Мені теж було жаль баби, і дивно було: як це так — всі сини й дочки, всі родичі вже померли, а вона тільки одна зосталася жити на муку, бо розказували, що п'яний сусіда Бурмило, копнувши бабу ногою, вилаявся:
— Коли ти вже здохнеш, стара чортихо! Лазиш з хати у хату, щоб ти на могилки вилізла!
Війнула зима і навалила снігу замети, що за ними й комори не видно. В хаті у нас знову гомін, неспокійний, тривожний. В кутку на лаві сидить дід Олександр Терентійович, мамин батько, і баба Дарина, мамина мама. Дід приніс в'язані рукавиці з овечої вовни і якісь важкі сукняні клапті. Коли взимку, їдучи в дорогу, цими сукнянками обмотаєш ноги поверх чобіт та гарненько їх поприв'язуєш, тоді і в лютий холод ноги не померзнуть.
Мама невесела, сидить край столу чи ходить по хаті і все каже нашому батькові:
— Не ходи! Хай їм лиха година тим грошам! Коли б хоч одягнутися було в що! Сірячина благенька, як у ній в голий степ вийти? Та й шапка...
— Не один я,— каже батько.— Он і Іван Сіренький, і Йван Чорний, Грицько Балковий, Трохим Кодацький.,.. Гроші добрі платять. Та там і село недалечко. Одягнуся краще, закутаюся, і все буде гаразд.
Баба Дарина кладе перед батьком оті в'язані вовняні рукавички, дід навчає, як треба загортати в сукнянки ноги і як зав'язувати їх. А надворі гуде, сніг сипле і сипле. Вже засипало всі стежки і дороги. Добрався сніг і до залізниці, геть колії занесло, ні вперед, ні назад не можуть рухатися поїзди. Треба розчищати рейки, скидати сніг, згортати його під насипи. Залізниця багата. Всі вже давно знають, що залізниця не поскупиться, заплатить добре. І торік люди заробили, і позаторік...
Усі втрьох вони споряджають батька на залізницю сніг розчищати. Заходять Іван Сіренький, Іван Чорний...
— Пішли, Юхиме, вже пора!
Рипнули двері. Відчинилися, грюкнули зачинившись. По дорозі вони зайшли до Григорія Балкового, до Трохима Кодацького, ще там до когось. Перебороли замети на греблі, на мосту. На станції вже сотні таких, як вони, шукачів щастя з лопатами, у башликах і хустках, в чоботях, обв'язаних сукняними шматами...
У степу на залізниці наш батько сильно промерз. Ледь мама повідтирала снігом руки і ноги. Тоді і почався у нього ревматизм — хвороба, коли ноги в суглобах болять, що і витерпіти не можна. Лікувала ту хворобу наша мама гасом, чи інакше ще карасиною, і скипидаром — шкопитаром, по-нашому. Отож на залізницю взимку сніг чистити він більше не ходив. У ті роки в Червонограді відкрився кінотеатр, "Біоскопом" називався. То батько наш влаштувався там на зиму перевіряти квитки при вході в зал. Це були щасливі для мене часи. Скільки ж то відібраних квитків він приносив додому! Та все червоні, та сині, та зелені, і всі такі гарні-гарні! Заграєшся, і нічого тобі більше не треба!
1 ...ц е був наш батьк о...— Юхим Гаврилович Сенченко.
2окуліровка, копуліровка — два способи щеплення рослин. Окуліровка — приживлення бруньки або вічка однієї рослини до іншої; копуліровка — щеплення живцем (за кору з шипом) — застосовується при однаковій товщині прищепи і підщепи, щеплення в розщіп.
3 Улянівка — населений пункт, який входить до складу Наталинської сільської Ради Красноградського району Харківської області.
4 Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896—1981) — український радянський пост, літературний критик, ботанік, доктор біологічних наук з 1947 р. Народився в м. Лебедині, тепер Сумської обл. Один із авторів деакадцятитомного видання "Флора У PCP", "Визначника рослин України" та ін. Лауреат Державної (тоді Сталінської) премії СРСР (1952) та Державної премії УРСР (1969) в галузі науки і техніки. Автор поетичних збірок: "Об'єктивна лірика. Схема і діагнози" (1922), "Цілюще зілля" (1945), "Зелене й червоне" (1971) та ін., книги "Критичні етюди" (1924).