Заможне козацтво, насамперед, зрозуміло, що йому доведеться поступитися своїми хазяйськими привілеями, і куркульська душа доно — кубанського "хазяїна44 забунтувала. Почалися повстання, бандитські змови й заколоти. Окремі загони все частіш і частіш проривалися в Задонські степи, до дені-кінців. Куркульська частина козацтва й селянства подавала руку поміщикам і генералам. Поміщики й генерали простягали руку за кордон, до тамтешніх своїх спільників.
Допомога прийшла несподівано й швидко. В березні місяці Українська центральна рада порозумілася з німецькими генералами й запродала їм Україну за миску самостійницької сочевиці. Німецьке військове командування підбило під себе українські землі від Збруча аж до Таганрогу, прогнало Центральну раду й посадило ясновельможного пана гетьмана... Апетит, кажуть, приходить під час їди...' В травні місяці німці просунулися з України на Дон і допомогли козачій верхівці скинути радвладу й утворити самостійне "Всевелике військо Донське44 на чолі з військовим отаманом генералом Крас-новим. Щедрою рукою німці посилали на Дон гармати, Гвинтівки, набої й хазяйською рукою вивозили з Дону пшеницю, сало й м'ясо. Ціною таких добросусідських послуг генерал Краснов зміг мобілізувати, озброїти й виставити проти більшовиків 137 тисяч бійців — армію досить велику, навіть, для "Всевеликого війська Донського44.
Але генералам кайзера Вільгельма й цього було мало: вони вже мріяли про Україну № 2, з отаманом Красновим на чолі. Вийшовши на фронт станиці Батайської і висадивши німецький десант на Таманському півострові, вони стали на порозі Ку-банщини й порадили генералові Краснову відновити Південно-східній союз, під вивіскою Доно — Кавказького.; З волі пана німецького коменданта відбулося на Дону дві наради біло-політичних діячів Північного Кавказу, що опрацювали проект
4. П. Каоельгородськнй—-Шургян 81
Доно — Кавказької держави. Деякі пакти його варті історії^ абож сторінок гумористичного альманаху.
"Пакт 1 — й. Доно — Кавказький союз складається з самостійних держав: Всевеликого війська Донського, Кубанського війська, Терського війська, Астраханського війська, й Союзу гірняків Північного Кавказу й Дагестану.
Пакт 5-й і 6-й. На чолі Союзу стоїть верховна рада з отаманів Донського, Кубанського, Терського, Астраханського й голови Союзу гірняків. При верховній раді періодично збирається сейм із представників від населення. Сейм виробляє державні закони, що їх затверджує верховна рада.
Пакти 4-й, 8-й, 11-й. Союз має свій флаг, печать, гімн, спільну армію і фльоту, спільну монетну систему, кредитні білети, поштові марки й тарифи.
Пакт 12-й. Союз дотримується невтралітету з усіма державами. Боротиметься тільки з більшовиками на власній території.
Пакт 13-й. До складу Союзу зачисляється Ставропольську й Чорноморську губернії, Сухумську й Закатальську округи і, з стратегічних міркувань, південну частину Воронізької губернії, з містом Воронежом, та частину Саратівської губернії з Саратовом, Камишіним, Царициним і Сарептою1*.
Як бачимо, невтралітет новоявлених доно — кавказьких імперіялістів починався з анексії кількох губерній і округ, що загалом створювало територію, більшу над український гетьманат, лрк
Антанта, розгромивши німців, не дала часу здійснити цей проект. Але й без Доно — Кавказького союзу "Всевелике військо Донське" стало за надійну підпору нової збройної боротьби проти радвлади. За його спиною денікінська армія росла, формувалася й озброювалася. Німці постачали зброю генералові Краснову, генерал Краснов передавав її Денікінові.. —Так народився в степах Північного Кавказу білий шурган, що закрутив, замів білими полками з Дону до Терека й Да-ґестану, вирвався на українські простори, докотився до Орла Й Києва, і тільки тут розбився о груди робітничих батальйонів-Революційна боротьба на Північному Кавказі мала свої особливі труднощі: слабий зв'язок із центром, недостатнє постачання бойоприпасів, незначне прошарування бойових частин пролетарською масою та слабий партійний обхват їх. Проте єдина воля партії сотнями способів скерозувала цю боротьбу в річище клясових боїв єдиного пролетарського фронту.
Кожна радянська республіка Північного Кавказу (Кубан-щина, Ставропольщнна, Терек) мала свою армію, що підлягала єдиному головнокомандувачеві, призначеному центром. Проте ці сили розпорошувалися на місцевих фронтах, часто другорядного значення. Коли Денікін розпочав свій наступ, виникла потреба централізувати всю боротьбу й підкорити її єдиному краевому партійному органові.
4 липня 1918 року в Катеринодарі відбувся 1-й Північно-Кавказький з'їзд комуністичної партії, з участю представників кавказького крайкому т.т. Орджонїкідзе й Мдівані. З'їзд визнав недостатній зв'язок партії з масами, брак масово-організаційної роботи й слабий обхват парткерівництвом революційного руху. Щоб залізною рукою партії організувати й повести далі справу боротьби з контрреволюцією, з'їзд обрав Північно-Кавказький краєвий комітет і виніс ухвалу домагатись об'єднання всіх північно-кавказьких республік в одну.
5 липня краєвий з'їзд рад Північного Кавказу розв'язав цю справу, ухваливши створити "єдину Північно — Кавказьку республіку, як частину РРСФР", "для остаточного зміцнення завоювань соціялістичної революції й радвлади та для організації успішної боротьби з бандами німецьких, турецьких, грузинських, денікінськнх та інших контрреволюціонерів".
Проте ворог стояв уже на підступах до Катеринодару і фактично краєві органи змогли розгорнути свою роботу тільки пізніше, в мЬмент іще більшої небезпеки для справи революції.
На початку червня червона армія Північного Кавказу складалась із 10 стрілецьких колон по 8—10 полків. Найсильніші три групи, по 25 — ЗО тисяч бійців, розташовані були в трьох найважливіших пунктах. На фронті Азов—Батайське—Кущовка стояла армія Сорокіна, підсилена українськими партизанськими частинами, що під тиском німців одійшли з Катерннославщкни, Полтавщини, Харківщини, Донбасу. Далі, на денікінському фронті, в районі Ягорлицької — Білої Глини вартувала "сталева дивізія" Жлоби, спільно з ставропольськими частинами. Нарешті, від Білої Глини до Торгової, на межі Ставрополь-щини, стояла дивізія під командою Федька, з чималими загонами ставропольських партизанів. Крім того на Таманському півострові проти німців діяли окремі таманські частини, загальним числом близько 25 тисяч бійців.