Конопатий на цей раз змовчав. Кондитер імпонував йому суворістю і вбранням.
В боковій все вже приготували, і Самсон Семенович, виславши з кімнати Петька, взявся за роботу. Зібравши білки з двох сотень яєць у таз, він взяв дротяного віничка і почав збивати їх. Треба з білків зробити біле шумовиння, і рука старого кондитера рівномірно заходила з віничком по тазу.
Та коли рука робила звичну роботу, думками старий був далеко.
В уяві промайнули картини сну, і стало знову неприємно. Згадалося кепкування Конопатого, і брови мимохіть насупилися.
Не буде людей з таких конопатих...
Далі думки перескочили на юнацькі роки і поскакали, як коники-стрибунчики, від події до події... Раптом в пекарні хтось грюкнув сковородою, і Самсон Семенович опам'ятався. Рука його не рушила віничком, і білки з поодинокими бульбашками важкою прозорою рідиною немов застигли в тазу.
А бий тебе лиха година! — вилаявся старий, і рука ритмічно заходила з віничком по тазу.
Та нитку думок нелегко розірвати, і вони знову потекли річищем п'ятдесяти років...
— Вам нічого не треба, Самсоне Семеновичу? — одхи-ливши двері, спитав майстер.
— Нічого! — одказав Самсон Семенович і потому старанно, одганяючи думки, почав збивати білки. Та білки не збивалися. Неприємна думка пронизала мозок Сам-сонові Семеновичу: "Засіклись!"
Він покблотив їх ще трохи, але безнадійно.
"І трапиться ж таке на старості літ, вже й білків клятих не зіб'єш. Ще ніколи такого не бувало!"
Спересердя він схопив таза і вилив білки до помийниці. Немов полегшало на душі.
— Петьку,— покликав він,— принеси мені дві сотні яєць, тільки не з льодовні, як той дурень, а з кладовки! Чуєш?
Незабаром Самсон Семенович розділяв нові дві сотні жовтків і білків.
Це навмисне йому той Конопатий дав яєць з льодовні, щоб "засіклись".
Сон знову заполонив уяву, і тепер вже Самсон Семенович розумів, до чого він був...
Думки попливли старими шляхами, аж доки кондитер, занепокоєний, не глянув у таз. Білки не збивалися.
Похапцем, немов бажаючи надолужити втрачене, взявся він за збивання, та даремно. Сльози невимовної образи — невідомо на кого — підступили до горла й душили Самсона Семеновича, а рука з віничком швидко-швидко працювала.
Та що далі, то менше лишалося у старого майстра надії, Що білки обернуться на біле пухке шумовиння...
П'яту й шосту сотню яєць приніс йому підручний майстер, і, дивлячись, як Самсон Семенович відокремлював Смітними руками білки од жовтків, похитав головою й вийшов тихо, зачинивши двері. Тепер уже зелений язик зі сну не давав спокою старому кондитерові і в очах маячіли рожеві розводи на великому торті з шоколадної Хмари.
Серце неспокійно билося в грудях, і було важко дихати.
Білки і втретє засіклися, хоч цього разу Самсон Семенович і не переставав працювати дротяним віничком.
На поверхні їх схоплювалися поодинокі бульбашки і лопалися, не утворюючи білого пухкого шумовиння.
І як стало ясно старому, що зусилля збити білки марні, він рішуче поклав віничка у таз, витер руки об фартух і розгублено оглянувся навколо.
Потім підійшов до вікна і довго дивився на двір байдужими очима.
— Ага! — вигукнув він раптом і потер чоло рукою.
З певністю людини, що врешті дійшла остаточних і безповоротних рішень, Самсон Семенович скинув накрохмаленого халата і, не жаліючи старанно випрасуваного ковпака, зібгав його і загорнув у халат. Засунувши згорток під пахву, з руками в кишенях, вийшов він на двір.
З пекарні бачили, як Самсон Семенович твердою ходою рушив до помийної ями і кинув туди білий згорток.
Похнюпивши голову, немов тільки поховавши близьку людину, ішов він назад.
Надівши пальто і шапку в роздягальні, увійшов Самсон Семенович у пекарню. Всі дивилися на нього й очікували, що скаже старий кондитер, але він мовчки застібав пальто і, тільки надівши кашкета, глянув на присутніх ніяковими очима. Побачивши стривожені погляди, він підійшов до свого старого учня і поклав йому руку на плече.
— Хе-хе, Матвію, сорок літ не засікалось, а тепер засіклось. Не майстер вже я,— майструйте самі по-новому... Глядіть тільки, щоб не засікалось!..
Мовчали всі, і навіть Конопатий втратив свою зухвалість і опустив голову.
Самсон Семенович по черзі стиснув усім руки і тихо, згорбившись, нетвердою ходою вийшов з пекарні.