— Вигадки! Цілковита фантазія!
Але Вертепова підтримав Л. Ю. Медяник, що кілька років до того працював на Кубані й добре знав стан, сили й настрої тамтешніх селян.
— Ні, це не фантазія! Григорій Абрамович має рацію. Два мільйони кубанських і ставропольських городовиків — селян це справді небезпечна для нас соціяльна сила. Становлять її переважно переселенці з Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини й Києвщини, що втекли сюди від малоземелля, а знайшли собі тут нові злидні. Наші військові земельні запаси — не для їх. Такий порядок дратує природного селянина. Два мільйони городовиків фактично обробляють чужі наділи, як наймити або як дрібні орендарі, без надії на краще. На сьогодні це справді основна загроза.
Пришелепуватий голова національної ради Коцев приголомшено поводив навколо банькатими очима, шукаючи поради...
— Шо собі думає пан військовий отаман ?
М. (X Караулов остаточно розвіяв рукою хмари дипломатичного диму, поклав набік свою люльку й заговорив.
— Я для того й скликав вас, панове, щоб порозумітися. Ви, Чермоєв, і ви, Коцев, за всяку ціну мусите утримати чеченців від ворожих виступів проти козаків. Свої хатні суперечки ми розв'яжемо потім. Нам треба, насамперед, приборкати місцеві збільшовичені запасні полки. Цими днями Грозненській раді солдатських і робітничих депутатів поставимо ультиматум: 21-й і 111-й запасний полки негайно вислати за межі области абож обеззброїти. Туди виїде з козачими частинами Лев Юхимович.
— А 39-та дивізія?
— Потім того візьмемося й за 39-у дивізію.
— З якими силами, дозвольте запитати?
— Це не секрет. Незабаром вертаються з фронту 2-й Волзький і 3-й КизляроТребенський полки. Крім того з Ростову підійдуть частини дикої дивізії. Ми сподіваємося, що національна рада в цій справі виступить солідарно з нами.
Чермоєв дипломатично промовчав. Коцев переглянувся з Рашидханом Каплановим і нерішуче підтримав:
— А звичайно... Аби тільки реальний плян... Військовий отаман самовпевнено глянув на мапу біля свого
стола.
— Про це вже ми міркували з Левом Юхимовичем. Там, у складі 39-ї дивізії є нові маршові роти з Терека: їм нема чого йти на Кубанщину. Є там і наші офіцерські кадри, — їм зовсім не по дорозі з городовиками. З їхньою допомогою ми спрямуємо дивізію двома коліями: Гудермес — Грозний — Прохладна та Гудермес — Моздок — Прохладна.' Біля Моздока й Грозного поставимо добрі заслони й так, частинами, обеззброюватимемо ешельон за ешельоном.
Чермоєв не витримав:
— Для кого й для чого?
— Для нас усіх! Для захисту наших і ваших нафтових ділянок, Tana!
— Ну, добре. Припустімо, що ми роззброїмо їх тут. Алеж на Кубань однаково звідусіль ідуть десятки, коли не сотні, тисяч озброєних городовиків. Рано чи пізно вони повернуть проти нас свою зброю. Що може виставити проти їх військовий уряд?
М. О. Караулов ждав цього запитання. Він обмінявся поглядами з своїм замісником і голос його забринів переконливо й переможно:
— Тепер і це вже не секрет. Протягом літа ми вели переговори з Доном, Кубанню, Астраханню й Уралом про організацію єдиного Південносхіднього союзу. 4 липня у Владикавказ) відбувся організаційний з'їзд, а незабаром у Катери но дарі оформимо існування Союзу. Національній гірській раді ми даємо два місця в спільному об'єднаному уряді. Майбутні військові сили Союзу становитимуть 140 козацьких полків і 38 батарей. Нашим девізом буде — демократія й порядок. Отоді нас не злякає жадна анархія, жадні шургани й буревії.
Полковник Караулов, Г. А. Вертепов і Медяник брали найближчу участь в організації Союзу. Проте вважали за потрібне демонструвати перед учасниками наради своє захоплення. Полковник Караулов тихо заплескав у долоні:
^— Браво, браво! Давно пора. Тільки дисципліноване, організоване козацтво зуміє стати підпорою порядку.
