— У нас є ледарі, — хвилювалась Люда Скворцова. — Хіба ми через них зможемо одержати човен? Виключити їх, та й усе!
— Е, Людо, — сказав піонервожатий, — виключити легко. В тому ж і справа, що треба ледарів перевиховати. Щоб не ганьбили всього класу…
Яша Дереза від імені піонерів і всіх школярів обіцяв бійцям-прикордонникам учитись тільки на "відмінно". Потім він відкрив картонну скриньку, яку тримав у руках, і вийняв з неї невеличку модель військового корабля.
— Міноносець! — гордо сказав Яша. — Звичайно, сам зробив.
І, повернувшись до товаришів, попросив:
— Хлопці, принесіть води, пустимо його.
— Ну, що там — знаємо, що буде плавати, — гукнув Омелько Нагірний.
— Ні, це не звичайний міноносець, — сказав Яша. — Принесіть води!
У його голосі забриніли тверді нотки. Незабаром принесли з кухні велику алюмінієву миску з водою і поставили її на стіл.
— Тільки не лякатись, — попередив Яша.
Це ще більше розпалило цікавість присутніх. Тісним колом усі обступили стіл. Яша одійшов у куток кімнати, в його руках тепер був ще якийсь прилад із шнуром, він увімкнув електричний струм, щось покрутив у своєму приладі й гукнув:
— Міноносець повертає ліворуч!
І дійсно, невеличка модель військового корабля в мисці з водою слухняно повернула ліворуч.
— Міноносець — задній хід!
Модель зробила те, що наказав їй винахідник. Але це ще не все.
— Ворог — праворуч! — гукнув Яша й перевів важелець у своєму приладі.
Ту ж мить з ілюмінатора "міноносця" вилетіла довгаста кулька. Вона стукнула в бік алюмінієвої миски і враз вибухнула.
— Міна! Міна! — вихопилось у присутніх.
Залунали захоплені оплески, начальник застави підійшов до Яші й сказав:
— Ну, Яшо, вітаю тебе. Чудова модель. Взагалі управління по радіо на відстані — надзвичайно цікава справа. Будеш наполегливо вчитися — з тебе вийде, напевне, видатний винахідник.
Дуже швидко й весело минув час. Сашко навіть забув, що хотів розпитати Лавріна про нічні постріли. Та сам начальник застави розповів про це. Він говорив про те, яким треба бути пильним, бо ворог використовує всі можливості, щоб пошкодити нашій прекрасній Батьківщині. Шпигуни й диверсанти вибирають найтемніші ночі, щоб непомітно минути сторожову охорону і перейти кордон.
Яка ж була темрява! І небо, і землю, і розбурхане море — все покрила важка чорна запона. Сторожовий катер прикордонної охорони то заривався носом у кипучу безодню, то злітав угору на гребенях високих хвиль. Ревли мотори, але вони не могли заглушити пронизливого виття нічної бурі.
Командир катера був у себе на містку, коли дозорний гукнув:
— Товаришу командир, човен справа по носу!
Проміння прожектора метнулось праворуч. На хвилях гойдався човен. Він підстрибував, наче горіхова шкаралупа, і в ньому сиділа людина. До берега було вже зовсім недалеко. Можливо, що невідомий пересів у човен з якоїсь великої шаланди.
Командир наказав змінити напрям і схопився за обидва важелі машинного телеграфу. Катер перейшов на "повний уперед". Човен уже зовсім близько.
— Човнові наказую зупинитись! — гукає в рупор командир.
Але що це? Прожектор освітлює сиву смугу прибою. Чорний зловісний берег хутко насувається на катер.
"Берег! Утече!" — стискуючи кулаки, шепоче командир, і лунає його нова команда: — До кулемета!
Тієї ж хвилини невідомий на човні почав стріляти. Кулі пролітали недалеко від голови командира. Кулемет на катері тривожно зататакав. Та ось уже й берег. Порушник кордону стрибнув з човна й поплив. Нова черга з кулемета. Злочинець змахнув руками, його з головою накрила велика хвиля. Кулемет замовк.
– Зрізали-таки, не втік! — з полегшенням вимовив командир. — Шкода тільки, що не взяли живцем…
Катер круто повернув усього метрів за двадцять від берега.
Дивно вплинуло це оповідання на Олега. Він пригадав, як збентежили вчора несподівані постріли старого Кажана. Навіть більше — в Кажанових рухах вчувся тоді переляк і розгубленість. І чому він з такою поквапливістю кинувся стежкою вниз? Та стежка веде до моря. Чого ж треба було старому Кажанові так поспішати вночі на пустельний морський берег?
Олег без кінця повторює в думках Кажанів лист. У цьому короткому листі багато загадкового. Олег переконаний, що він зрозумів кожний рядок. Він розкрив найбільшу таємницю. Але тепер хлопець ще раз і ще перевіряє в думках зміст листа. Чи не сховалось від нього якесь слово, якийсь ледве помітний натяк?
Ні, в листі нічого немає про постріли в морі. Олег і не догадувався, що знайдений лист мав у собі одне слово, яке сказало б йому безмірно більше, ніж те, про віщо він уже знав. Але слово було таке звичайне, що відразу хлопець ніяк не міг догадатись, який зміст воно в собі ховало.
Якесь неясне почуття, якась незрозуміла тривога непокоїла Олега. Він повертався додому похмурий і мовчазний. Брови, які зрослися на переніссі, зовсім насунулись на холодні сірі очі. Він ішов і задумливо дивився собі під ноги.
У його товаришів точилася тим часом жвава розмова. Школярі обговорювали питання про чудовий вітрильний човен, який має дістатись наприкінці року одному з класів. Усі погоджувались на тому, що вітрильник — річ прекрасна. Тут інших думок бути не може. Але одержати його, звісно, нелегко.
— Ну, шостий клас, вижмемо човен? — гукнув Сашко. — Хто чемпіон важкої ваги — озвися!
— Важко буде підняти, — сказала Скворцова.
— А ти хочеш взяти перо в зуби і губ у чорнило не замазати? — обізвався Омелько Нагірний. — Я думаю, що наш буде човен!
— А я думаю, — сказав семикласник Чабанчук, — я думаю, що в шостого класу кишка тонка, перерветься. Мимо вас човен пропливе, а ви тільки картузами помахаєте.
— Кому? Чи не сьомому?
— А хоча б і нам, семикласникам. Та ви не плачте, ми люди добрі! Попросите — покатаємо й вас.
Такого глузування ніхто з шестикласників не міг стерпіти. На адресу високого Чабанчука полетіло кілька таких слівець і виразів, що він тільки розгублено подивився навколо крізь окуляри (він був короткозорий) і вже не зважився зачіпати далі своїх співбесідників.
Олег чув цю розмову. "Човен! Вітрильник! — подумав він. — Яка дурниця! Звичайна іграшка!" Хіба його, Олега Башмачного, може зацікавити якийсь човен, хоча б і з вітрилом? Він, Олег, який робитиме нечувані подвиги в кризі Арктики, він — майбутній герой, плаватиме в якомусь човні? Дурниця! Човен — це не для Олега Башмачного. І це скоро всі зрозуміють. Та до весни Олега вже, мабуть, і не буде в Слобідці. У нього широкий і сміливий план. І чим швидше він, Олег, скористається з викритої в листі таємниці, тим швидше буде цей план виконано.