І хоч мене не так легко приголомшити, я не приховував зацікавленості. А чоловічок лише самовдоволено посміхнувся.
— Чого тільки не зробиш задля науки. Ця ідея належить біофізичній лабораторії. Там хочуть точно визначити природу тютюнового диму, от і придумали ці фільтри. Ви знаєте давні балачки про те, чи призводить куріння до раку язика, і якщо так, то яким чином? Уся складність у тому, що це потребує величезної, так би мовити, роботи по дистиляції для виявлення деяких прихованих побічних продуктів. Тож і доводиться багато курити.
— Чи не заважає уся ця сантехніка одержувати насолоду від куріння?
— Не знаю. Адже я доброволець. А взагалі я не курю.
— Оце так!..— тільки й зміг промимрити я, а тоді пригадав, з чого почалася наша розмова.— Ви сказали,— вів я далі, й досі відчуваючи легкий дзвін у лівому вусі,— ніби існує спосіб примусити Берта мовчати. Хотілося б знати, як саме, якщо це тільки не метафора.
— Я саме думав,— відповів Гаррі, пихкаючи люлькою,— про шумопоглинач бідолашного Фентона. Сумна історія, втім, як на мене, досить повчальна для всіх нас. Хто знає, можливо, колись хтось удосконалить цей пристрій і заслужить благословення людства.
Чмок, буль, буль, хлюп...
— Ну, то розкажіть. Коли це трапилось?
Він зітхнув.
— Шкода, що я все це пригадав... Утім, якщо ви наполягаєте, і, звичайно, за умови, що історія не вийде за межі цього закладу.
— Ну-у, певна річ.
— Руперт Фентон був одним із асистентів у нашій лабораторії. Розумака, тямився на механіці, а от теорію знав слабкувато. У вільний час він завжди конструював різні штуковини. Як правило, задуми були добрі, але винаходи майже ніколи не працювали. Однак це аж ніяк не засмучувало його: гадаю, Фентон мав себе за сучасного Едісона й вірив, що йому поталанить якось пристосувати до діла радіолампи та інші дрібниці, які валялися скрізь у лабораторії. Оскільки ця метушня не заважала Фентоновій роботі, ніхто йому не перешкоджав, а асистенти-фізики навіть підбадьорювали, адже будь-який прояв ентузіазму несе в собі свіжину. Однак ніхто й не сподівався від Фентона чогось особливого, оскільки, здається мені, навряд чи він міг би визначити, чому дорівнює сума х + у.
— Невже був такий неук? — здивувався хтось.
— Можливо, я дещо перебільшую, скажімо, ху + х. В усякому разі, він мав суто практичні знання,— розумієте, робив ставку на приблизні підрахунки. Запропонуйте йому електричну схему будь-якої складності — й він зробить вам пристрій. Але якщо це буде щось дійсно просте, скажімо телевізор, то не збагне нічого. Ситуація ускладнювалась тим, що Фентон не усвідомлював власної обмеженості. В цьому крилася, як ви пізніше пересвідчитесь, головна небезпека. Гадаю, ідея народилася в нього, коли він спостерігав акустичні експерименти студентів, які мають відзнаку з фізики. Я думаю, ви знаєте, в чому полягає суть явища інтерференції.
— Звичайно,— відповів я.
— Ні! — гукнув один із шахістів, який облишив гру (мабуть, тому, що програвав).— Я не знаю.
Гаррі зміряв його таким поглядом, наче перед ним була істота, що не мала права в суспільстві, яке винайшло пеніцилін.
— У такому разі,— процідив він холодно,— треба дещо прояснити...— Помахом руки Гаррі відхилив наші обурені протести.— Ні, я наполягаю. Ті, хто не розбирається в цих явищах, потребують пояснення. Варто було лише розтлумачити теорію й бідоласі Фентону, поки ще він мав час...
Гаррі зиркнув на збентеженого шахіста й почав:
— Не знаю, чи доводилось вам міркувати над природою звуку. Слід відзначити, звук складається із серії хвиль, що розповсюджуються в атмосфері. Втім, вони не мають нічого спільного з морськими хвилями, зовсім ні! Морські хвилі — це рух угору і вниз. А звукові хвилі являють собою послідовне стискання і рарефакцію[1].
— Раре — що?
— Рарефакцію.
— Ви маєте на увазі рарефікацію?[2]
— Ні. Я не певен, чи існує таке слово, а якщо існує, то його не повинно бути,— парирував Гаррі Первіс із апломбом сера Алана Герберта, який сипле дурними неологізмами.— То на чому я зупинився? Ах, так: на природі звуку. Коли створюємо шум, від найтихішого шепоту до того гуркоту, який щойно чули, в атмосфері відбувається серія змін напруги. Чи доводилося вам спостерігати, як працюють маневрові локомотиви на запасних коліях? Ось вам чудова ілюстрація цього явища. Уявіть собі довгу низку вагонів, з'єднаних між собою. Один кінець низки дістає поштовх, перші два вагони рушають разом,— у результаті стискаюча сила проходить усім составом. А в зворотному напрямку відбувається протилежне явище — рарефакція, я повторюю: рарефакція, оскільки вагони знову роз'єднуються.
Усе досить просто, коли маємо справу з одним джерелом звуку; тут виникає ще одна група коливань. А коли візьмемо два типи хвиль, що рухаються в одному напрямку? Тут виникне явище інтерференції, яке можна проілюструвати рядом дослідів у галузі фізики елементарних часток. Єдине, чого слід боятися, й думаю, ви всі зі мною погодитесь, це якщо хтось примусить дві групи хвиль поширюватись асинхронно; внаслідок цього повністю зникне звук. Одна звукова хвиля одержить імпульс стискання в найвищій точці розрідження іншої, в результаті не відбудеться ніяких змін, отже, не буде й звуку. Повертаючись до мого прикладу з вагонами, можна провести таку аналогію, коли останній вагон одержує поштовх і ривок одночасно. В цьому випадку взагалі нічого не відбудеться.
Немає сумніву: дехто з вас уже зрозумів, на що я натякаю, збагнув основний принцип роботи шумопоглинача Фентона. Я уявляю, як молодий Фентон аргументував свою точку зору. "В нашому світі,— десь-то говорив він сам собі,— надто багато шуму, і той, хто зможе винайти досконалий шумопоглинач, буде щасливим. Отже, який можна зробити висновок?.."
Фентон недовго думав, щоб дати собі правильну відповідь, адже був хлопець кебетний. Його базова модель виявилася досить простою й складалась із мікрофона, спеціального підсилювача та пари гучномовців. Звук надходив у мікрофон, підсилювався, а потім ішов у зворотному напрямку так, що це не співпадало із фазою початкового шуму. Потім його перепускали через гучномовці; вихідна хвиля і та, що утворилася, взаємознищувались, і в результаті наставала тиша.