Мати Тіль. Що ти верзеш?.. Або спиш, або нездужаєш... (Жартома дає йому ляпанця.) Ану, прокидайся!.. То що, тобі краще?..
Т і л ь т і л ь. Ні, мамо, запевняю тебе... То ти ще спиш...
Мати Т і л ь. Як це — я сплю?.. Та я встала ще о шостій... Все поробила, запалила вогонь...
Т і л ь т і л ь. То спитай у Мітіль, як мені не віриш... Еге ж?.. Було ж нам пригод!..
Мати Т і л ь. Як це, в Мітіль?.. Що це?..
Тільтіль. Вона була зі мною... Ми бачили дідуся з бабусею...
Мати Тіль (дедалі більше губиться). Дідуся з бабусею?..
Тільтіль. Авжеж, у Країні Спомину... На нашім шляху... Вони померли, але почуваються добре... Бабуся спекла нам смачного сливового пирога... А ще бачили братиків: Робера, Жана з дзиґою, Мадлен, П'єретту, Полін та Рикетту...
Мітіль. Рикетта ще навкарачки лазить...
Т і л ь т і л ь. А в Полін досі на носі прищик...
Мітіль. Ми й тебе бачили вчора звечора...
Мати Тіль. Вчора звечора?.. Це ось не дивно: я ж вас учора спати вкладала...
Т і л ь т і л ь. Та ні, ні, в Садах Блаженств, ти була значно вродливіша, хоч і схожа на себе...
Мати Тіль. У Садах Блаженств?.. Та я там і не була ніколи...
Тільтіль (милується нею, цілує). Так, там ти була вродливіша, та я тебе більше люблю таку...
М і т і л ь (ї собі цілує її). Я теж! Теж!..
Мати Тіль (розчулена, але стурбована не на жарт). Господи!.. Що ж це їм поробилось?.. Я втрачу їх, як і інших!.. (Не чується з жаху. Кличе.) Татку Тіль! Татку Тіль!.. Ходіть сюди! Малі занедужали!..
Увіходить спокійнісінький Батько Тіль із сокирою в руках.
Батько Тіль. І що тут таке?..
Тільтіль і Мітіль (радо підбігають до тата й цілують його). А ось татусь!.. Татку!.. Здоров, татку!.. Ти добре працював цього року?..
Батько Тіль. Та що з тобою?.. Що сталось?.. Вони наче й здорові... Мають нічогенький вигляд...
Мати Тіль (схлипуючи). Не вір вигляду... Буде, як і з іншими... Вони теж мали здоровий вигляд, аж поки Господь їх не забрав... Не розумію, що з ними... Звечора вклала їх спати, а на ранок, як прокинулись, так оце й скоїлось... Бозна-що верзуть, про якусь мандрівку... Бачили Душу Світла, дідуся з бабусею, що вмерли й добре почуваються...
Тільтіль. Тільки ось дідусь шкандибає на милиці...
М і т і л ь. А в бабусі досі ревматизм...
Мати Тіль. Чуєш?.. Біжи чимдуж по лікаря!..
Батько Т і л ь. Та ні, ні... Вони ж іще живі... А там побачимо...
Стукають у двері.
Заходьте!
Входить старенька Сусідка, схожа на Фею з першої дії. Вона шкандибає, спираючись на костур.
Сусідка. Христос народився! Доброго здоров'я!
Т і л ь т і л ь. Та це ж Фея Берилюна!
Сусідка. Прийшла оце попросити у вас вогню на святкову юшку... Така зрання холоднеча... Здоровенькі були, дітки! Як ся маєте?..
Тільтіль. Пані Феє Берилюно, я не знайшов Блакитного Птаха...
Сусідка. Що це він каже?..
Мати Т і л ь. Ой, і не питайтеся, пані Берленґо... Бозна-що верзуть... Як ото прокинулись, то й завели такої... Мабуть, із'їли щось несвіже...
С у с і д к а. То ти хіба не впізнаєш мене, Тільтілю?.. Це ж я, тітонька Берленґо, твоя сусідонька...
Тільтіль. Так, пані... Ви — Фея Берилюна... Ви не гніваєтесь?..