— Єдине командування, єдиний плян ...
— Тут голівне — що козаки не підуть за всякими там СОЦІАЛІСТИЧНИМИ химерами. У нас, у козаків, давно є свій власний СОЦІАЛІЗМ. Земля в нас — загальновійськова, а не приватна.
— Прекрасна ідея! З такою організацією можна поговорити, навіть, і з Петроґрадом.
— От вам і відповідь на ваш шурган, Григорію Абрамовичу !
М. О. Караулов дипломатично додав:
— Але ми не думаємо порушувати прерогативи тимчасового верховного уряду. Наше гасло — федерація, а не само-стійництво. Доки ще наш уряд не піддається більшовицьким впливам, ми...
Полковник Караулов жваво перебив, примруживши одно око:
— А коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни? Військовий отаман помовчав, узяв до рота свою люльку й
закутався хмарами диму:
— Коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни, ми б мусіли піти слідами Версалю...
Він глянув на годинника й підвівся.
— На цьому, панове, ми закінчимо сьогодні. Сподіваюся, що представники Чечні, Кабарди й Осетії зважать реальні обставини й підуть попліч з нами.
Члени національної ради відповіли глибоким офіційним поклоном.
П
і
У заступника військового отамана осавула Медяника—багата громадська практика. Свого часу він брав активну участь в організації акційного т-ва Армавір — Туапсинської залізниці, виступав на з'їздах громадських діячів і сільських господарів, засновував військовий банк і писав економічно — публіцистичні статті. Був співробітником "Русского богатства" й самодержавної охранки: його "демократизмові" це не вадило. З цих причин в Армавірі він правив за начальника охоронної сотні, а в Петербурзі бував на редакційних вечірках у В. Г. Короленка й давав матеріяли А. В. Пєшехонову для його СОЦІАЛІСТИЧНО — народницьких фейлетонів. Ця різноманітна діяльність придбала йому широкі кола знайомих і приятелів.
Тож не диво, що він і тепер вів широку кореспонденцію, старанно ховаючи до секретної шухлядки свого офіційного кабінету кожне цікаве повідомлення. Другого дня по нараді він заглянув до свого архіву, перебравши кільки пакуночків, перев'язаних канцелярськими нитками й помічених красномовними заголовками: "Про М. О. Караулова"... "Про Г. В. Вер-тепова"... Розшукав і ще раз перечитав недавнє повідомлення колишнього командира 112-го запасного полку з Ставрополя.
"Шановний Леве Юхимовичу! Полкові приятелі сповістили мене про перевод до Владикавказу, в розпорядження військового отамана, офіцера нашого полку Г. П. Рогожіна, здається, твого ж таки одностаничника. Вважаю за свій обов'язок попередите, що Рогожін мав у нас непевну репутацію "більшовика". Салдати провели його до ради "собачих і рачачих депутатів", де він частенько підтримував наших горлопанів. Був особисто знайомий з більшовицьким коноводом — Понома-рьовим і має від нього рекомендацію до владикавказьких більшовиків. Від таких співробітників раджу подалі. А втім— дивися сам, моя справа попередити... У Ставрополі розклад посилюється. В губернії більшість іде за есерами, а в місті — за більшовиками. Звісно, тим і іншим негідникам — одна ціна. Ставропольська "рада собачих і всяких таких інших депутатів" готується захопити владу й обмірковує справу організації "комітету громадського спасіння для боротьби з контрреволюцією",— себто з нами. Міська дума, переважно з кадетів та з есерів, з свого боку наміряється утворити "добровіль-ницьку дружину для самоохорони". Що з цього всього вийде, незабаром побачимо. Салдати мітингують і збираються бити офіцерів. Приємного мало. З цих причин прошу не забути старого приятеля й улаштувати мене десь там біля себе. Вся надія теперь тільки на козаків. Від них ждемо порядку й законности. Не забудь, друже, про відданого приятеля, підполковника П. Смірнова".