* * *
На розі, там, де вулиця завертала ліворуч і стрічалася з гірською стежкою, вожатий Максим попрощався з піонерами. Він повільно пішов стежкою вгору.
Будиночок, у якому жив Максим Чепурний, стояв на околиці Слобідки і височів над усіма іншими будинками. Не тому, що він мав багато поверхів, а тому, що стояв на найвищому місці. Поверхів же будиночок мав небагато, — всього один.
На порозі сиділа старенька бабуся в окулярах. Вона, напевне, давно вже когось чекала, і коли місяць підбився височенько над морем, бабуся, турбуючись, встала і ступила кілька кроків від порога. Та знайома постать з'явилась на стежці, і молодий голос запитав:
— А ти куди це, мамо, зібралася?
— Максиме, а я хотіла вже йти тобі назустріч.
— Отакої. Я сьогодні справді забарився трохи. Та все з дітворою, мамо.
Вожатий обережно взяв матір за руку.
— Ну, мамо, уже все з'ясувалося. Галина написала Сашкові записку, а її перехопив Олег. Пам'ятаєш, я говорив тобі, що вони обоє щось затаїли? Ну, ось і виявилось. Записка.
І він з подробицями почав розповідати всю історію з запискою. Розповідаючи, прослав перед порогом скатертину, поставив на неї тарілку з смаженою рибою і пиріжки.
— Сідай, мамо, будемо вечеряти. Тут, на свіжому повітрі, краще.
Він хутко їв, іноді поглядаючи на матір і посміхаючись:
— Виголодався я.
— Коли б же вони виправились, — зітхнула мати так, наче мова йшла про її власних дітей.
— Ну, аякже! — аж стріпнувся Максим. Обов'язково. А ти що думаєш про це?
Тривога майнула в цьому запитанні. І, як живі, з'явились тієї миті в Максимовій уяві обличчя Олега й Кукоби.
— Що ти думаєш про це, мамо?
— Хтозна, синку. Каже приказка, що поганому виду нема стиду, а горбатого могила виправить. Та коли вони хороші діти — запам'ятають.
Старенька закашляла. Максим стривожився.
— Простудилась? Може, в хату підемо?
Він метнувся в кімнату й виніс теплу хустку. Накинув її матері на плечі, сам сів поруч, обняв стареньку.
— Це не простуда. Старість, синку. А вона не прийде з добром: коли не з кашлем, то з горбом. Скільки це ми років з тобою вожатим?
— Та вже третій рік пішов, мамо.
— Багато в нас з тобою роботи в цьому році. Казки сьогодні слухатимеш?
— Ой, мамо, боюся, чи ти не стомилася.
— Ходімо в хату. Одну казку скажу. Записувати зараз будеш чи потім? Щоб, бува, не забув.
У невеличкій кімнаті Максим світить електрику, бере з етажерки товстий синій зошит і олівець.
— Скільки вже є, синку?
— Шістнадцять казок, мамо.
— Сім не мої. Чотири тобі баба Лукерка розповіла…
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Чарівне слово "Іспити"
Іспити! Чарівне слово! Воно — як мільйон юних сердець! Воно — як жар-птиця, що прилітає в чудесний казковий сад. Це буває на світанку, коли кожний школяр бачить солодкі сни. З золотою сліпучою пір'їною в руці просинається школяр. І у вухах його ще бринять останні слова жар-птиці: "Сьогодні іспити!" Чарівне слово! Воно робить кожного школяра старшим на рік. Воно хвилююче і солодке. За ним вчувається і шум зелених лісів, і ласкавий плюскіт хвиль, і піонерські походи. Кожний сурмач пригадує сигнал: "Купатись!" Цей сигнал складається з нот: до, соль, соль, до, соль, соль. Іспити! Це слово як стоголосий хор:
Я вийшов недавно із дому,
І дихати легко мені!
Куди я іду — невідомо:
Все бачити треба самому,
Все знати в своїй стороні!
З пір'їною в руці з хвоста жар-птиці йшов сьогодні в школу Олег Башмачний. Пір'їна сяяла, як травневе сонце. І все навколо вигравало і виблискувало від того казкового сяйва. Сліпучим блакитним простором іскрилось море. Іскрами блискав раптовий сміх школярів. Блищали очі.
Сьогодні іспит з літератури. Шестикласники склали вже іспит з арифметики — письмовий і усний, з географії і природознавства, написали диктант.
Учора на іспиті з природознавства, крім інших запитань, Олега попросили розповісти про те, як комахи захищаються від ворогів. От пощастило! Що може бути легше? І Олег з подробицями розповів і про захисне забарвлення, і про захисну форму тіла, і про мух, схожих на осу… А ось Люду Скворцову запитали про шкідливих і корисних комах. Вона так цікаво розповіла про мух, які переносять пошесть, про малярійних комарів, про гусінь, що об'їдає листя в саду, про сарану, що вчитель тут же похвалив її.
— Молодчина, — сказав, — чудово! А тепер назви ще корисних комах.
І тут Люда наче води в рот набрала. Забула про бджіл!
— Ти солодке любиш? — спитав тоді учитель.
— Мед! — ураз згадала Скворцова. — Бджоли!
І вже тоді й про шовкову прядку розповіла, і про дощових черв'яків, які розрихлюють грунт.
"От коли б і по літературі щось таке легеньке запитали", — думав Олег. Досі з усіх предметів на іспиті він мав "відмінно". В цьому хлопець був переконаний. Найважче було завдання з арифметики, але і його він розв'язав правильно. Залишилась література. Останній день іспитів!
І дивно — з кожним кроком до школи все неспокійніше робилось на серці в Олега. З кожним кроком згасала в його руці сліпуча пір'їна жар-птиці. Ніде правди діти — не дуже любив Олег Башмачний літературу. Книжки він читав переважно про мандрівки, про Арктику і про відважних пілотів. А це вже відомо, що коли не любиш якоїсь дисципліни, то вона здається і важкою, і нудною, і взагалі було б краще, коли б цієї дисципліни, мовляв, і зовсім на світі не існувало. Хоч і сидів над підручником Олег, згадуючи все те, що було вивчено за рік, але не міг позбутися неспокійних думок: що, коли провалиться?
Та й вивчено було за рік небагато. Олег учив уроки, як кажуть, через десяте-п'яте. Які вже там уроки, коли перед очима весь час маячив скарб та ввижалася подорож в Арктику! Проте ілюзії про скарб розвіювались, іспити наближались, про них щодня згадували в класі, школярі частіше ходили одне до одного, але вже зовсім не для того, щоб пограти в доміно чи просто розважитись. Приходили одне до одного з підручниками, спільно розв'язували важкі арифметичні завдання. І в класі розмови точились про уроки, кожний учень намагався прийти в школу раніше, щоб устигнути знайти й повторити на великій географічній карті архіпелаги й протоки, миси, острови…
Ця трудова атмосфера мимоволі захоплювала й Олега. Він мав великі здібності, але часто нишком червонів, слухаючи, як товариші відповідали уроки. Він червонів, бо ловив себе на тому, що не знає, де знаходиться Бабель-Мандебська протока, де Канарські острови, і взагалі багато дечого не знає.