Сусідка. Бери... Як?
Тільтіль. Берилюна.
Сусідка. Берленґо, ти хтів сказати "Берленґо", еге ж?..
Тільтіль. Берилюна чи Берленґо, то вже як собі хочете, пані... Та Мітіль усе знає...
Мати Тіль. Найгірше, що й Мітіль — тієї ж...
Батько Тіль. Дарма! Дарма!.. Минеться. От я їм дам кілька стусанів, то...
С у с і д к а. Не варто, це вже зайве... Я знаю таке — їм щось намарилось... Як вони спали, на них упав місячний промінь — тільки й того... З моєю хворою онукою таке часто коїться...
Мати Т і л ь. До речі, як ведеться вашій онуці?..
Сусідка. Всяко. Вже й підвестись не може... Лікар каже, що то нерви... А я знаю, що б їй допомогло... Сьогодні знову мене просила на Різдво собі... Оце ж забрала собі в голову...
Мати Тіль. Так, знаю, того Тільтілевого птаха... То як, Тільтілю, даси ти його врешті-решт отій небозі?..
Тільтіль. Що, мамо?..
Мати Тіль. Свого птаха... Нащо він тобі здався?.. Ти й не глянеш на нього... А дівчинка так давно за ним побивається!..
Тільтіль. Авжеж, авжеж, мого птаха... Де ж це він?.. А! Ось клітка!.. Мітіль, поглянь: он клітка!.. Та, що її ніс Хліб... Так, так, та сама... Та в ній тільки один птах... Чи він з'їв другого?.. Стривай!.. Таж... він блакитний!.. То це моя горлиця!.. Але вона блакитніша, ніж тоді, як ми пішли. То це ж і є той Блакитний Птах, що ми його шукали!.. Ми так далеко ходили, а він був тут!.. Дива, та й годі!.. Мітіль, бачиш птаха?.. Що б то Душа Світла сказала?.. Зніму клітку... (Стає на стільця, знімає клітку й передає Сусідці) Ось, пані Берленґо!.. Він іще не досить блакитний, та ще поблакитнішає, ось побачите... Хутенько віднесіть його онучці...
Сусідка. Що?.. Справді?.. Ти мені його віддаси зараз і задарма?.. Боже! От уже ж вона зрадіє!.. Дай хоч я тебе поцьомаю!.. (Цілує Тільтіля.) Біжу!.. Біжу!..
Тільтіль. Так! Так! Біжіть чимскоріш... Деякі птахи змінюють колір...
С у с і д к а. Я повернуся й переловім вам, що вона скаже...
Іде.
Тільтіль (довго роззирається довкола). Тату! Мамо! Що ви зробили з господою?.. Вона та сама, та значно краща...
Батько Т і л ь. Як це, "краща"?.. Т і л ь т і л ь. А так: її пофарбували, оновили, все світиться, все чисте... Торік було не так... Батько Тіль. Торік?..
Тільтіль (підбіг до вікна). А он ліс!.. Величезний! Красень!.. Мов новий!.. Яке ж то щастя!.. (Зазирає до діжі.) А де Хліб?.. Диви, лежить собі тихенько... А ось Тіло!.. Здоров, Тіло!.. Тіло!.. Добре ти бився!.. Пам'ятаєш, у лісі?..
М і т і л ь. А Тілетта! Впізнала мене, а от сказати нічого не може.
Тільтіль. Пане Хлібцю... (Намацавши лоба.) Ти диви, Діамант зник! Хто це забрав мого зеленого капелюшка?.. Та нехай собі!.. Мені він тепер ні до чого... А! Вогонь!.. Добра душа!.. Весело шипить, хоче налякати Воду... (Підбігає до крана.) А Вода?.. Здорова будь, Водице!.. Що вона каже?.. Все щось говорить, от тільки я її більше не розумію...
М і т і л ь. Я не бачу Цукру...
Тільтіль. Боже, яке то щастя, яке то щастя!..
Мітіль. Яке щастя!..
Мати Тіль. І чого це вони отак гасають?..
Батько Тіль. Не переймайся... Хай собі... Бавляться в щастя...