Професор Канашкін —саркастичне перейменування М. Хвильовим активного на ті часи псевдокритика і вченого вульгарно-соціологічного напряму Анатолія Машкіна, який у численних публікаціях висловлював своє рішуче неприйняття ідейно-естетичної платформи ваплітян, особливо ж гостро засуджував позиції М. Хвильового.
Кав'ярня Пока — у двадцяті роки улюблене місце зустрічей творчої інтелігенції тодішньої столиці України Харкова, знаходилась на Сумській вулиці.
Досвітній Олесь (псевдонім Олександра Скрипаля—нар. 8. XI 1891— 23. XI 1934) — український письменник, автор значної кількості творів: "Новели" (1920), "Тюнгуй" (1924), "Американці" (1925), "Галле" (1927), "Нас було троє" (1929), "Кварцит" (1932) та інших. О. Досвітній був засуджений 1916 р. трибуналом до розстрілу за антимонархічну діяльність у царській армії, однак йому вдалося втекти аж у Сан-Франціско (США). На Україну повернувся після революції. М. Хвильовий разом з О. Досвітнім і М. Кулішем після арешту М. Ялового клопоталися про його звільнення перед ЦК КП(б)У та ОДПУ. Невдовзі по смерті М. Хвильового, у червні 1933 р., арештований був і О. Досвітній, правдоподібно наприкінці 1934 р. загинув.
Ринальдо Ринальдіні тощо — навмисне абсурдне переплетення М. Хвильовим різноманітних прізвищ, назв творів різних народів і віддалених епох. Застосовується письменником для жорстокішого висміювання і профануючого викриття начотницького верхоглядства, по суті повної безграмотності тодішніх "стовпів науки" на зразок одного з типових представників А. Машкіна.
Слісаренко Олекса Андрійович (справжнє прізвище Снісар; 16. III 1891— 3. XI 1937) — український письменник. Видав поетичні збірки "На березі Кастальському" (1919), потім "Альманах трьох" і "Поеми" (1923), позначені відчутним впливом символізму і футуризму. У численних прозових книжках О. Слісаренко зображував першу світову та громадянську війни, класові бої на Україні 20-х років. Був одним із членів літературної організації ВАПЛІТЕ, яка виникла в кінці 1925 р. з об'єднання колишніх членів робітничої літорганізації "Гарт", деяких членів Спілки селянських письменників "Плуг" та "Жовтень". На початку 1928 р. внаслідок внутрішніх суперечностей та полеміки з ВУСППом (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) ВАПЛІТЕ "самоліквідувалась".
Семенко Михайль (31. XII 1892—24. Х 1937)—український поет, фундатор українського футуризму. Разом з поетами Гео Шкурупієм, Олексою Слісаренком, Яковом Савченком, Миколою Бажаном та іншими митцями об'єднувались почергово в організації "Аспанфут" (асоціація панфутуристів), "Комункульт" і нарешті 1927 р. у найтривкішій — "Нова генерація" з виданням однойменного журналу, якому на противагу всім попереднім виданням українських футуристів — збірників, альманахів, журналів, як, наприклад, "Семафор у майбутнє" (1922), "Жовтневий збірник панфутуристів" (1923), "Гольфштром" (1925) тощо, вдалося стати справжнім періодичним виданням аж до 1930 року і об'єднати групу митців-однодумців. М. Семенко різко виступає проти позиції ваплітян впродовж дискусії 1925—1928 рр., особливо ж непримиренно ставився до ідейно-мистецьких позицій М. Хвильового. Заарештований у 1937 р. і загинув за досі невідомих обставин.
"Зустріч Трьох" — М. Хвильовий має на увазі під цією згадкою широковідому на той час книжку "Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох" (К.: Бумеранг, 1927), в якій умовно-символічно зображена зустріч трьох поетів на пропахлій вугільним димом паровозних топок станції — лідера футуризму Михайля Семенка та двох його найближчих послідовників — Гео Шкурупія і Миколи Бажана. Вони зустрілись на середохресті доріг-проблем біля Семафора в Майбутнє, щоб посперечатись про велич прийдешнього мистецтва. На той час М. Бажан уже не був прихильником українського футуризму.
Аgrimonia eupatorium (лат.) — середньовічна назва коноплі; репейне масло (ріпакова олія), аrctium Lappa (лат.) — навмисна зграбна гра незрозумілими словами і латинськими термінами; М. Хвильовий з іронічною метою мав на увазі розповсюджений на Україні вид лопуха великого (аrctium Lappa).
Пилипенко Сергій Володимирович (22. VII 1891—3. III 1943) — український байкар і публіцист, автор збірки "Байківниця" (1922), оповідань "Скалки життя" (1925) та багатьох інших. Організатор і багаторічний голова спылки селянських письменників "Плуг", директор ДВУ, один з основних опонентів М. Хвильового у дискусії 1925—1928 рр. Заарештований 1934 р. Роману "Малоросія" С. Пилипенко ніколи не писав. М. Хвильовий має на увазі, на його погляд, примітивну незграбність позиції С. Пилипенка в дискусії про шляхи розвитку української літератури.
Азарх Раїса (30. IV 1898—?) — письменниця, впливовий член дирекції ДВУ, член КПРС з 1917 р., активна учасниця громадянської війни, соратниця В. Примакова — командира дивізії Червоного козацтва. Перебуваючи у 20-ті роки на керівній партійній і культурно-видавничій роботі, сприяла українському письменству, зокрема М. Хвильовому та його колу письменників. Після арешту і розстрілу 1937 р. В. Примакова була звинувачена у троцькізмі, подальша її доля невідома. Після XX з'їзду КПРС деякі твори Р. Азарх перевидавалися.
Пільняківщина — вплив форми й особливостей поетики російського письменника Бориса Андрійовича Пільняка (спр. прізвище — Воrау; 1894—1941), одного з яскравих представників пореволюційної орнаментальної прози. Головний твір Б. Пільняка роман "Голий рік" (1921 — перевиданий: Пильняк Б., Голый год // Избр. произведения.— М.: Худож. лит., 1976). Про характер і особливості російської та української орнаментальної прози можна дізнатись зі статей херсонської дослідниці Г. М. Бахматової: Російська орнаментальна проза: світовідчуття на межі епох // Рад. літературознавство.—1988.—№ 10.—С. 25—34); Український орнаменталізм: загальне і своєрідне (До проблеми концептуальності стилю) // Рад. літературознавство.—. 1989.— № 2.— С. 14—23. Ці праці вперше у нас на досить розлогому і цікавому художньому матеріалі орнаментальної прози (досі розпорошеної серед "символізму", "футуризму", а то й "попутництва") досліджують поетику непересічних творів.