На всьому Північному Кавказі тільки Кубанщина залишилася поза владою рад. Але й тут готувалися до останніх, рішучих боїв. В кінці січня Кубанський ревком вирішив повести наступ на Катеринодар силами своїх загонів, за підтримкою 39-ї дивізії. Революційні мрійники не виждали призначеного терміну й 2 лютого ударили на станцію Енем (під Кате-ринодаром). Командири полягли в нерівному бої, а загік розвіявся.
Проте 14 лютого вже гримів гарматами й строчив кулеметами новий фронт — від Кримської до Троїцької й до Абін-ської. Повстанці йшли до революційних загонів уже не десятками, а сотнями й тисячами. Кубанська революційна армія росла щодня цифрами нечуваними: 3, 5, 7, 12, 22 тисячі. Виникли нові фронти — під Армавіром, Кавказькою, Тихо-ріцькою. Станиці десятками переходили до влади рад: січня місяця — 20, лютого —14, березня — 24. Катеринодар, як білий острів, коливався серед розбурханого червоного моря.
*
24 лютого, в неділю, станиця Петропгвлівська хазяйновито готувалася до ранньої весни. Сонце гарячим язиком злизало сніг і золотою зливою проміння чепурило землю. Голубі прозорі серпанки висіли над курганами. Обрії потопали в облудних маревах. Буйний Чамлик ворушився н щось бурмотів спросоння під зчорнілим, де-не-де пошматованим, льодом"
Станиця саме справляла останні передвесінні свайби. Багато фронтовиків — молодожонів не вернулося, багато парубків було побито. Батьки не спішили віддавати зайву пару робітних рук до чужої сім'ї. Але спілі, налиті буйним хмелем молодощів. Дівчата й дев'ятнадцятилітні вдови бурхливими атаками штурмували дефіцитних женихів" і свайби не переводилися. Запа-
сливі батьки викачували з погребів пузаті бочоночки, виносили плескаті баклажки, викопували з землі десятки су лій — останки величезного спиртового склепу станиці Кавказької. Ось уже з півроку всі околишні села й станиці розпивали його невичерпні запаси... Два! тижні бочками, відрами, суліями й глечиками розтягали вони з Кавказької спирт і горілку, відтоді як ешельон дербентців висадив двері до склепу й розігнав охорону. Балки козаків і селян ішли й їхали до Кавказької, вдель і вночі. Дибали старі бабусі з глечиками, поспішали діди з барильцями, — знали, що рівчаками тече принадний спирт. Тисячі п'яних шаліли, танцювали, горлали, пили й спали навколо склепу, умирали з перепою, або під колесами поїздів, падали в чани з спиртом, доки ввесь склеп не спалахнув високим стовпом пожежі, похоронивши в огні десятки смертельно-п'яних.
Петропавлівська справляла весілля, святкувада весну й спочивала після гарячої боротьби за, чи проти радвлади. Чимало було жорстоких суперечок на сходах і кулачного бою по дворах та по хатах, доки молоді фронтовики — козаки, спільно з городовиками, перемогли стариків. Тоді вирішили:
— Ну, шут із ним, із станичним правлінням! Як виконком, то нехай і виконком, аби тільки нас не чіпали. Ти, отамане, сідай за голову і порядкуй...
Але й після того мітингували дуже часто, бо кожен день приносив свої несподіванки. 24 лютого, опівдні, з Армавіру приїхали представники військово — революційного комітету. Дзвони, мобілізовані на службу революції, вдарили на сполох; мідними горлянками кинули навколо звичайну звістку:
— На мітинґ! Оратори приїхали!
По годині перед виконкомом уже хвилювалося море козацьких папах, салдатських і селянських шапок. Революція змішала їх докупи й поділила наново: багатих до багатих, а бідних окремо. Голова виконкому вештався, порядкуючи на рундуці, де ставили стіл під червоним сукном.
— Та буде тобі валандатися, Степановичу! Починай уже!
— Пожди! Ще встигнеш похмелитися до вечора!
— Пху — на тебе! Я її, може, і в рот не беру.
— А що ж ти — носом насмоктався, чи як ?
— За собою дивися! Сусло!
— Тихше там ви, горлопани! Орателі вийшли... Станиця —пережила вже перші хвилі революційної повіні
Я поступилася перед городовиками: хай, краще, мир, аніж війна... Але справа ще не дійшла клясових боїв за землю, за право вільної праці — проти хазяйського визиску. Тому й на мітингах промови точилися тихо-мирно. Делеґат — фронтовик із Армавіру — обізнав усіх з останніми новинами. Революція перемагає і — "нікакіх гвоздей". Каледін застрелився, кадети тікають з Дону; в Ростові, Царицині, Ставрополі, на
5* 67
Тереку і взагалі, безумовно, радвлада і — "нікакая гайка". Тільки на Кубані генерали й кадети засіли в Катеринодарі й піднімають золотопогонників та несвідомих козаків проти трудящих.
— Гра ж дани! Роздавимо гідру контрреволюції! У ваших руках — скинути владу золотопогонників і встановити владу рад. Організуйте червоні загони й посилайте їх до Тихоріць-кої під команду т. Автономова. Бий буржуазію, товариші! Ура!
Бідніші кричали дружньо й захоплено; багатіші дипломатично мовчали.
— Хто хоче взяти слово ?
— Я хочу взяти слово. Ми, безумовно, за радвладу й проти гідри. Ну тільки ж — доки ще воювати ? Буде вже, навоювалися ! Он сонечко пригріває, незабаром треба сіяти.
— Ми проти буржуазії і проти війни.
— Що нам Катеринодар? Ми — сами собі влада.
— Тихо! Сорокін бере слово... ,Та заткнися там, ти! Сорокін говоритиме.
На трибуну вийшов молодий, високий і стрункий офіцер у хвацькій черкесці й по-молодецькому заломленій папасі. На чистому, повному обличчі вуглями темніли очі, під густими дугами брів, і повні соковиті губи владними лініями випиналися з-під козацьких, звислих вусів. Станиця знала шалену вдачу молодого сотника, його п'яні оргії й безумно-хоробрі вихватки в бою. Стало тихо.
— Товариші — станичники ! До всіх вас моє сдово, а насамперед, до моїх однополчан. Між вами € немало молодих козаків Лабінського полку. З ними ми били турок під Ерзерумом і німців на Стоході. Так доки ж ми терпітимемо в себе на Кубані старорежимних башибузуків, у рот їм дишло? Хто там каже — годі воювати, треба сіяти ? Доки не візьмемо Катеринодару, не буде в нас миру й мирної праці. Пропоную завтра; о десятій ранку, зібратися всім охочим на цій площі готовими до походу. Я сам поведу їх на Катеринодар.
— Ур-ра! Хай живе революція!
— Нехай живе радвлада! Смерть буржуазії!
— Всі хоробрі — на коня! Всі боягузи — на піч!