Медвіг усміхнувся.
– Якщо ми його підтримаємо, він запросто переможе Роуна, а тоді з його допомогою ми без перешкод протягнемо весь наш список.
Нед затягся і так само солодко поцікавився:
– Без тебе, – він зробив наголос на займеннику, – зміг би без тебе сенатор проскочити на цей раз?
– Нізащо, – упевнено відповів Медвіг.
Після невеликої паузи Нед знову поставив запитання:
– Він це знає?
– Кому ж цього й знати, як не йому? А якби й не знав... Та що з тобою, Нед? Якого біса!
Нед зневажливо усміхнувся.
– Якби він не розумів, тебе б туди завтра не запросили?
– Та що з тобою, Нед? Якого біса! – спохмурнівши, повторив Медвіг.
Нед витяг з рота сигару. Її кінчик був пожований.
– Та ні, все гаразд. – На його обличчі з'явився задумливий вираз. – Ти вважаєш, що нашому списку потрібна його підтримка?
– Підтримка ніколи не завадить, – недбало кинув Медвіг. – Звісно, ми і без його допомоги справилися б.
– Ти йому що-небудь обіцяв?
Медвіг піджав губи.
– Все вже узгоджено.
Нед зблід і опустив голову. Споглядаючи на Медвіга з-під чола, він промовив:
– Кинь його, Поль. – Голос його лунав хрипко, притишено. – Нехай тоне.
Медвіг взявся вбоки.
– Отакої, чорт візьми! – здивовано вигукнув він.
Нед підійшов до столу і тонкими тремтячими пальцями поклав тліючий кінчик сигари у мідну чеканну чашу.
Медвіг з ніжністю дивився йому у спину. Затим, коли той повернувся, спитав:
– Що на тебе находить, Нед? То ніби все гаразд, то без жодної причини лізеш у пляшку.
Нед поморщився.
– Гаразд, забудь про це, – і тут же знову накинувся на Медвіга: – ти думаєш. що він буде танцювати під твою дудку, коли його перевиберуть?
– Я з ним справлюся. – В голосі Медвіга була впевненість.
– Може й так, та тільки не забувай, що йому жодного разу в житті не доводилося програвати.
Медвіг згідно кивнув.
– Певна річ, ось тому нам і треба його триматися.
– Ні, Поль, – переконував Нед. – Зовсім навпаки. Ти сам подумай як слід, поворуши мізками. Скажи, ця красавка білявка, його дочка, міцно підчепила тебе на гачок?
– Я збираюся одружитися з міс Генрі, – сказав Медвіг.
Нед округлив губи, ніби як збираючись присвиснути, але так і не свиснув. Його очі звузились.
– Це одна із умов угоди?
Медвіг хитро осміхнувся.
– Окрім тебе і мене, про це ніхто не знає.
На впалих щоках Неда виступили червоні плями. Він усміхнувся своєю найчарівнішою посмішкою.
– На мене ти можеш покластися , – сказав він, – я базікати не буду. Але моя тобі порада: якщо тобі цього дійсно так кортить, примусь їх скласти письмове зобов'язання, завірити його у нотаріуса і внести солідну суму для забезпечення неустойки, а того ліпше – вимагай, щоб весілля зіграли до виборів. Тоді ти хоч будеш певен у своєму фунті м'яса чи ... скільки вона там важить?
Медвіг переступив з ноги на ногу. Не підводячи на Неда очей, він промовив:
– Не розумію, якого біса ти говориш про сенатора, як про якого-небудь бандюгу. Він джентльмен і ...
– Саме так. Ти можеш прочитати про це в журналі " Пост": – "Один з небагатьох аристократів, що лишилися на американській політичній арені". І дочка його – аристократка. Тому я тебе і попереджаю: приший сорочку до штанів, коли підеш до них, бо того й гляди, повернешся без штанів. Ти для них нижча форма тваринного життя, і правила етики на тебе не розповсюджуються.
Медвіг зітхнув.
– Облиш, Нед. Чому ти так ...
Однак, Нед щось пригадав. Очі його злісно блиснули.
– Генрі теж аристократ, і ти, мабуть, саме тому заборонив Опаль із ним хороводитися. А що вийде, коли ти одружишся з його сестрою, і він твоїй дочці стане родичем? Тоді він матиме право знову до неї підкотитися?
Медвіг позіхнув.
– Ти мене не так зрозумів, Нед, – зауважив він. – Я тебе про все це не питав. Я лише хотів порадитися щодо подарунка для міс Генрі.
Нед спохмурнів.
– У тебе з нею далеко зайшло? – запитав він байдуже.
– Заходити ж нічому. Я був там, мабуть, разів шість, до сенатора приходив. Іноді бачив її, іноді ні, довкола завжди люди, "здрастуйте" чи "до побачення", ось і все. У мене якось ще не було нагоди поговорити з нею.
На мить в очах Неда спалахнули веселі вогники. Він пригладив вусики нігтем великого пальця і поцікавився:
– Завтра ти вперше там обідаєш?
– Ага, хоча, думаю, не востаннє.
– А на день народження тебе не запросили?
– Ні. – Медвіг повагався. – Ще ні.
– Тоді моя порада тобі навряд чи сподобається.
– А все-таки? – запитав Медвіг з байдужим виглядом.
– Не даруй їй нічого.
– А, йди ти!
Нед знизав плечами.
– Діло твоє. Ти спитав – я відповів.
– Але чому?
– Подарунки дарують тільки в тому разі, якщо певні, що вони будуть прийняті із задоволенням.
– Але ж усі люблять їх отримувати ...
– Звісно, однак, тут справа складніша. Коли ти кому-небудь що-небудь даруєш, ти як ніби голосно заявляєш: я, мовляв, певен, що цій людині приємно отримати від мене подарунок.
– Я тебе зрозумів. – Медвіг встав, потер рукою підборіддя і набурмосився. – Мабуть, ти маєш рацію, – згодом його лице просвітліло. – Але хай йому грець, якщо я втрачу цю нагоду.
– Добре, – швидко мовив Нед. – Ну, тоді квіти, чи що-небудь у цьому роді.
– Квіти? О Боже ... Та я хотів ...
– Звісно, ти хотів подарувати машину чи пару ярдів перлів. Пізніше у тебе ще буде така можливість. Почни поки що з малого.
Медвіг поморщився.
– Твоя правда, Нед. На таких речах ти краще розумієшся. Так, отже, квіти.
– І не дуже багато, – кинув Нед і, не переводячи подиху, вів далі: – Уолт Айвенс повсюди трезвонить, що ти , мовляв, маєш видряпати його брата з тюрми.
– Так нехай знає: Тім не вийде до кінця виборів.
– Ти допустиш, щоб був суд?
– Так, – відповів Медвіг і з роздратуванням додав:
– Ти прекрасно знаєш, що я нічого не можу подіяти. Владнати цю історію зараз, коли ми хочемо перевибрати своїх кандидатів, коли всі жіночі клуби і організації й так готові нам горлянку перегризти, – ні вже, краще камінь на шию – і в воду.
Нед криво посміхнувся:
– Щось нас не вельми турбували жіночі клуби, допоки ми не сплуталися з аристократами.
– А тепер турбують. – очі Медвіга потемніли, стали непроникними.
– Дружина Тіма народжує у наступному місяці, – сказав Нед.
Медвіг шумно і нетерпляче зітхнув.