підтвердив Джек. – Другий я віддрукував на машинці у квартирі, котру знімав Тейлор Генрі на Чартер-стріт. Папір я взяв там також. Наскільки відомо, існувало тільки два ключі від цієї квартири, один був у Опаль Медвіг, а другий у Тейлора. Я довідався, що після його смерті вона туди пару разів ходила.
Продовжуючи розглядати аркуші, Нед сердито кивнув. Джек прикурив нову сигарету від недопалка старої, затим, підійшовши до столу, загасив недопалок і повернувся на місце. Схоже було, що його абсолютно не цікавить, як реагує на його відомості Нед.
Після хвилинного мовчання Нед припідняв голову і запитав:
– Як тобі вдалося про все це довідатися?
Джек пересунув сигарету в куточок рота.
– Про те, що існує ця квартира, я дізнався із "Обсервера", як і поліція, до речі кажучи. Але вони добралися туди першими. Правда, мені крупно пощастило. Поліцейський, котрого лишили охороняти квартиру, виявився моїм приятелем – Фред Харлі його звуть, – і я за десятку зміг там усе оглянути.
– Поліція в курсі? – запитав Нед, шелестячи папірцями.
Джек знизав плечами.
– Я їм не розповідав, Фреда Харлі я промацав, він нічого не знає. Його просто поставили приглядати за квартирою, поки вони не вирішать, що робити далі. Так що, може знають, а може, ні.
Джек струсив попіл на підлогу.
– Можу навести довідки, якщо хочете.
– Не варто. Більше нічого цікавого там не підвернулося?
– А я більше нічого й не шукав.
Кинувши швидкий погляд на непроникне лице молодого чоловіка, Нед знову утупився на аркуші.
– А що це за квартирка?
– Чартер-стріт, будинок двадцять чотири. Вони там називали себе містером і місіс Френч. Власниця стверджує, що, поки не явилася поліція, вона не знала, хто вони є. Можливо, так воно і є. В цих домах зайвих питань не ставлять. Власниця говорить, що вони там бували доволі часто, переважно у другій половині дня. А за останній час дівчина також приходила разів зо два. Хоча, напевне, хазяйка сказати не зможе, вона могла й не помітити.
– А вона упевнена, що це була Опаль Медвіг?