Невідомий пошукав у кишені, і на сонці блиснув срібний годинник.
— Можу подарувати, хи-хи-хи… Звісно, коли б він був дуже дорогий, я б не дав. Але добрячий годинник… Стукотить, хе-хе… Підвезеш, Сашко?
Було щось неприємне, вкрадливе в його словах, у його рухах. І Сашкові чомусь згадався Кажан. Згадалась розмова про його арешт. Згадались оповідання брата Лавріна про порушників кордону, "Чому він так озирається? — подумав Сашко. — Наче боїться…"
— Чого ти думаєш? Повезеш? За дві години вже й дома будеш…
І тоді в Сашка визріло рішення.
— Сідайте, — сказав він. — Тільки щоб по правді. Щоб дали годинник.
— Який же може бути обман? — запевнив невідомий, сідаючи в човен. — Я й гребти буду. А ти тільки рулюй…
У невідомого спочатку були інші плани. Він хотів захопити човен і самому пливти до міста. Та від цього довелося незабаром відмовитись. По-перше, біля "Відмінника" завжди був хтось з піонерів, по-друге, на морі завжди можна було зустріти шаланди слобідських рибалок, усі вони чудово знали піонерський вітрильник, і невідома людина на цьому човні неминуче викликала б підозріння. Інша справа, коли на вітрильнику буде ще хтось з піонерів. Скористуватися човном уночі було також небезпечно — і вночі багато рибалок виїздило на влови. Була, звичайно, можливість проскочити непоміченим, але невідомий не хотів зайвий раз рискувати.
Сашко рулював і мовчки дивився на свого пасажира. Той чудово вправлявся з веслами, човен ішов на повний хід.
— Шкода, що не можна вітрила нап'ясти, — промовив ураз невідомий. — А мені здавалось, що буде попутний вітер.
— Ні, вітер напроти, — відповів Сашко.
Раптом невідомий покинув гребти і подивився на берег. У його зелених зіницях загорілися люті вогники.
— Стривай! — гукнув він. — Ти куди керуєш? Куди ми пливемо?
У Сашка шалено стукотіло серце, але він спокійно відказав:
— До міста.
— Ти брешеш!
Човен хитнувся, в одну мить невідомий був біля хлопця.
— Змійониш! — прошипів він, озираючись на всі боки і вихоплюючи револьвер. Вдалині майоріло кілька шаланд. Сашко зрозумів, що допомога далеко. Він відхилився набік і хутко підняв весло. Але вдарити невідомого по голові не встиг. Весло зі свистом розрізало повітря і стукнуло в днище вітрильника. Тієї ж миті міцні руки схопили Сашка, і після короткої боротьби він важко впав за борт.
Вода з головою вкрила хлопця, та він виринув і побачив, що ворог уже повернув човен, поставив вітрило і з ходовим вітром хутко віддалявся. Тоді, напружуючи всі свої сили, Сашко поплив. Він плавав чудово, але до берега далеко, і голова була страшенно важка, наче затиснута в залізні лещата. "Мабуть, він мене добре стукнув", — майнула в хлопця думка. Він ще намагався пливти, та з кожним помахом рук останні сили залишали його. З жахом він зрозумів, що до берега вже не допливе.
* * *
Олегові Башмачному заманулось відвідати печеру, в якій він колись заховав браунінг. Чудова печера, там можна влаштувати зимовище, як на Північному полюсі. Те, що надворі гаряче літо і всюди буяє яскраво-зелена рослинність, ніскілечки не перешкоджатиме полярному дослідникові прожити довгу зиму в крижаній печері.
Чудовий куточок! Тут можна розводити вогнище, можна помостити постіль з сіна і довгими полярними ночами слухати завивання пурги і рев голодних білих ведмедів. Можна, нарешті, ходити на полювання. Нагірний, напевне, теж згодиться "зимувати". Він хоробрий хлопець. Коли його вели на розстріл "сині", він не злякався.
Олег заходився порядкувати. Мітелкою з віття він чисто вимів "підлогу" в печері, склав з каміння стіл і два стільці, пробив віконце. З трави і торішнього сухого бур'яну помостив непогану постіль.
Задоволений з своєї роботи, Олег вийшов на "поріг" і сів. Далеко внизу блакитною ковдрою з найніжніших відтінків розкинулось море.
"Я тепер наче Робінзон, — подумав хлопець. — От би ще тільки підзорну трубу!"
Ген рибальські шаланди. Здається, що вони не рухаються, застигли. Далеко-далеко ціла зграя чайок. Вони, ніби клаптики білого паперу, зграєю злетілись в одне місце. Мабуть, знайшли якусь поживу. А ген білий човен, дуже схожий на "Відмінника". "Відмінник" і є! У човні двоє. Олег згадав, що, як ішов сюди, бачив на березі Сашка Чайку з веслами. Ну, звичайно ж, це він. І майка його червона майорить! Сашко рулює. А хто ж з ним другий?
Ураз Олег схопився. Він бачив, як на човні зчинилася боротьба. За мить фігурка в червоній майці полетіла за борт і зникла у воді. А той, другий, швидко поставив вітрила і повернув човен назад.
Першої хвилини в Олега з'явилось почуття розгубленості і гостра свідомість того, що трапилось щось гидке і злочинне. Наступної миті хлопець уже мчав до берега, перестрибуючи на бігу через каміння, продираючись крізь кущі гострого терну. Зненацька він гунув кудись униз. Він ледве вибрався з глибокої ями, куди потрапив, і, почуваючи тупий біль у коліні, побіг далі. З кручі він побачив голову Сашка, яка востаннє з'явилась над водою і зникла. Недовго думаючи, Олег скотився вниз, просто на вогкий прибережний пісок. Зірвавши з ніг черевики, він кинувся в море.
Він не пам'ятає, як підхопив Сашкове безвольне тіло і виплив з ним на берег. Сашко лежав розпростертий на піску, нерухомий і неприродно витягшись.
— Сашо! — прошепотів Олег, упавши біля нього навколішки. — Сашо! — повторив він голосніше, трусячи тіло товариша. — Сашко! — щосили гукнув розпачливо, почуваючи приплив невідомого жаху…
У нього майнула думка про лікарню, і, схопившись, Олег спробував завдати Сашка собі на плечі й понести. І ось він почув звук, схожий на глибоке зітхання. Глянувши на втопленого, він раптом побачив його широко відкриті очі. Сашко поволі приходив до пам'яті. Його губи заворушились, він хотів підняти голову, але знову відкинувся на пісок.
— Лежи! — наказав Олег.
— Де… шпигун?.. — роблячи неймовірне зусилля, вимовив Сашко.
Шпигун? Який шпигун? Навколо такий чудесний день і таке блакитне іскрометне море… Який шпигун?
І зненацька Башмачний зрозумів: шпигун залишився там, на піонерському вітрильнику…
Хлопець глянув на море і побачив удалині біле вітрило на білому човні.
— Шпигун! — сказав він голосно й безпорадно. — Шпигун!..