Звичайно, це табу обіймає також і "легку" сексуальність, яка не ставить перед собою репродуктивної мети, однак існує небезпека, що, зосередившись на проблемі сексу, можна клюнути на гачок пуританства, котре вдає, що робить ставку тільки на сексуальне, — тоді як ідеться про сам принцип реальности, принцип референції, в котрому теж відіграють ролю підсвідоме й та ж таки сексуальність і супроти котрого мода висуває свою чисту гру відмінностей. Ставити в цій історії на перший план сексуальність означає знову ж таки нейтралізувати символічне за допомогою статі й підсвідомого. Згідно з тією ж лоґікою, аналіз моди традиційно обмежується модою на одяг, оскільки саме тут найлегше розігрується сексуальна метафора. Відлуння цього виверту: гра обмежується перспективою сексуального "розкріпачення", котре завершується просто розкріпаченням убрання. Цим розпочинається новий цикл моди.
Мода, звичайно ж, становить собою найефективнішу нейтралізацію сексуальности (нафарбована жінка — це істота, котру не можна чіпати, див. подальший розділ "Тіло, або Звалище знаків"), — якраз через те, що вона викликає пристрасть, котра виступає не спільницею, а конкуренткою і переможницею статі, як довів це Лабрюєр. А тому в усій своїй амбівалентності пристрасть до моди виявляється тоді, коли тіло переплутують зі статтю.
Мода поглиблюється тоді, коли вона виводить на сцену саме тіло, коли тіло починає виконувати роль медіума моди (*). Раніше воно було мов святилище, котре зазнавало витіснення, однак і в своєму витісненні залишалося нерозшифроване, — віднині ж воно також інвестується модою. Гра одягу відступає перед грою тіла, а вона, своєю чергою, поступається грі моделей. (**) Отож, убрання втрачає свій церемоніяльний характер (який воно мало ще аж до ХУІІІ сторіччя), пов'язаний з використанням знаків як таких. Убрання немов би роз'їдають значеники тіла, тіло просвічує крізь нього як сексуальність і як природа, а отже, убрання втрачає свою фантастичну повноту, котру воно успадкувало ще з первісних суспільств. Воно втрачає свою потугу чистої маски, воно нейтралізується необхідністю позначати тіло, воно починає виконувати ролю підстави.
====
*Пор. три різновиди "тіла моди", які виділяє Барт ("Система моди", стор. 261):
1° Чиста форма, позбавлена власних атрибутів, що тавтолоґічно визначається одягом.
2° Або: кожного року визначають, що таке-то тіло (саме такий тип тіла) є в моді. Це один зі способів ототожнення тіла й одягу.
3° Одяг виготовляють таким чином, щоб він трансформував реальне тіло і виступав познакою ідеального тіла моди.
Ці три різновиди приблизно відповідають історичній еволюції статусу жінки як моделі, — первісної, однак непрофесійної моделі (жінка з вищого світу), фахової манекенниці, тіло котрої відіграє також ролю сексуальної моделі, і остатньої (актуальної) фази, коли всі стають манекенами, — кожного закликають, змушують інвестувати в своє тіло правила модної гри, — всі стають "аґентами" моди, так само, як усі стають виробничими "аґентами". Всеохопна повінь моди затоплює водночас усіх і кожного й усі рівні сиґніфікації.
Можна також пов'язати ці фази моди з етапами послідовної концентрації капіталу, зі стуктуруванням економічної сфери моди (змінами постійного капіталу, орґанічного складу капіталу, швидкістю товарообігу, обіговістю фінансового та промислового капіталу. Див. "Утопія", №4). Але аналітичний принцип цієї взаємодії економіки і знаків не завжди ясний. В історичному розширенні модної сфери слід вбачати не стільки пряме співвіднесення з економікою, скільки однорідність її розвитку з висхідною тенденцією до розширення ринку:
І. На першій стадії від моди залежать лише розрізнені риси, мінімальні варіяції, що властиві лише марґінальним катеґоріям населення, а вся система в основному перебуває в однорідному традиційному стані (те ж саме відбувається і на першій фазі політичної економії, коли обмінюються лише надлишки виробництва, а решта поглинається споживанням усередині групи, — адже питома частка вільнонайманої робочої сили на цій фазі дуже невелика). На цьому етапі мода є позакультурним, позагруповим, чужим, а для селянина міським явищем тощо.
ІІ. Потроху мода віртуальним чином усотує в себе знаки культури і керує знаковим обміном, так само, як на другій стадії політична економія віртуально інтеґрує в себе матеріяльне виробництво. Всі попередні системи виробництва та обміну зникають в єдиному універсальному вимірі ринку. Всі культури залучаються до універсальної гри моди. Референцією моди на цій фазі постає панівний у культурі клас, саме він керує розрізняльними цінностями моди.
ІІІ. Мода повсюдно поширюється і стає просто способом життя. Вона інвестується у всі сфери, що раніше були для неї недосяжні. Всі зазнають її впливу і в свою чергу його відтворюють. Вона підпорядковує собі своє власне заперечення (можливість бути не в моді), стає власним значеником (як і продукування на стадії репродукування). Але, в певному сенсі, це її кінець.
**Неправда, що еластична сукня чи колготки, які дають змогу тілу "вигравати", щось "розкріпачують": в знаковому устрої це додаткове витончення. Оголити структури ще не означає повернутися до нульового рівня істини, — це призводить до огортання їх новим значенням, що просто додається до попередніх значень. І це буде зародженням нового циклу форм, нової системи знаків. Таким є цикл формальної інновації, такою є лоґіка моди, і ніхто тут нічого не вдіє. "Розкріпачити" структури — структури тіла, структури підсвідомого, функційну істину речей в дизайні тощо, — завжди означає проторувати дорогу до універсалізації системи моди (це єдина система, що здатна універсалізуватися, здатна керувати циркуляцією всіх знаків, навіть тих, що суперечать один одному). Отож, це схоже на буржуазну революцію в системі форм, на кшталт буржуазної революції в політиці, що так само проторувала шлях універсалізації ринкової системи.
====
Проте у цій операції нейтралізується й тіло. Воно теж утрачає свою потугу маски, якої надавало йому татуювання і прикраси. Тепер воно може грати лише зі своєю власною істиною, що виступає також і лінією його демаркації, — себто зі своєю голизною. В прикрасах знаки тіла змішувалися у відкритій грі зі знаками не-тіла. Потім прикраси ставали одягом, а тіло ставало природою. Починається інша гра — протиставлення одягу й тіла, — гра сиґніфікації й цензури (той же контраст, що й поміж позначником і значеником, та ж гра зміщення й натяку). Мода, власне, й починається із цього поділу тіла, що витісняється і позначається натяками, — й вона ж таки сама кладе цьому кінець у симуляції голизни, в голизні як моделі симуляції тіла. Для індійця все тіло є лицем, себто символічною клятвою і подвигом, — на відміну од нашої голизни, що виступає всього лиш сексуальним оруддям.