Пітер Джі саме запалював цигарку й нічого не відповів
— Деякі тубільці на диво вміють угадувати, — тактовно вставив слівце Макмертрі.
Гостева поведінка прикро вражала агента і всіх присутніх. Відколи Пітер Джі приїхав пополудні, Дікон усе намагався якось його підшкилити, чіплявся до кожного слова і взагалі вівся брутально.
— Може, воно тому, що Пітер наполовину китаєць? — розмірковував Ендрю. — Бо ж сам Дікон австралієць, а та вони всі схибнуті на кольорі шкіри.
— Очевидно, — згодився Макмертрі.— Але ми не можемо дозволити, щоб отак нізащо нападали на чоловіка, та ще на такого, як Пітер Джі, білішого за багатьох білих.
Щодо цього агент нітрохи не помилявся. Євразієць Пітер Джі був небуденна людина, добра й розумна. Справді, в ньому китайська розважність і чесність опанувала відчайдушну розбещеність англійської крові, що текла в жилах його батька. До того ж він був краще вихований, ніж будь-хто з присутніх, краще за них розмовляв по-англійському та знав ще кілька мов і більше відповідав їхнім ідеалам шляхетства, ніж вони самі. Нарешті, в нього була й душа лагідна. Він не любив насильства, хоч свого часу йому доводилося вбивати людей, ненавидів брутальність і завжди цурався її, мов чуми.
Капітан Степлер узявся допомогти Макмертрі:
— Пам'ятаю, коли я перемінив шхуну й прибув на ній до Олтмену, тубільці відразу вгадали, що то я. Мене там зовсім не сподівалися, та ще й на іншому судні. Вони сказали торговому агентові, що то я. Він дивився в бінокль і все не йняв їм віри. А проте вони не помилилися. Потім вони казали мені, ніби по шхуні видно було, хто її веде.
Дікон не звернув на нього уваги і знов накинувся на скупника перлів.
— Як ви з гуркоту якоря можете знати, що прибув цей… як він там зветься? — присікувався він.
— Багато що говорить на таку гадку, — відповів Пітер Джі.— Дуже важко це пояснити. Можна було б написати про це цілу книжку.
— Так я й думав, — хмикнув Дікон. — Легко дати пояснення, що нічого не пояснює.
— Хто гратиме в бридж? — обізвався Еді Літл, другий помічник. Чекаючи відповіді, він обвів усіх очима й заходився тахлювати карти. — Ти, Пітере, гратимеш?
— Якщо він сяде грати, то він просто хвалько, — відрізав Дікон. — Мені вже набридло це блягузкання. Містере Джі, ви зробите мені ласку та й свою честь порятуєте, коли поясните, звідки вам відомо, хто там кинув якоря. Після цього ми з вами зіграємо в пікет.
— Я б волів бридж, — відповів Пітер. — А щодо тої шхуни, то воно приблизно так: з брязкоту знати, що то невелике судно, навіть без прямих вітрил. Не чути було ні гудка, ні сирени, і це знов доказ, що судно невелике. Кинуто якоря майже коло берега — знов доказ, що судно невелике бо пароплави й великі кораблі стають на якір, не доходячи до обмілини. Далі, вхід сюди кручений, і жоден капітан на цих островах, чи то з вербувального, чи з торговельного судна, не насмілиться поночі плисти протокою. А чужий тим паче. Винятків тільки два. Один — це Маргонвіль. Але його страчено за вироком найвищого суду на Фіджі. Залишається другий: Девід Гриф. Удень чи вночі, за всякої погоди, він заходить у протоку. Це всім добре відомо. Якби Гриф був десь далеко, то можна б припустити, що це якийсь відчайдушний молодий шкіпер. Та, по-перше, я такого не знаю, і ніхто не знає. По-друге, Девід Гриф плаває тепер у тутешніх водах на шхуні "Гунга", яка має незабаром податися звідси до Каро-Каро. Я розмовляв з Грифом позавчора на "Гунзі" у протоці Сендфлай. Вій відвозив агента на нову факторію. Казав, що заверне до Бабо, а тоді приїде на Гобото. Він мав час доплисти сюди. Я чув, як спущено якоря. То хто ж це, як не Девід Гриф? За капітана на "Гунзі" Доновен, а його я добре знаю і зроду не повірю, що він поночі підійде до Гобото, хіба як біля керма стоїть сам господар. Через декілька хвилин Девід Гриф увійде в ці двері й скаже: "На Гувуту п'ють навіть у проміжках між двома чарками". Закладаюся на п'ятдесят фунтів, що він зараз увійде й скаже: "На Гувуту п'ють навіть у проміжках між двома чарками".
Дікон на хвилину стерявся й почервонів спересердя.
— Ну, він одповів вам, — лагідно засміявся Макмертрі.— Я й сам можу закластися на кілька соверенів.
— Бридж! Хто гратиме? — нетерпляче гукнув Еді Літл. — Іди, Пітере!
— Ви собі грайте, — сказав Дікон. — А ми з ним гратимемо в пікет.
— Я б волів бридж, — лагідно заперечив Пітер Джі.
— Хіба ви не граєте в пікет?
Скупник перлів кивнув головою.
— То починаймо. Може, я вам покажу, що тямлю в пікеті більше, ніж у якорях.
— Стривайте… — почав Макмертрі.
— Грайте собі в бридж, — упав йому в слово Дікон. — А ми гратимемо в пікет.
Пітер Джі неохоче сів до гри, бо знав, що з того добра не буде.
— Тільки один робер, — сказав він, беручись роздавати карти.
— На скільки? — запитав Дікон.
Пітер Джі знизав плечима:
— Та як хочете.
— Сто на кін, п'ять фунтів партія?
Пітер Джі згодився.
— І, звичайно, ставка подвоїться, коли буде недобір очок.
— Гаразд, — сказав Пітер Джі.
За другим столом четверо грали в бридж. Капітан Степлер, що не любив карт, стежив за грою і підливав віскі у високі чарки, які стояли праворуч біля кожного гравця. Макмертрі з ледве прихованою тривогою намагався стежити за тим, що діялося коло пікетного столу. Його земляків, англійців, так само прикро вразила австралійцева поведінка, і всі боялися, що він викине якого-небудь коника. Кожен бачив, що Дікон наструнчується проти метиса й от-от вибухне.
— Хоч би Пітер програв, — тихо мовив Макмертрі.
— Не програє, хіба що дуже не пощастить. Він великий мастак у пікеті. Я знаю з досвіду.
Пітерові очевидно щастило, бо Дікон увесь час присікувався до нього й частенько підливав собі в чарку. Він програв першу партію, і з його слів знати було, що програє й другу, коли двері раптом відчинилися, й увійшов Девід Гриф. '
— На Гувуту п'ють навіть у проміжках між двома чарками, — звернувся він до товариства, потім стиснув руку агентові.— Привіт, Маку! Слухай-но, мій шкіпер сидить у вельботі. На ньому шовкова сорочка, краватка, тенісні капці, все як слід, але він просить вас позичити йому штани. Мої не налазять, а ваші будуть якраз. Здоров, Еді! Як твоя нгарі-нгарі[49]? Ти, Джеку, не лежиш? Диво дивне! Нікого не трясе пропасниця, і нема жодного п'яного. — Він зітхнув, — Мабуть, ще рано. Здоров, Пітере! Захопив тебе той страшний шквал за годину по тому, як ми бачилися? Нам довелося спустити другого якоря.