Штани з Гондурасу (збірка)

Сторінка 24 з 58

Дудар Євген

– У вас гастрит чи холіцистит?

Вона вдячно повернула до нього свого напудреного носика. Очі її, як дзеркало, відбивали ласку й ніжність його очей. Напомаджені вуста відповіли:

– І коліт. – Потім несміливо спитали: – А ви аналізи вже всі здали?

Він відчув, що в них є щось спільне, щось їх єднає, і задоволено відповів:

– Ще завтра маю здати шлунковий сік.

Ступали далі. Сонце крізь гілки дерев, наче крізь сито, сіяло на них весняне проміння. Він ніжно взяв її за руку. Вона ніжно погладила своїми пальчиками його вузлуваті пальці. Радісно заявила:

– Нарешті мені зробили промивання шлунка!

Він, окрилений щастям, мовчав. Та все енергійніше гладив її тендітну ручку…

На деревах заливалися пташки. На зеленому моріжку лупали синіми оченятами фіалки. Бубнявіли під сонцем бруньки весняного лісу.

Ніби примітка

Читач спитає:

– А як дихав автор оцих рядків?

Найповнішу характеристику цього дихання дала санітарка, коли вперше прийшла мастити тіло автора цілющими грязями:

– Господи! Яке воно худе! Ледве дихає. Немає куди навіть жменю грязюки покласти.

Фуня

Мій друг привіз яйце. З Африки. І подарував мені. Я поклав те яйце в один із закапелків свого письмового столу. І забув.

Якось сиджу за столом. Чую щось: пі-пі-пі.

Думав, миші. Але ж кіт у квартирі. І собаченя.

Висунув шухляду. Очі на лоб. Від яйця тільки шкаралупки, а на тих шкаралупках ящірка сидить. І очима кліпає.

Засунув шухляду. Що воно за бестія?

Зателефонував товаришеві:

– Слухай, що ти за яйце мені привіз?

– А біс його знає. Йшов берегом. У піску валялося. Згадав, що ти в дитинстві любив пташині гнізда видирати. А що?

– Що? Тут така пташка з нього вилупилась! Яйце лежало в шухляді стола, а стіл стояв упритул до батареї…

Прийшла з роботи дружина. Сіли, міркуємо.

– Викидати шкода, – каже дружина. – Все-таки народилося в нашій хаті.

Назвали Фунею. Насипали йому в ящичок піску. Налили в мисочку води. Поставили у ванну кімнату. Зачинили, щоб кіт не схопив чи собача не перелякало. І пішли на роботу.

Повернулися, а воно в мисочці хлюпається.

– Воно, мабуть, крокодил, – висловлює припущення дружина. – Бо рильчатко таке кирпатеньке. І воду любить.

Налили йому води у ночви, пустили туди. Ніби там народилося.

За деякий час виросло з макогін. Вже само з ночов видряпується. І в ночви залазить. Їсть сосиски, свіже м’ясо. Мороженого м’яса не хоче. Відвертає морду.

Проминуло ще трохи часу, і воно відкусило котові хвоста. Кіт до нашого приходу сидів на шафі, а собача на письмовому столі.

– Годі! – кажу дружині. – Забери цього чорта і дівай куди хочеш. Бо скоро він уночі почне мене жувати.

– Добре, – погодилася дружина. – Щось придумаємо.

Приходжу з роботи – крокодил у ванній. На дверях – розпорядок дня і меню для нього.

– Від сьогодні, – категорично заявила дружина, – ванна для нього.

– А купатися де будемо?

– Для нас вистачить корита. Колись люди взагалі ванни не знали. Кілька років переб’ємося.

Я стояв зовсім спантеличений:

– Слухай, для чого це? Давай випустимо цю тварюку.

Дружина подивилася на мене так, що мені зробилося моторошно.

– Твій батько порося з кучі випускав?

– При чому тут порося?

– А при тому. Я сьогодні була в зоопарку. Питала, скільки вони заплатили б за крокодила. Ми за кілька років відгодуємо його. Будь-який зоопарк у нас його забере…

Далі слів дружини не було чути. Собача заскавучало і кинулося геть. Кіт занявчав і видерся на шафу. Крокодил вистрибнув з ванни і гасав по квартирі…

Проминуло з півроку. Ми з дружиною ставали схожими на скелети. А наш африканський родич повнішав і гладшав. Щодня ми приносили йому з базару м’ясо. Самі гризли кістки.

Хоч на дверях ванни я почепив залізні штаби, але заснути не міг. Тільки дружина торкне мене ногою, кричу "ай!". Тільки я її торкнуся, репетує "рятуйте!". Кішка давно втекла з дому. А собача не знати де й поділося. Може, це чортовиння його й проковтнуло.

Одного разу приходимо з роботи, крокодила у ванні нема. Двері відчинені. Шукаємо, обережно заглядаємо під ліжка. А він на балконі розлігся, на сонечку. Почув, що ми у квартирі, кинувся до нас. Жінка не встигла відскочити. Він її за ногу. Добре, що у мене в руках був швабродержак.

Наступного дня зв’язався з міськими гицлями: "Хлопці! Заберіть!"

– Сто доларів. І довідку з ветполіклініки, що він не скажений. І з житлової контори, що дозволяється відлов…

Я схопився за серце. Вони сказали: "Хош – подумай". І пішли.

Крокодил зостався.

Біля клітки

Дружина привела Пшоняка в зоопарк, поставила перед кліткою лева і сказала:

– Дивись! Бачиш? Отаким треба бути!

Пшоняк стояв біля дружини, як хворобливий підліток біля могутньої, дебелої мами.

– Це раз плюнути! – махнув рукою. – Зодягни шкуру, почепи хвоста і моргай оком.

– Не у хвості справа! – сердилася дружина. – Гордим треба бути. Могутнім, сильним. Сповненим почуття власної гідності. А не бігать з чемоданчиком від квартири до квартири, схиляти голову: "Двері оббити не бажаєте? Може, глазок поставити?.."

Пшоняк проковтнув гіркий клубок. Тоді розправив свої, як у горобця коліно, плечі. Гордо підняв голову.

На ту голову лягла увінчана золотими перснями рука дружини.

– Гі-гі-гі! Лоскотно… – знітився Пшоняк.

– Тьху ти, господи! – вилаялася дружина. – Ну ж ти й вилупок – лоскоти у лисині! Ще світ не бачив!..

– Не все одно, чи у п’ятах, чи в лисині, – зауважив Пшоняк. – Мусить людина десь мати лоскоти…

Дружина Пшоняка не слухала. Очі її були прикуті до клітки. Вона пожирала очима лева.

Лев спокійно лежав посеред клітки. Гордо крутив пишногривою головою. Мружив очі. Шерсть на ньому вилискувала як на голові дружини Пшоняка буклі шиньйону.

У куточку клітки, в непримітному місці, лежала левиця. Худа, виснажена, з облізлою шерстю.

Дружина торкнула Пшоняка.

– Подивись! – кивнула на лева. – Бачиш, яким має бути мужчина?!

Пшоняк байдуже зиркнув на лева. Цвіркнув крізь зуби. Тоді перевів погляд на левицю:

– Коли я буду таким кудлатим піжоном, ти матимеш вигляд отієї миршавої левиці…

Вислизнув з-під ліктя жінки, повернувся і подався до клітки мавпи.

"Матильда"

Це було під час тижня "Культуру – в маси". Я виступав з оперним співаком Іваном Кряквою. В критому ринку.