Бертані, головний хірург гарібальдійського загону, помічає, що Гарібальді не спить, і мовить похмуро:
— Життя дорожче ноги. Життя ваше ще потрібне Італії. Але над цією пропозицією треба подумати. На це не можна одразу наважитись. Треба з’ясувати, де саме куля.
— І чи є взагалі в рані куля,— перебиває його гаряче Ріпарі.— Я певен, що вона рикошетом відскочила.
— Але ж зрозумійте, ви можете затягти до гангрени. Що, ви візьмете на себе відповідальність? Мене надіслав сюди міністр, я відповідаю перед ним.
— А я відповідаю за Гарібальді перед народом, це більше, ніж ваш міністр.
Сперечання знову переходили в сварку.
— Генерал спить, чого ви тут галасуєте! — не витримує Барберіні.
І лікарі знову виходять з кімнати, і тільки окремі роздратовані голоси лунають здалека.
Вони, лікарі, розгублені, непевні у своїх твердженнях, припущеннях, здогадах, і Гарібальді знову стає гірко. Немовби прокинулись усі старі рани, старі хвороби. Вони ворушились, шматували його. Усі тілесні болі. Всі душевні болі. І не той переможний похід "тисячі" в Сіцілії, не останній тріумфальний в’їзд у Неаполь, а немов насунули на нього, давили всі важкі спогади. Поразки. Вигнання. Останні години його Аніти.
...Вона завжди була поряд із ним в усіх боях, в усіх походах. Незрівнянна ні з ким, його красуня Аніта. Мати його дітей, його ад’ютант і боєць без краплини страху і вагання. Завжди поряд... А потім її смерть. Смерть у нього на руках.
...Йому здається, це було вчора. Ні, ні, то примарився страшний сон. Зараз йому здається, не було років без неї, вона весь час була з ним. І в поході "тисячі", і в Неаполі, і в Римі, і тепер при Аспромонте, рокованому Аспромонте.
"...Ти ж розуміла, Аніто, я не міг стріляти в братів, хіба вони, солдати, розбираються, куди і на кого їх ведуть король і папа. Зброя попів — брехня. Як я ненавиджу цю чорну зграю! Від брехні крок до злочину, від злочину — до вбивства. Скільки отрути вливають ці єзуїти в душі італійців. Затуркані люди завжди стають жертвою підлих нікчем, що уміють їх обманювати".
Справді, яка різниця, який контраст оцей його похід 1862 року з тим, як стрічали його "тисячу" після Сіцілії. Король Віктор-Еммануїл злякався випущеного заклику Гарібальді "Рим або смерть!"
Гарібальді писав:
"Народ Палермо! Володар Франції[2] який зрадив 2 грудня, захопив Рим. Ця людина проливала кров паризьких братів під приводом охорони папи, охорони релігії, католицизму. Але це брехня! Брехня! Він діяв під впливом низьких спонук бандита, через злочинну жадобу влади. Він — перше джерело всілякого розбою... Він став на чолі розбійників і убивць.
Народ "Сіцілійської вечірні", народ 1860 року! Треба зробити так, щоб Наполеон очистив Рим від своїх військ. Якщо буде потрібно, нехай відбудеться нова "Сіцілійська вечірня"!
Король Віктор-Еммануїл оголосив Гарібальді заколотником. Він боявся його революційного запалу. Уряд Туріна оголосив його поза законом, і проти гарібальдійців виступили урядові війська.
Віктор-Еммануїл дійшов згоди з папою. Папське чорне вороння настрополювало народ проти гарібальдійців, його захисників.
Які страшні картини постають знову перед Гарібальді.
"...Ти ж знаєш, Аніто, ми йшли голодні, мої хлопці і я з ними, їли сиру картоплю. Ми нічого не могли здобути. Ми не могли пояснити, для кого ми все це терпимо".
Він знову марив тим нещодавнім, що ятрило душу.
"...Може, це ти, моя швидка, як гірська лань, Аніто, дісталась у гори, і пастухи-вівчарі принесли нам хліб, сир, вино. А я давно знаю, завжди знаю — народ обдурити не можна. Врешті він дізнається, де правда і хто його істинний захисник".
Він знову переживає ці жахливі хвилини, що пережив при Аспромонте.
Урядові війська накинулись на загони гарібальдійців, а він, він заборонив відповідати на стрільбу, хоча їхня позиція була вигідна. Але Гарібальді закричав своїм бійцям:
— Не відповідайте на постріли! Хай живе Італія!
"...Ти ж розумієш, Аніто, ми мали або заплямувати себе братерською кров’ю, або загинути. Ми могли легко оборонитись, але я гукнув нашому синові Менотті, який командував на правому фланзі, щоб він припинив стрільбу. Я не міг допустити кровопролиття...
І я, сам поранений, опинився у полоні короля, якому так недавно здобув перемогу і корону. Може, це моя помилка, помилка республіканця, що я повірив королю. Але ж для мене завжди перш за все Італія".
Так, спочатку для Гарібальді було найважливіше вигнати австріяків з його рідного дому — Італії і об’єднати весь італійський народ. Він вірив, що і для Віктора-Еммануїла це важливо також. А тепер він у нього в полоні, поранений і безсилий, король милостиво тримає його в Спеції і надсилає своїх лікарів.
"...Не кидай мене, Аніто, ти віриш мені, Аніто, як завжди, як уперше, з першого погляду повірила чужа бразільська дівчина. Перед тобою з’явилась людина з розбитого корабля, яка ледь врятувалась від аварії, й заговорила з тобою чужою мовою.
Ти, як і колись, кажеш, що любов на всіх мовах одна! Нахились до мене, рідна моя Аніто. Де, де ти поділася?
Я тебе не бачу...
Хто це нахилився наді мною? Це ж не ти! Не ти!"
Як уві сні — треба закричати, і він кричить, але сам знає, що не вимовляє ані слова. І ані звуку ніхто не чує. Він увесь палає.
— У вас, генерале, підвищилась температура. Випийте ліки,— каже з невимовною ласкою в голосі старий Ріпарі.
Генерал! Він одержав звання генерала. Зараз це б звучало глумливо, коли б не з вуст близьких.
Значить, все знову мара, сон? Аніти давно немає з ним, і не було при Аспромонте. Аспромонте ж було, було!
Йому хочеться заспокоїти стурбованих Ріпарі і Барберіні. Як вони змінилися!
— Я, певне, трохи засну,— каже він.
Може, йому знову привидяться Аніта, всі друзі, товариші, яких він вже ніколи не побачить. Багатьох друзів, котрі загинули в морі, в горах, у в’язницях, в степах Уругваю і на рідній землі.
"...Я пам’ятаю вас, мої товариші, мої друзі! Я пам’ятаю кожного з італійського легіону під час кампанії в Уругваї. Певне, це було дуже, дуже давно. Я був ще молодим. Я бачу кожного з вас зараз. Які ви ще молоді і красиві! Відважний Бадані, моряк з прекрасної Венеції, Алесандро звідтіля ж— ви загинули далеко від батьківщини, але в боях за свободу. Хто бореться за свободу рідного краю — наш брат, і йому наша допомога!