Всю шквальну ніч прокрейсував "Кайман" поблизу того місця, не віддаляючись більше ніж на дві-три милі. Посувався він найменшим ходом і, коли б це було потрібно, міг за одну хвилину "попсувати" свої машини й розпочати "ремонт" на плаву. Вахтовий дістав наказ стежити якнайпильніше за вогнями в темряві. Проте за весь час цього плавання на одному місці ніхто ніде не виявив жодного вогника, жодного силуету корабля або хоч би маленького човника. Так само ніякими новими відомостями не міг похвалитися черговий радист.
Надходив ранок, численні біноклі спрямовувались кругом на обрій, але так само без ніяких наслідків. Старший помічник тепер весь час перебував на капітанському містку. Поруч нього стояв капітан і кожні десять хвилин стиха доповідав йому, що нічого поки що не виявлено. За обрієм показалося сонце, пішло швидко вгору, і до кінця умовленого крейсування залишилися хвилини За розкладом попередніх днів "Кайман" мусив скінчити ремонт "попсованих" машин і відбути свій круговий рейс за щоденним маршрутом. Минула година. Капітан запитливо подивився на свого старшого помічника.
— Продовжимо передранішнє крейсування, — сказав агент. — Збільшіть тільки довжину нашого шляху і дайте наказ посилити спостереження.
Це була остання спроба шукати човен у відкритому морі. Можна було б піти в напрямі Лебединого острова, тримаючи курс на місце, звідки востаннє сповіщав про себе підводний човен. Але агент на це не наважувався.
"Кайман" продовжував крутитись навколо умовленого місця. Незабаром з борту "Каймана" в повітрі на обрії помітили крапку. Над морем з'явився літак.
IX. ГОНИТВА
Перед ранком вахтовий на "Буревіснику" звернув увагу на човен поблизу есмінця. Човен прямував до корабля.
— Ей, на есмінці!
Голос звучав хрипло, надтріснуто. Чути було, що гукає вже немолода людина.
— Ей, на есмінці! — знову повторили з човна.
— Хто такий? — запитав вахтовий.
— Рибалки! Дозвольте підійти!
— Підходьте!
Човен пішов сміливіше, і коли наблизився до "Буревісника", вахтовий при світлі притрапового вогню розглядів двох людей: одного — старого діда, а другого, що веслував, — середніх років.
— За яким ділом? — спитав вахтовий начальник.
— Нам командира, товариша Трофімова! — відповів старий.
— Спить командир. Приїздіть годин через дві, як зійде сонце.
— Ждати не можна — відомості важливі: пірати в морі шхуну "Колумб" захопили.
— Підняти старого на палубу! — розпорядився вахтовий начальник.
Коли дід опинився на палубі, червонофлотці пізнали Махтея, знаменитого моряка й кока.
Махтей ще не встиг нічого їм відповісти, бо почувся вигук з дверей командирської каюти:
— Діда до командира!
І Махтея повели в каюту.
Дід не хотів сідати, а, витягшись, рапортував:
— На маяку ми підібрали дівчинку, що випливла з моря. Це та, котру називають Ясею Знайдою. Дівчисько непритомне. Трохи очуняла і каже: доганяйте "Колумб", бо шхуну захопили пірати. Повбивали, собачі діти, наших рибалок, але оставили живими мого внука Марка і моториста Левка, так що, ми гадаємо, ви на "Буревіснику" в два щоти їх наздоженете й перевішаєте сучих синів на реях…
Повідомлення діда було командирові есмінця зрозуміліше, ніж самому Махтеєві, бо командир знав частину подій, що відбулися перед захопленням "Колумба". Проте для нього залишалося незрозумілим, відкіля взялись на "Колумбі" Марко та Яся і як пірати з потопленого човна могли захопити шхуну. Він наказав негайно привезти дівчинку на корабель.
— Так, товаришу командир, — дід виструнчився, — є до вас така просьба, щоб дозволити мені і моїй дочці, тобто матері мого внука Марка, супроводить вас у погоні за тими виродками. Хоча воно й супротивно правилам, тобто присутність сторонніх, особливо женщин, на військовому кораблі, але відомо, що винятки скрізь і завжди можуть трапитися. Друга просьба — це: віра[8] якоря і повним шпаром за піратами.
— Гаразд, діду. А де ваша дочка?
— На березі, біля дівчиська.
— Зараз дамо сигнал, щоб шлюпка взяла також і її.
Трофімов зважив на прохання діда, хоча не був певен, що так одразу і знайде "Колумба". Пірати могли давно потопити шхуну, коли припустити, що підводний човен не потоплений. Якщо її захопили вчора надвечір, то за цей час вона одійшла принаймні миль на п'ятдесят від берега в секторі стоградусної дуги. Це надзвичайно ускладнювало розшуки. Про це думав командир "Буревісника", дожидаючи шлюпки з Ясею.
Скоро шлюпка стояла під бортом, і по трапу повільно сходили Яся та Валентина Махтеївна — Маркова мати.
В передсвітанковій млі есмінець залишив Соколину бухту і взяв курс на південь. Схід сонця застав його вже далеко від острова. Коли сонце зійшло, есмінець спинився. З його палуби спустили "Розвідувача риби". На крутій хвилі трудно було злітати, але Бариль майстерно підняв літак і подався над морем — шукати маленьку шхуну з однією щоглою.
Есмінець зменшив швидкість ходу.
Після розмови з Ясею капітан-лейтенант впевнився, що двоє піратів врятувалися після загибелі підводного човна. Дівчинка не бачила під час нападу на шхуну та своєї втечі поблизу підводного човна піратів, зате впізнала в одному з нападників командира того човна. Командир у небезпеці не залишає свого корабля до останньої хвилини. Значить, підводний човен загинув, але дехто з його екіпажу врятувався. Трофімов шкодував, що його повідомлення про загибель човна спричинилось до відміни наказу про вихід у море інших есмінців та виліт гідролітаків. Якби вони були зараз у цьому районі, то швидко розшукали б "Колумба". Тепер доводилось обмежитися допомогою "Розвідувача риби".
8 Віра — підіймай (морський термін).
Все ж командир дав розпорядження радистові запитати в ефірі, чи не бачив хто шхуни "Колумб", бо її міг випадково зустріти якийсь пароплав і пройти повз неї, нічого не підозріваючи. Радист виконав це розпорядження, але ніхто йому не відповів.
Стоячи на командному містку і дивлячись у бінокль, Трофімов думав про можливі наслідки, коли б вдалося спіймати хоч одного з тих піратів. Для якоїсь держави це закінчилося б дуже великим скандалом, хоча, можливо, її дипломати упросять тримати цей випадок у секреті. Роздуми командира перебили комісар та старший механік.