І ось цей улюблений син сонця, сповнений зайвої енергії та життєрадісності, мавши мільйони, урвав свою далеку мандрівку, щоб побавитися з Гарісоном Дж. Грифісом за якийсь там мізерний гріш. То була його примха, його бажання виявити власне "я" і те сонячне тепло, що переливалося в ньому. То була розвага, жарт, проблема, гра, де він задля втіхи легкодумно важив життям.
IV
Уранці рано "Диво" пливло вздовж берега Гвадалканару. Судно ледь посувалося по воді під слабеньким подихом берегового вітру. Великі гори хмар на сході обіцяли знов південно-східні пасати з бурями та дощами. Попереду "Дива" тим самим курсом плив невеликий кеч, якого воно неволі наздоганяло. Але то був не "Віллі-Во"; капітан Норд на "Диві" опустив бінокля і заявив, що то "Каурі".
Гриф, що допіру вийшов з каюти на палубу, сказав, зітхаючи:
— Шкода, що не "Віллі-Во".
— Ви таки не любите, щоб вам перепадало, — співчутливо зауважив Денбі, корабельний комірник.
— Авжеж, не люблю. — Гриф замовк, а тоді засміявся щиро та весело. — Я твердо впевнений, що Грифіс шахрай і що вчора він повівся зі мною підло. "Напишіть, каже, повністю прізвище та зазначте дату". А той мізерний пацюк Якобсен стояв за нього. Справжні пірати, повертається пора Розбишаки Гейса[40].
— Якби ви не мій господар, то я, містере Грифе, сказав би вам свою думку, — заявив капітан Ворд.
— Та чого ж, шкварте! — мовив Гриф.
— Ну, тоді…— капітан завагався і відкашлявся. — Знаєте, з вашими грішми тільки дурень пішов би на такий ризик, як ви з тими двома сучими синами. Навіщо воно вам?
— По правді, я й сам не знаю, капітане. Мабуть, мені просто кортить. А це хіба не найкраща причина?
— Прострелять вам вашу буйну голову якогось чудового дня, — буркнув капітан Ворд, підходячи до нактоуза визначити курс по вершині, що саме виглянула з туману над Гвадалканаром.
Береговий вітер дмухнув з останньої сили, і "Диво", швидко ковзаючи по воді, порівнялося з "Каурі" й попливло поряд. Після взаємного вітання Девід Гриф гукнув:
— Ви не бачили "Віллі-Во"?
Голоногий капітан у брилі обмотав міцніше круг стану злиняле блакитне лава-лава та сплюнув за борт тютюновий сік.
— Бачив, — відповів він. — Грифіс учора ввечері стояв у Саво, вантажив свинину та батат і набирав води в чани. Неначе в далеку путь збирався, хоча й казав, що ні. А що таке? Ви хотіли його бачити?
— Еге, але як здибаєте його раніше, то не кажіть, що бачили мене.
Капітан кивнув і, зваживши ті слова, пішов на прову свого судна, щоб його краще було чути.
— Слухайте! — гукнув він. — Якобсен казав мені, що вони мають дістатися до Габери сьогодні після обіду. Хочуть там переночувати й набрати солодкої картоплі.
— З усіх Соломонових островів тільки на Габері є маяк, — сказав Гриф, коли його шхуна вже добре випередила "Каурі". — Правда, капітане Ворде?
Капітан кивнув.
— А в бухточці, що з цього боку за мисом… здається, не можна пристати до берега?
— Ніяк не можна. Скрізь коралові рифи, мілини, та ще й небезпечні буруни. Саме там три роки тому на друзки розбилася "Мазунка".
Гриф хвилину невидющим поглядом дивився поперед себе, неначе викликав у душі якусь картину. Потім біля очей йому позбиралися зморшки, а кінці жовтих вусів піднялися від усмішки.
— Ми кинемо якоря в Габері,— сказав він. — Але пройдемо цим боком, повз бухточку. Я хочу, щоб ви мене спустили в човні, як будемо пропливати повз неї. Крім того, дайте мені шість хлопців, та хай кожен прихопить рушницю. А вдосвіта я повернуся назад.
На обличчі в капітана з'явилася підозра, яку швидко наступила догана.
— О, це тільки невеличка розвага, шкіпере, — почав виправдуватися Гриф — винувато, мов школяр, що його старший застукав на пустощах.
Капітан Ворд щось буркнув, але Денбі заметушився.
— Мені б хотілося теж поїхати з вами, пане Грифе, — сказав він.
Гриф кивнув.
— Захопіть кілька сокир і ножів, щоб було чим стинати кущі,— сказав він, — та ще два-три ліхтарі. І подбайте, щоб у них був гас.
V
За годину до заходу сонця "Диво" промчало повз бухточку. Вітер дужчав, і море потроху бралося хвилями. Мілини коло берега були вже білі від піни, а на дальших вода тільки-но почала змінювати свій колір. Коли шхуна опинилася за вітром, на ній згорнули клівер і спустили на воду вельбот. Туди стрибнуло шість хлопців із Санта-Крусу у настегнових пов'язках; кожний мав при собі рушницю. Денбі з ліхтарями в руках сів на кормі. Гриф, ідучи слідом за ним, спинився біля поруччя.
— Шкіпере, моліться, щоб ніч була темна, — сказав він.
— Буде, — відповів капітан Ворд. — У всякому разі, місяця нема, та й небо затягло хмарами. І хвиля знімається.
Від такого провіщення Грифове обличчя засяяло і засмагла шкіра здалася ще золотішою. Він стрибнув до човна й сів поруч комірника.
— Відчалюйте! — гукнув капітан Ворд, — Наставляйте вітрила! Поверніть стерно! Так! Оцим курсом!
"Диво" розгорнуло вітрила й попливло за мис до Габери; в тим часом вельбот на шести веслах, з Грифом за стерном, простував до берега. Гриф спритно вів його вузьким крученим проходом, яким міг переплисти тільки такий малий човен. Аж нарешті мілини та рифи залишилися позаду, і вельбот пристав до тихого берега, де полоскалися дрібні хвильки.
Потім цілу годину всі завзято працювали. Ходячи поміж кокосових пальм та чагарів, Гриф вибирав, що йому було треба.
— Рубайте це дерево і оце! — загадував він своїм хлопцям.
— А те залишіть! — знову казав він, хитаючи головою.
Кінець кінцем розчищено клинцювату за формою галявину. Поблизу берега лишилася одна висока пальма, а в самому кутку клинця — друга. Починало темніти. Хлопці позасвічували ліхтарі, підняли їх на залишені двоє дерев та поприв'язували.
— Той крайній ліхтар дуже високо. — Критично зауважив Девід Гриф. — Спустіть його, Денбі, футів на десять.
VI
"Віллі-Во" щодуху мчав по хвилях, бо шквал ще й досі не затих. Тубільні моряки наставляли великий грот, що його спущено, коли вітер бурхав найдужче. Якобсен, що наглядав за роботою, загадав кинути фали на палубу і стояти напоготові, а сам подався на бак до Грифіса. Натужуючи зір, вони обидва пильно вдивлялися в темряву поперед себе; їхні вуха ловили шум прибою біля ще невидимого берега. Під таку годину лише по тому шумові вони й могли стернувати.