— Домовилися, — сказав Матьє. — Вам і справді нічого не треба?
— Ні, сьогодні ввечері я буду здорова і співатиму.
І докинула:
— Зі мною ще не закінчено.
— Що ж, бувайте.
Він попрямував було до дверей, та Лола погукала його. Вона благально мовила:
— Пообіцяйте, що змусите його повернутися. Ми... ми трохи посварилися вчора ввечері, скажіть, що я не гніваюся на нього, що про цю сварку й мови не буде. Та нехай він прийде! Прошу вас, нехай він прийде! Мені нестерпна думка про те, що він вважає мене мертвою.
Матьє розчулився. Він сказав:
— Зрозуміло. Я прийшлю його до вас.
Він вийшов. Пачка листів у внутрішній кишені піджака давила йому на груди, мов камінь. "Ото вже мармиза в нього буде! — подумав собі Матьє. — Треба буде віддати йому ключ, нехай сам думає, як його покласти назад у сумочку". Матьє спробував весело повторити:"А я наче відчував, що не можна брати гроші!" Та веселощів не було, геть ніякого значення не мало те, що його боягузтво принесло добрі плоди, важливо було тільки те, що гроші він узяти не зміг. "І все ж я радий, — подумалося йому, — що вона не вмерла".
— Гей, пане! — гукнув водій. — Сюди!
Матьє розгублено обернувся.
— Що таке? А, це ви! — сказав він, упізнаючи таксі. — Гаразд, одвезіть мене в "Дом".
Він сів, і авто рушило. Йому хотілося витіснити з голови думку про свою принизливу поразку. Він дістав листи, розв'язав вузол і взявся читати. То були короткі сухі цидулки, Борис писав їх Лолі з Лаону під час вакацій. Часом згадувався і кокаїн, але так завуальовано, що Матьє аж здивувався. "А я й не знав, що він такий обережний", — подумалося йому. Всі листи починалися словами "люба моя Лоло", потім ішли короткі звіти про те, як він проводить час. "Я купаюся. Погризся із татом. Познайомився з колишнім борцем, він навчить мене прийомів. Випалив "Генрі Клей" до кінця, не впустивши попіл на підлогу". І щоразу листи закінчувалися словами:"Щиро кохаю тебе й цілую. Борис". Матьє легко уявив собі, як це Лолі було читати ті листи, уявив її передбачуване вже наперед і все-таки щоразу нове розчарування, й те зусилля, котре вона робила, щоб гаряче запевнити себе:"По суті, він мене кохає, та просто не вміє цього висловити". Він подумав:"І все-таки вона зберігала їх". Матьє ретельно зав'язав вузол і поклав листи до кишені. "Треба буде, щоб він непомітно поклав їх на місце". Коли таксі зупинилося, Матьє відчув себе справжнісіньким союзником Лоли. Та не міг думати про неї інакше, як у минулому часі. Коли він заходив до кав'ярні, то йому здавалося, ніби він захищатиме зараз світлу пам'ять про небіжчицю.
Скидалося на те, що Борис так і не ворухнувся одтоді, як звідси пішов Матьє. Він так і сидів, згорбившись, роззявивши рота і стиснувши ніздрі. Івіш щось жваво казала йому на вухо, та враз і замовкла, як тільки уздріла Матьє. Матьє підійшов і кинув листи на стіл.
— Ось вони, — обізвався він.
Борис ухопив листи і хутко сховав їх до кишені. Матьє неприязно глянув на нього.
— Не дуже важко було? — поспитався Борис.
— Геть не важко, тільки ось що: Лола не вмерла.
Борис ошелешено підняв на нього погляд.
— Лола не померла, — дурнувато повторив він.
Він ще дужче осів і здавався пригніченим. "Хай йому дідько, — подумав Матьє, — він уже почав до цього звикати".
Івіш дивилася на Матьє, й очі її горіли.
— Так я і знала! — вигукнула вона. — Що з нею було?
— Просто зомліла, — напружено відказав Матьє.
Вони позамовкали. Борис із Івіш помалу перетравлювали новину. "От же фарс", подумав Матьє. Нарешті Борис підняв голову. Очі його були, неначе шкло.
— Це... це вона віддала вам листи? — поспитався він.
— Ні. Вона була ще непритомна, коли я їх узяв.
Борис ковтнув коньяку і поставив чарку на стіл.
— Оно воно як! — ніби сам до себе промовив він.
— Вона сказала, що з нею часом трапляється таке, коли вона приймає наркотики. Сказала, що ви це знаєте.
Борис не відповів. Івіш начебто зібралася на силі.
— Що ж вона сказала вам? — зацікавлено поспиталася вона. — Либонь, перелякалася, уздрівши вас біля ліжка?
— Не дуже. Я сказав, що Борис наполохався і звернувся до мене за поміччю. Звичайно ж, я прийшов глянути, що там сталося. Затямте це, — сказав Матьє Борисові. — Постарайтесь не переплутати. А потім спробуйте непомітно покласти листи назад.
Борис провів рукою по чолу.
— Це дужче від мене, — сказав він. — Я бачив її мертвою.
Матьє відчув, що йому вже вривається терпець.
— Вона просила, щоб ви зараз же прийшли до неї.
— Я... я думав, що вона вмерла, — неначе вибачаючись, повторив Борис.
— Так от, не вмерла вона! — роздратовано вигукнув Матьє. — Беріть таксі й гайда до неї.
Борис і не ворухнувся.
— Чуєте ви чи ні? — поспитав Матьє. — Це ж нещасна жінка.
Він простяг руку, намагаючись ухопити Бориса за плече, та той відчайдушно шарпонувся і вирвався.
— Ні! — закричав він так голосно, що жінка на терасі обернулася.
І вже тихіше, та з якоюсь млявою затятістю й непохитністю докинув:
— Я не піду.
— Таж із учорашньою сваркою вже покінчили, — здивовано сказав Матьє. — Вона обіцяла, що не нагадуватиме вам про неї.
— Вчорашня сварка... сказали таке! — стенув плечима Борис.
— А що ж саме?
Борис люто глипнув на нього.
— Вона жахає мене.
— Тому що ви подумали, ніби вона вмерла? Послухайте, Борисе, зберіться на силі, вся історія скидається на комедію. Ви помилилися та й годі, ось так: тепер з цим треба покінчити.
— А я вважаю, що Борис має слушність. — жваво відгукнулася Івіш. Голос її прибрав незрозумілих Матьє інтонацій, і вона додала: — Я... на його місці я вчинила б так само.
— Ви що, не розумієте? Так він її справді зі світу зведе.
Івіш похитала головою, в неї було понуре, роздратоване обличчя. Матьє кинув на неї ненависний погляд. "Вона підбурює його проти Лоли", подумалося йому.
— Якщо він до неї повернеться, то тільки з жалости, — сказала Івіш. — Ви не можете цього вимагати від Бориса: немає нічого огиднішого, ніж це, навіть для неї.
— Нехай він бодай спробує побачити її. А там буде видно.
Івіш нетерпляче скривилася.
— Є речі, яких ви просто не розумієте, — відказала вона.
Матьє нерішуче замовк, і Борис відразу ж скористався цим.