Дід плів сіті, час від часу, мабуть, забувши, що вже пізно і можна розбудити Івася, починав мугикати якусь пісню. Він мугикав тихенько, так що слів не можна було розібрати, але це, напевне, була якась старовинна рибальська пісня. У ній, напевне, розповідалося про зелені хвилі і про яросливі шторми, і дід, мабуть, згадував свою молодість і життя, солоне від морської води й широких вітрів.
Івасик ніяк не міг придумати — що ж він подарує матері? Багато буде подарунків — і Сашко щось подарує, і дід Савелій, і дід Гурій не пошкодує зробити подарунок найкращому рибальському бригадирові, і подруги материні приходили вже сьогодні, і вони казали, що готують подарунки. Але подарунок від Івасика має бути найкращим. Тож зрозуміло, чому й досі не спить хлоп'я, які турботи в'ються в його голівці.
Спочатку Івасик хотів подарувати матері ящірку — чудову зелену ящірку з чорненькими, як намистинки, очицями. Але дуже шкода, що зараз зима і ящірки, зарившися в піску, сплять. А сонні вони в'ялі, нецікаві. Подарувати морську свинку? Теж не годиться, бо Івасик пригадав, як мати колись сказала на свинку, що вона подібна до пацюка. Пацюків же мати страх як ненавидить.
Тоді хлоп'я прийшло нарешті до мужньої ухвали: подарувати матері найкоштовніший свій скарб — улюбленого свого щиглика.
Це була справді мужня ухвала, бо від самої думки віддати комусь співучу пташку у Івасика навертались сльози. Але для матері нічого не шкода. Його мати була аж у Кремлі, його мати вміє працювати найкраще від усіх рибалок, дарма що вона — жінка, і це каже і дід Савелій, і дід Гурій, і всі, всі…
Багато є хороших і сміливих рибалок у Слобідці, та нема таких, як Марина Чайка! Недарма ж у Москві дали мамі червоний орден.
Про все це читали сьогодні в газеті, а Івасик пильно прислухався, і так йому було весело, що хотілося скочити з місця, міцно обняти діда Савелія й поцілувати його просто в сиву бороду, а потім побігти й цілувати морських свинок, щиглика, весь світ цілувати…
Так, це буде найкращий подарунок, адже ніхто-ніхто не подарує мамі такого чудового щиглика, в якого пір'ячко і жовте, і червоне, і чорненьке і який так ловко вміє щебетати! А крім пташки з кліткою, Івасик подарує матері ще глиняного півника. Він увесь цяцькований, ззаду в нього дірочка, і коли в ту дірочку дмухнути, півник голосно свистить.
Ні Сашко, ні дід Гурій ніколи в світі не догадаються подарувати матері ні щиглика, ні глиняного півника. Це все подарує тільки Івасик, він нічого не пошкодує, і це буде, безперечно, найкращий подарунок. Ну, Сашуню, побачимо, хто найбільше любить свою матір?
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Білий привид і три чорні постаті
Життя в родині Кукоби увійшло в свою нову колію. Невеличка родина залишилася — батько й дочка, двоє всього, та ще третя — бабуся, якась далека родичка лікаря, яка тепер давала лад у квартирі.
Час ішов, і Галина потроху почала звикати без матері. Коли находив сум, намагалася заглибитись у книжку. Тепер ніколи не мала оцінки нижче "відмінно". Двічі на п'ятиденку ходила в школу на репетиції: шкільний драмгурток ставив п'єсу з піонерського життя, вона виконувала головну роль.
Після материного від'їзду більше прив'язалась до батька, у них тепер була міцна дружба, часто вони розмовляли на серйозні теми, радились удвох. Галині було приємно, що батько поводиться з нею, як з дорослою. Він часто розповідав дочці про складні хірургічні операції, які йому доводилось виконувати, він захоплювався, пересипав свою мову медичними назвами і тут же їх пояснював, розкривав перед дочкою весь складний процес операції.
Дівчинка уважно слухала батька, намагаючись усе зрозуміти, і це не було важко, бо він розповідав дуже просто, наводив приклади, виймав із свого чемоданчика блискучі лікарські інструменти. Спочатку Галині було трохи страшно дивитися на хірургічний ніж, на блискучі клеми, схожі на ножиці, на ті клеми, які накладає хірург на перетяті вени, щоб зупинити кровотечу. Спочатку трохи лякали гачки з чотирма зубцями і металеві лопатки, якими порпається лікар у глибокій рані. Раніше батько ніколи не показував цих інструментів, тепер вони викликали в дівчинки хвилювання. Але цікавість перемагала, Галина звикла і до інструментів, і до батькових оповідань про операції.
— Треба, Галинко, з дитячих років, — казав батько, — привчатися дивитись на життя широко відкритими очима, щоб бачити все, як воно є насправді. І ці гачки, і цей гострий, як бритва, хірургічний ніж допомагають урятувати людське життя, перемагають смерть. Доню, чи уявляєш ти, скільки було б трагедій, скільки б загинуло кращих наших людей, коли б не було хірургів, учених, які не бояться ні крові, ні страшних ран на людському тілі? А чи знаєш ти, доню, яка радість охоплює моє серце, коли мені, озброєному ось цим ножем, щастить відвоювати у смерті людське життя? Таку радість можуть мати тільки переможці. Мені здається, що й ти маєш таку радість. Адже ти відмінниця у навчанні, а це теж треба завоювати. Це теж перемога, і ти — переможець…
Мало було у батька вільного часу, але іноді Галина ходила з ним на морський берег. Вони стояли десь на скелі — батько й дочка, дивились на далекий синій обрій з димками пароплавів, кожному тоді робилось журно і спокійно на серці.
І чому находить цей затишний тихий смуток, коли людина стоїть на скелі, оповита ліловим присмерком, і мовчки дивиться на далёкий вечірній обрій моря? Може, сумує тоді людина за безмежним простором, за недосяжними світами. І здається, що й чайки тоді кричать по-вечірньому стомлено й журливо.
Та Галина не вміла довго мовчати. Вона сіпала батька за рукав, вони сходили зі скелі вниз, до самого моря, до їхніх ніг котились і лягали покірні хвилі. Галина розповідала про свої шкільні справи й пригоди.
Про матір майже ніколи не згадували ні батько, ні дочка. Обоє думали про неї, але одне одному не говорили нічого, ніби існувала між ними про це мовчазна угода.
* * *
Василь Васильович прочитав статтю Нагірного про гіпнотизм і тільки руками розвів — ну й Нагірний! Прочитав десь або почув про наукове застосування гіпнозу і вже встиг зробити з цього таємницю чорної магії. Ну-ну, маг-чарівник! Доведеться ще поговорити з тобою — котрий це вже раз!