====
*І навпаки, жінка, яку не можна віддати, теж мертва або ж постає перед необхідністю продавати себе. Саме звідси й починається проституція як рудимент обміну/дару і як первісна форма економічного обміну. Хоча плата за проституцію в архаїчному контексті наприпочатку була "жертовною платою", вона вже запроваджує можливість іншого типу обміну.
====
Заборона інцесту становить основу шлюбної споріднености живих. Ініціяція становить основу споріднености поміж мертвими й живими. Це фундаментальний факт, що відокремлює нас від первісних людей: обмін у первісному суспільстві не припиняється разом з життям. Символічний обмін не припиняється ні поміж тими, що живуть, ні з тими, що померли (так само ні з каменями, ні з тваринами). Це абсолютний закон: обов'язковість та обопільність неможливо скасувати. Ніхто не може ухилитися від цього під страхом смерти, з ким і з чим би він там не обмінювався. Смерть, власне, в цьому й полягає — у вилученні з циклу символічного обміну (Марсель Мосс в "Соціолоґії та антрополоґії", "Фізичний вплив на індивіда ідеї смерти, що вселяється колективом")(*).
====
*Пор. також "До Камо" М. Ленарта: "Не існує жодної ідеї про знищення разом зі смертю. Канаки не плутають смерть і небуття. Втім, у них можна знайти щось близьке до небуття — "seri". Воно позначає людину, котру прокляли або ж зачаклували, людину, котру покинули її предки, bао, людину погублену, асоціяльну. Вона почуває себе такою, що не існує, й ця руїна приносить їй справжні страждання. Небуття для неї означає щонайбільше утрату суспільних зв'язків і не пов'язано з уявленнями канаків про смерть".
====
Однак можна стверджувати, що це не відокремлює нас від первісних людей і що точнісінько так воно відбувається і в нас. Одколи існує система політичної економії, закон символічного обміну не змінився й на йоту: ми продовжуємо обмінюватися з мертвими, навіть якщо заперечуємо їх і виселяємо зі свого середовища, — просто ми платимо своєю власною смертю і смертельною тривогою за розрив символічного обміну з небіжчиками. Те ж саме відбувається і з неживою природою й тваринами. Лише абсурдна теорія свободи може стверджувати, що ми розквиталися з ними, насправді ж наш борг має універсальний і невідплатний характер, ми ніколи не перестаємо "платити" за "свободу", котрої набули для себе. Нескінченна суперечка, предметом котрої виступають розвінчані нами обопільні зобов'язання, — в цьому, власне, й полягає сутність підсвідомого. Не треба ніякого лібідо, бажання, енерґетики чи фатальности потягів, щоб зрозуміти це явище. ПСВ соціяльне в тому сенсі, що складається із усього, що не змогло обмінятися в соціяльному чи символічному плані. Так само й зі смертю: вона обмінюється будь-яким чином, у кращому випадку, обмінюється за соціяльним ритуалом, як у первісних людей, в гіршому ж, — викупляється індивідуальною працею трауру. Підсвідоме цілком полягає у відхиленні смерти від символічного процесу (обмін, ритуал) в напрямку економічного процесу (спокута, робота, борг, індивідуальність). Звідси випливає й істотне розрізнення втіхи: ми торгуємося з небіжчиками у площині меланхолії, первісні ж люди живуть з ними у злагоді під захистком ритуалу й свята.
ПІДСВІДОМЕ Й ПЕРВІСНИЙ УСТРІЙ
Ця обопільність життя і смерти, коли вони обмінюються у соціяльному циклі, а не окреслюються згідно з біолоґічною лінійністю чи повторенням фантазмів, це розв'язання заборони, що розмежовує живих і мертвих і так жорстоко дається взнаки живим, — все воно ставить під сумнів саму гіпотезу про підсвідоме.
"Одружитися зі своєю матір'ю", "вбити батька", — що це значить, запитує Е. Ортіґ в "Африканському Едіпі". "Дієслово "одружитися" має неоднакове значення в обох контекстах, неоднаковий соціяльно-психолоґічний зміст. Що ж стосується дієслова "убити", котре начебто так зрозуміле, то чи можна мати певність, що в ньому не криється якась несподіванка? Що ж означає "мертвий батько" в країні, де предки так близькі до живих? Це сукупність вірувань, що вимагає від нас наново переглянути смисл кожного елементу.
В суспільстві, де панує закон предка, немає жодної можливости вбити цього батька, тому що він завжди вже мертвий і водночас завжди живий у звичаях Предків... Взяти на себе смерть батька чи індивідуалізувати свою моральну свідомість, обмеживши батьківський авторитет до авторитету простого смертного, до особи, котру можна замінити кимось іншим, відокремити од вівтаря предків і "звичаю" — це означало б вийти із ґрупи, себто зазіхання на самісінькі основи племінного устрою.
Коли ми говоримо про руйнування едіпового комплексу, то маємо на увазі драму, що переживається індивідуально. Але що буде з нею в племінному суспільстві, де реліґія "родючости" й "предків" відкрито кладе в основу колективної традиції те, що юний Едіп у нас приречений переживати в своїх особистих фантазмах"?
Таким чином слід виснувати, що "символічна функція" в первісних суспільствах базується не на Батьківському Законі й індивідуальному психічному принципі реальности, а на одвіку колективному принципі, на колективному процесі обміну. Ми вже бачили, як в ініціяції, під час соціяльного процесу, відбувалося розрішання біолоґічних фіґур споріднености, котрі поступалися місцем ініціятивним батькам, — символічним фіґурам, що відсилали до соціуму, себто до всіх батьків і матерів клану, а на самій крайній межі до предків, до самої матері-землі клану. Тут не виникає інстанції батька, вона розрішається в колективі братів-супротивників (ініціянтів). "Аґресивність пересувається по горизонтальній лінії, вона виражається в суперництві поміж братами, котре отримує надкомпенсацію у вигляді дуже міцної солідарности" (Ортіґ). (А чому "пересувається"? Хіба "нормально" вона повинна спрямовуватися на Батька?) Принципу Едіпа, що відповідає неґативному аспектові заборони на інцест (заборони на матір, котру накладає батько), в позитивному плані протистоїть принцип обміну сестер поміж братами — і не мати, а сестра стоїть у центрі цього механізму, тож соціяльна гра обміну відбувається на рівні братів і сестер. Отож, немає ніякого едіпового трикутника десоціялізації, ніякої замкненої родинної структури, що санкціюється забороною і панівним Батьківським Словом, — існує принцип обміну поміж рівними на базі виклику й обопільности, автономний принцип соціяльної орґанізації. "Концепт дарунку постає всередині одної вікової ґрупи в атмосфері рівности. Коли дитина чимось жертвує в дитячій кімнаті заради іншої дитини, то це явище зовсім іншого порядку, ніж розлука з матір'ю".