Досягши місця, вказаного Кішем, вони не тільки знайшли забитих ведмедів, в чому раніше сумнівалися, але й побачили, що Кіш розрізав ведмежі туші і випотрошив їх, як справжній мисливець.
Такий початок таємниці Кіша. На другий раз він забив молодого великого ведмедя, а потім самця і самицю. Кіш виходив із селища на три-чотири дні, хоч бували випадки, що він блукав у снігових рівнинах цілий тиждень. Кіш завжди відмовлявся йти з ким-небудь, і люди дивувалися.
— Як це він робить? — запитували чоловіки один одного. — Ніколи не бере з собою собак, а собаки ж велика підтримка на полюванні.
— Чому ти полюєш тільки на ведмедів? — якось осмілився запитати його Клош-Кван.
І Кіш дав належну відповідь:
— Всім відомо, що найбільше м’яса на ведмеді.
В селищі заговорили про чаклунство.
— Злі духи полюють разом з Кішем, — доводили одні, — тому його полювання завжди вдале. Хіба він міг би робити все це без злих духів?
— Можливо, ці духи не злі, а добрі, — казали інші. — Відомо, що батько Кіша був могутнім мисливцем. Може, дух батька допоміг йому стати вправним, обережним, добрим мисливцем. Хто знає?
Щастя продовжувало всміхатися Кішу, і часто бувало, що малодосвідчені мисливці тільки перевозили ведмедів, забитих Кішем. І він справедливо розподіляв м’ясо, чесно, як і його батько, і стежив за тим, щоб навіть найстаріші дід і баба одержували справедливу долю, і залишав собі тільки необхідне. За справедливість і мисливську мужність на нього дивились з повагою і навіть з острахом. Велись розмови про те, щоб зробити Кіша вождем після смерті старого Клош-Квана. Тепер всі хотіли, щоб Кіш знову з’явився на раді, але він не приходив, а запрошувати було соромно.
— Я хочу збудувати собі іглу, — сказав Кіш одного разу Клош-Квану та декому з мисливців. — Мені потрібна велика іглу, де б нам з Айкігою було спокійно, зручно.
— Гаразд, — поважно погодились вони.
— Але у мене немає часу. Моя справа — полювання, і воно забирає весь мій час. Нехай чоловіки і жінки нашого селища, які харчуються м’ясом, що я привожу, збудують мені іглу. Це буде справедливо.
І іглу збудували — ще більшу за житло Клош-Квана. Кіш з матір’ю переселились в нову іглу, і тут Айкіга вперше після смерті Бока могла втішатись спокоєм, і втішалась вона не тільки зручним і спокійним життям, а й тим становищем, яке посіла завдяки своєму незвичайному синові. Вона стала першою жінкою на все селище, і жінки ходили до неї радитися: вони посилались на її мудрість, коли сперечались між собою або з чоловіками.
Але таємниця чудесного полювання Кіша зацікавила всіх. Одного разу Уг-Глок обвинуватив його в чаклунстві.
— Ми гадаємо, — зловісно сказав він, — що ти водишся із злим духом, і тому твоє полювання завжди вдале.
— Хіба м’ясо, яке я приношу, погане? — була відповідь Кіша. — Хіба хоч хто-небудь у селищі захворів, наївшись цього м’яса? А може, ти говориш це просто тому, що тебе мучить заздрість?
І збентежений Уг-Глок відійшов, а жінки сміялися з нього, коли він пішов собі геть. Але одного разу, ввечері, на раді, після довгого обговорення, було вирішено послати розвідників по слідах Кіша, як тільки той вирушить на полювання, щоб довідатись, як він полює. І коли Кіш, як і завжди, вирушив на полювання, Бім і Баун — двоє молодих хлопців, найсильніші мисливці у селищі, попрямували за ним, остерігаючися, щоб Кіш не помітив їх. Через п’ять днів Бім і Баун повернулися. їхні очі розширились, а язики тремтіли від нетерпіння розповісти, що вони бачили. В житлі Клош-Квана нашвидку була скликана рада, і Бім почав розповідати:
— Брати! Ви звеліли нам іти по сліду Кіша. Ми йшли так обережно, що він не помітив нас. І на півдорозі в перший же день Кіш зустрів ведмедя-самця. Це був величезний ведмідь.
— Ніколи ще не бачив я такого величезного ведмедя, — перебив Баун і продовжував розповідь: — Але ведмідь не мав наміру вступати в бій і, повернувши в другий бік, поволі подався геть. Ми спостерігали це з прибережної скелі. Ведмідь рушив в напрямку до нас, а Кіш крокував за ним без найменшого страху. Він голосно кричав, розмахував руками і йшов прямо на ведмедя.
— Так, — розповідав далі Бім, — прямо на ведмедя ішов Кіш. Тоді ведмідь кинувся на нього. Кіш почав утікати, але, втікаючи, кинув на лід якийсь маленький м’ячик. Ведмідь зупинився, понюхав м’ячик, потім проковтнув його. А Кіш біг далі і весь час кидав маленькі м’ячики, а ведмідь ковтав їх.
Почулись вигуки і крики сумніву, а Уг-Глок одверто висловив недовір’я.
— Своїми очима ми бачили це, — запевняв Бім.
А Баун підтвердив:
— Так, своїми власними очима! І це продовжувалось довго. І раптом ведмідь випрямився, голосно заревів від болю і дико забив передніми лапами. Кіш продовжував пробиратися по льоду, залишаючись на безпечній віддалі. Але ведмідь його не помічав, страждаючи від болю, який причиняли його шлунку маленькі м’ячики.
— Так, шлунку, — перебив Бім, — бо він шкрябав сам себе і скакав по льоду, як цуценя. Звір ричав і скавучав від болю. Зроду я не бачив такого!
— Так, ніхто ще не бачив нічого подібного, — підхопив Баун. — І найголовніше — це був такий величезний ведмідь!
— Чаклунство! — висловив свою думку Уг-Глок.
— Не знаю, — відповів Баун. — Я розповідаю тільки про те, що бачили мої очі. І через деякий час ведмідь ослаб і стомився, бо був важкий та занадто підскакував. Ведмідь побрів вздовж берега, повільно мотаючи головою з боку на бік, щоразу присідаючи і починаючи вити і верещати. А Кіш ішов услід за ведмедем, а ми йшли за Кішем так цілий день і три наступні дні. Ведмідь весь час слабшав і раз у раз ревів від болю.
— Це чаклунство! — викрикнув Уг-Глок. — Немає сумніву, що це чаклунство.
— Можливо.
І Бім прийшов на допомогу Бауну.
— Ведмідь все йшов то однією, то другою дорогою, то вперед, то назад, описуючи кола, і кінець кінцем прийшов до того ж місця, де Кіш вперше зустрів його. Тепер він зовсім ослаб, цей ведмідь, і не міг навіть повзти вперед. Тоді Кіш, наблизившись до ведмедя, пронизав його списом на смерть.
— А потім? — запитав Клош-Кван.
— Потім Кіш почав здирати з нього шкіру, і ми поспішили сюди, щоб розповісти вам про це полювання.