Перевізник, налягаючи на весла, всміхнувся:
— Це ти правду сказав, добродію, життя в мене гарне. Та хіба будь-яке життя, будь-яка робота не гарна?
— Та, мабуть, гарна. Але в тебе така робота, що я тобі навіть заздрю.
— Ох, тобі вона, певно, скоро набридла б. Це діло не для гарно вбраних людей.
Засміявся Сіддхартха:
— Сьогодні до мене через цю одіж один уже раз придивлялись і придивлялися із недовірою. Чоловіче, послухай, може, ти взяв би у мене цю одіж? Бо вона мене вже обтяжує. Та й не маю я чим, щоб ти знав, заплатити тобі за переправу.
— Добродію, ти жартуєш! — засміявсь перевізник.
— Я не жартую, друже. Пригадай, колись ти мене один раз уже перевіз за спасибі. Тож зроби це й сьогодні і прийми замість плати мій одяг.
— Невже ти, добродію, підеш далі роздягнений?
— Ох, та найкраще мені нікуди не йти зовсім. Найкраще було б, перевізнику, якби дав ти мені якогось старого фартуха й узяв мене за помічника чи, швидше, за учня, бо спершу я мушу навчитись давати раду човнові.
— Тепер я тебе впізнав, — сказав той нарешті. — Колись ти у мене заночував. Давно це було — либонь, років двадцять чи й більше тому. Я перевіз тебе через річку, і ми попрощались як добрі друзі. Ти був не самана? Але як тебе звати, я вже й не пригадую.
— Звати мене Сіддхартха, і тоді, як ми бачились, я був справді самана.
— Що ж, я радий тобі, Сіддхартхо. Мене звуть Васудева. Сподіваюся, ти й цього разу завітаєш до мене в гості, заночуєш у моїй хижі й розкажеш, звідки йдеш і чому оця гарна одіж тебе так обтяжує.
Човен виплив на середину річки, і Васудева наліг на весла, щоб їх не знесла течія. Спокійно працював перевізник дужими руками, тримаючи око на носі човна. Дивлячись на нього, Сіддхартха пригадав, як колись, того останнього дня в його саманському житті в серці у нього вже ворухнулась була любов до цього чоловіка. Вдячно прийняв Сіддхартха запрошення Васудеви. Вони причалили до берега, Сіддхартха поміг Васудеві прив'язати човна, і перевізник запросив його до хижі. Потім господар пригостив Сіддхартху хлібом та водою, і той залюбки поїв, а коли Васудева почастував його ще й манговими плодами, то Сіддхартха залюбки поїв і їх.
Після цього — сонце хилилося вже до вечірнього пруга — вони вийшли на берег, посідали на колоду, і Сіддхартха почав оповідати Васудеві про те, хто він і звідки, про своє життя — таке, яким він побачив його цього дня, в ту годину зневіри. До пізньої ночі лилась його розповідь.
Перевізник слухав дуже уважно. Кожне слово він брав до серця — й про те, хто батько-мати в Сіддхартхи, і про його дитинство, про науку й шукання, про радощі й нужду. З-поміж усіх Васудевиних чеснот ця була особлива, найбільша: він умів, як мало хто вміє, слухати. Перевізник весь час мовчав, але той, хто говорив, відчував, як близько до серця бере Васудева чужі слова — спокійно, щиро, уважно; він нічого не пропускав, не виявляв нетерпіння, не висловлював ні похвали, ні осуду. Васудева лиш слухав. І Сіддхартха збагнув, яке то велике щастя — звірятись людині, що вміє так слухати, вливати до її серця свої шукання, свій біль, своє життя.
Та коли він, уже завершуючи розповідь, згадав про кокосову пальму на березі і про глибоке своє падіння, про слово священне Ом і про те, як, збудившись від сну, пройнявся любов'ю до річки, перевізник став слухати ще пильніше; заплющивши очі, він весь обернувся в увагу.
Ось Сіддхартха змовк, запала тривала тиша, і Васудева промовив:
— Сталося так, як я й думав. Річка до тебе озвалась. І тобі вона стала другом, і до тебе заговорила. Це добре. Сіддхартхо, мій друже, зоставайся у мене. Колись мав я дружину, її ложе стояло поруч з моїм, та вона вже давно померла, і я вже давно живу сам. Лишайся зі мною, місця й харчів тут стане на двох.
— Дякую, — мовив Сіддхартха. — Дякую і приймаю твоє запрошення. Дякую тобі, Васудево, й за те, що так уважно мене ти вислухав! Не часто трапляються люди, що вміють слухати, і я не стрічав ще нікого, хто б умів слухати так, як ти. Я повчуся у тебе й цього.
— Повчитися ти повчися, — сказав Васудева, — тільки не в мене. Слухати вчивсь я у річки, у неї повчишся й ти. Вона, річка, знає усе, в неї можна всього повчитись. Ось бачиш, одного ти в неї уже й навчився: того, що прагнути вниз, у глибочінь поринати, — це добре. Багатий, вельможний Сіддхартха йде в найми до весляра, вчений брахман Сіддхартха стає перевізником — і це теж тобі підказала річка. Ще багато чого ти в неї навчишся.
Довго мовчав Сіддхартха й нарешті спитав:
— Чого ще, Васудево? Перевізник підвівся.
— Година вже пізня, — він мовив. — Ходімо, о друже, спати. Про це "ще" я не можу тобі сказати. Дізнаєшся сам, а може, вже й знаєш. Я чоловік, бач, не вчений, говорити не вмію, та й думати теж. Я вмію лиш слухати й бути святобливим, іншого я не вчився. Якби я вмів про це говорити й цього навчати, то став би, либонь, мудрецем, а так я простий перевізник, і діло моє — переправляти через цю річку людей. І переправив я їх багато — тисячі, й усім їм ця річка моя була не що інше, як перепона на їхнім шляху. Вони вирушали в дорогу у справах, по гроші, на весілля, на прощу, а річка перепиняла їм шлях, і тут завше був я, перевізник, і доставляв їх швиденько на той і на цей бік. Та тільки небагатьом із тих тисяч, усього лиш кільком, чотирьом чи п'ятьом, річка вже не була перепоною, вони почули її голос, прислухалися до неї, і вона стала для них священною, як священною стала для мене. А зараз ходімо нарешті спати, Сіддхартхо.
Так Сіддхартха зоставсь у перевізника й навчився плавати човном, а коли на переправі не було чого робити, він працював із Васудевою на рисовім полі, збирав у лісі хмиз, рвав банани. Сіддхартха навчився робити весла, й латати човна, й плести кошики, і тішився всім, що вмів, і так швидко минали дні та місяці. Багато чого міг навчити Сіддхартху Васудева, та ще більше вчила його річка. І в неї Сіддхартха вчився невтомно — насамперед слухати, прислухатись із завмерлим серцем, зі спраглою, розкритою душею, погамувавши в собі пристрасті, бажання, судження, думку.
Хороше жилося Сіддхартсі у Васудеви; часом вони перемовлялися кількома словами — небагатьма, але добре виваженими. Васудева розмовляти не любив, і Сіддхартсі рідко коли щастило схилити його до балачки.