— То воно, мабуть, вже не вернеться до нас у садок? — спитала Соня засмученим голосом і трохи не заплакала.
— Може, й вернеться, бо пастушки побачать в його на шиї червону стьожку, то, може, й догадаються, чиє то значковане ягня. Ти, Соню, не жрись заздалегідь, трохи підожди, то воно згодом виявиться, де ділась твоя ягниця,— втішала мати Соню.
Але в Соні очі зайшли сльозою. Юмин зажурився й насупився, бо почував, що то конче він втратив подарунок; а обидва паничі стояли сумні та задумані, неначе вони оце тільки що провели на кладовище любого товариша й після похорону вернулись додому.
— Не плач, Соню! Коли ти так любиш ягня, то ми десь напитаємо в людей ягнятко й купимо,— втішала мати Соню.
— Не хочу я другого ягнятка, бо воно буде не те, що я одрятувала од смерті, а якесь інше,— сказала в одповідь Соня й похнюпилась, ще й важко зітхнула.
Сливе тиждень після того випадку діти й Юмин і вранці, і вдень оглядали усі закутки в оселі, ходили на вигон, як ягнячі отари посовувались по вигоні проз садок, оглядали усі ягнячі отари. Але ягнят було так багацько, що й ягнятина мати не змогла б його знайти і впізнать. Але в псаломщиковій оселі ніхто не насмілився шукать ягняти, бо ніхто й не подумав, щоб там знаходилось залучене ягнятко.
Минув другий тиждень, минув і третій. Діти почали вже забувать за ягня. Але Юмин ніяк не міг забути за його. Раз він прибіг в покої й нишком сказав Соні, що вчора перед вечором чув, як в повітці в псаломщика мекало ягня.
— То тобі, мабуть, вчулось, що мекає ягня,— сказала матушка, — тобі, мабуть, і в сні вчувається, що десь мекає той подарунок.
— Ба ні, не вчулось, Я чуткий на вуха і чую, як аж по той бік ставка десь на кутку гавкає собака, а Кирик то й не чує гавкання,— промовив Юмин до матушки веселенько, бо його звеселило те мекання.
Але те мекання не вчувалось Юминові, бо на другий день вранці Юмин углядів, що ягня паслось в псаломщиковому городі в кутку аж за клунею. Він зараз побіг і сказав паничам. Паничі покатали за возовню й справді побачили ягня за тином в самісінькому кутку городу, котре хапком теребило свіжу травичку й збутлявілі в тіні стебла мішаниці. Вони покликали наймитчука Кирика до помочі, бо самі не зважились взяти ягня, і загадали йому пересадить ягня через тин. Коло дякової хати й на городі не було нікого. Кирик сказав, щоб Юмин переліз через тин, підсадив ягня на тин, і тоді він вхопить його за передні ніжки й пересадить через тин.
Саме в той час Модезь та Пимон стояли в псаломщиковій світлиці коло вікна й угляділи поміж соняшниками на тину ягня.
— Тату, тату! Он наше ягня, неначе собака, лізе через тин в батющину мішаницю; єй-богу, неначе собака! — гукнув Модезь до батька.— От ідіть сюди мерщій. От-от незабаром перелізе, бо вже теліпається на тину, ще й хвостиком мелькає. Це ж паничі зучили його плигать через перелаз. Вони було стрибають через перелаз, а воно плигає й собі за ними.
Тато прибіг, заглянув у вікно й побачив поміж головами соняшників, що ягня і справді вилізло на тин і мелькає хвостиком. Але ягня знов посунулось назад униз, а згодом знов видряпалось на тин і показало хвостик Модезеві й татові. І тато, і діти в одну мить вибігли з хати на город і побачили, що ягня плигнуло через тин в батющину мішаницю, а за ним слідком подерся на тин, мов кіт, Юмин і, як зайчик, плигнув у мішаницю. І Модезь, і Пимон остовпіли з дива й навіть забули за киї, сховані в повітці зумисне на Юмина.
— А чого ти, вражий сину, лазиш у наш город? — гукнув Терентій Прохорович здалеки на Юмина.— Чого тобі тут треба? Нащо ти ото пересадив ягня через тин?
— Бо це ягня наше, а не .ваше. А навіщо ви загнали наше ягня до себе та й заперли в повітці?
— Яке ж воно ваше? Воно нічиє. Було ваше, а як забігло в наш двір, то стало наше,— гукнув псаломщик на ввесь город,
Між ними почалася сварка й трохи не лайка. Вони кричали через тин так голосно, неначе гукали через усей вигон. Матушка почула в покоях той галас і прибігла до тину, продершись стежкою між густою мішаницею. Дізнавшись, за що то піднявся крик і чого вони галасують, вона сказала, що Юмин та Кирик мали право одібрать ягня, бо його знайшли діти на вигоні й вигодували.
Ягня вже пошилось у мішаницю й паслося. Соня прибігла й собі на той галас і на свої очі побачила, що ягня пасеться і на радощах аж хвостиком меле, тереблячи соковиту мішаницю, бо довго піснюкало, замкнуте в повітці, наче в тюрмі. Вона взяла ягня за шийку й зараз одвела в садок у пасіку і пустила на траву пастись. Паничі й Юмин пішли слідком за нею й стерегли ягня наперемінку, не одходячи од ягняти ні на хвилину, а ввечері самі одвели його в возовню, поставили перед ним миску з водою, підстелили соломи на ніч і поклали перед мордою купку свіжої трави.
Як скоїлась ця завирюха в огороді, Терентієвої жінки й дочки не було вдома. Феодора саме тоді поїхала до Білої Церкви набирать у крамницях усякого краму, щоб обшити своїх синків, бо вони вже обносились і матері остогидло латання й лагодіння їх убогої одежі та плаття.
— От тобі, Феодоро, новинка! Наше ягня поцупили вовки, — були перші слова Терентія Кашинського, як жінка спинила коня в дворі, бо вона сама поганяла коника.
— Мабуть, ягня втекло в ліс. Але де ж там узялись вовки вдень? — спитала Феодора з дивуванням.
— Одже ж знайшлись такі вовки, або вовкулаки, котрі поцупили ягницю серед білого дня з нашого городу,— одказав Терентій, і його тоненькі губи розтяглися од ос-міху, аж довгелецькі пелехаті вуса заворушились.
— Та то, мамо, ягня якось вилізло з повітки, мабуть, з нудьги, бо Модезь не причинив гаразд ворітечок. А вовки вгляділи ягня з батющиного двора та й пересадили його через тин у своє подвір'я. Юмин уліз потаєнці в наш город, підсадив ягня на тин, а Кирик ухопив його за ніжки та й перекинув через тин. Паничі й Соня зараз ухопили його й одвели у свій садок.
— Он які вовки поцупили ягницю! — аж крикнула Килина.— От тобі на! То це пропала моя сукня й капелюш! Ото горенько! Шкода ягниці.