Шість Наполеонів

Сторінка 5 з 8

Артур Конан Дойл

Поки містер Хардінг відповідав на запитання, Холмс кілька разів брався за олівець і щось записував, і я бачив, що він глибоко задоволений тим поворотом, якого набувають події. Проте він нічого мені не пояснив, а тільки сказав, що коли ми не поквапимось, то запізнимось на призначену нами зустріч з Лестрейдом. І справді, коли ми приїхали до себе на Бейкер-стріт, сищик був уже там, походжаючи з кутка в куток у страшній нетерплячці. Його пихато-зарозумілий вигляд свідчив, що попрацював він не марно.

— Ну, як успіхи, містере Холмсе? — спитав він.

— У нас був дуже завантажений день, і ми дещо встигли,— сказав мій друг.— Ми зустрілися з обома крамарями й хазяїном майстерні. Тепер я можу простежити шлях кожного бюста від самого початку.

— Кожного бюста! — вигукнув Лестрейд.— Добре, добре, містере Шерлоку Холмсе, у вас свій власний метод, і не моє діло заперечувати його, але, вважаю, за день я встиг зробити більше, ніж ви. Я встановив особу вбитого.

— Не може бути!

— І з'ясував причину вбивства.

— Блискуче!

у нас є інспектор, який спеціалізується на вихідцях з Індії та італійському кварталі. Так-от, на шиї у вбитого був католицький хрестик, і це, разом з кольором його шкіри, дало мені підставу зробити висновок, що він з півдня. Інспектор Хілл упізнав його," як тільки побачив. Його ім'я П'етро Венуччі, він з Неаполя і один з найбільших у Лондоні горлорізів. Він зв'язаний з мафією, цим, як вам відомо, таємним політичним товариством, яке забезпечує виконання своїх ухвал у єдиний спосіб — убивством. Тепер ви бачите, з якого боку справа починає прояснюватися. Другий молодик,— його вбивця,— теж, очевидно, італієць і член мафії. Він, можливо, порушив встановлені в них правила. П'єтро послали вистежити його. Мабуть, на фотокартці, знайденій нами в його кишені, не хтось, а сам убивця, і П'етро носив її з собою, щоб помилково не зарізати когось іншого. Він вистежує хлопця, бачить, що той увійшов у будинок, чекає його надворі й дістає в бійці смертельну рану. Ну як, містере Шерлоку Холмсе?

Холмс схвально заплескав у долоні.

— Чудово, Лестрейде, чудово! — вигукнув він.— Але я не зовсім зрозумів ваші пояснення стосовно знищення бюстів.

— Знову ви про бюсти! Ви ніяк не можете викинути ці бюсти з голови! Кінець кінцем це ніщо — дрібна крадіжка, щонайбільше шість місяців в'язниці. А ми розслідуємо неабищо, а вбивство, і запевняю вас: усі нитки цієї справи у мене в руках.

— Яким же тепер буде ваш наступний крок?

— Він дуже простий. Я піду з інспектором Хіллом в італійський квартал, знайду чоловіка, зображеного на роздобутій нами фотокартці, й заарештую його за звинуваченням у вбивстві. Ви з нами підете?

— Мабуть, що ні. Мені здається, ми маємо можливість досягти мети простішим шляхом. Твердити це напевно я не можу, бо все залежить... залежить від однієї обставини, яка від нас не залежить. Але я абсолютно впевнений — два шанси проти одного,— що, коли ви підете сьогодні вночі з нами, я зможу допомогти вам схопити його.

— В італійському кварталі?

— Ні, здається, шукати його треба за адресою в Чисвику. Якщо ви, Лестрейде, підете сьогодні вночі зі мною в Чисвик, я обіцяю піти з вами в італійський квартал завтра, від такого зволікання ніякої шкоди не буде. А зараз, я думаю, кілька годин сну піде нам усім тільки на користь, тому що немає рації виходити раніше одинадцятої, й скидається-на те, що ми повернемось тільки вранці. Пообідайте з нами, Лестрейде, а тоді ласкаво просимо на оцей ось диван — поспіть, поки треба буде вирушати. Ви ж, Вотсоне, тим часом подзвоніть, будь ласка, й викличте посильного, бо мені треба надіслати листа, і дуже важливо, щоб він пішов негайно.

Холмс провів вечір, риючись у підшивках старих газет, якими було напхано одну з наших комірчин. Коли він нарешті вийшов звідти, очі його переможно поблискували, але про наслідки своїх пошуків він нічого не сказав ні мені, ні Лестрейду. Щодо мене, то я міркував над послідовністю дій, з допомогою яких Холмс просувався до розгадки цієї складної справи, і хоч не міг ще збагнути, до чого ми прийдемо, але ясно зрозумів: Холмс чекає, що божевільний злочинець вчинить замах на два бюсти, які ще залишились, і один з них, як я пам'ятав, був у Чисвику. Немає сумніву, мета нашої мандрівки — схопити злочинця на місті злочину, і тому я не міг не захоплюватись хитрістю мого друга, який навмисне дав вечірній газеті неправильні відомості, щоб злочинець прийшов до думки, ніби він може й далі діяти безкарно. І я не здивувався, коли Холмс порадив мені прихопити із собою револьвер. Сам він узяв свою улюблену зброю — мисливський хлист, держално якого було залито свинцем.

Об одинадцятій годині біля наших дверей нас чекала карета, і в ній ми по Хеммерсмітському мосту переїхали на другий бік Темзи. Там візникові наказано було почекати. Ми пройшли трохи далі пішки і вийшли на безлюдну вулицю з гарними будинками обабіч; навколо кожного будинку був невеликий сад. При світлі вуличного ліхтаря на брамі одного з них ми прочитали: "Вілла Лабірнум". Мешканці будинку, очевидно, уже спали, бо весь він потонув у темряві, тільки вад вхідними дверима світилось напівкругле віконце, кидаючи пляму тьмяного світла на садову доріжку. Дерев'яний паркан відділяв сад від вулиці й кидав досередини густу темну тінь, в якій ми й зачаїлись, увійшовши в той сад.

— Боюсь, нам доведеться довго чекати,— прошепотів Холмс.— Треба подякувати провидінню, що немає дощу. Думаю, нам не можна й курити, щоб згаяти час. А проте наші шанси два проти одного, що вся ця морока не буде марною.

Всупереч побоюванням Холмса, наше пильнування виявилось не таким тривалим, як він нам передрікав, і закінчилось воно найраптовішим і найдивовижнішим чином. Незабаром якась маленька темна постать, швидка й рухлива, наче мавпа, без найменшого звуку, що міг би попередити про її наближення, навстіж відчинила садову хвіртку й кинулась по доріжці до будинку. Ми побачили, як ця постать пробігла повз пляму світла, що падало з-понад дверей, і зникла в чорній тіні за будинком. Запала тривала тиша, під час якої ми сиділи, затамувавши подих, а тоді до наших вух долинув ледь чутний тріск. То відчинялось вікно. Тріск припинився, і знову запала тривала тиша. Чоловік никав по будинку. Ми побачили в кімнаті світло його потайного ліхтаря. Того, що він шукав, там, очевидно, не виявилось, бо ми знову побачили спалах світла в другому вікні, а потім ще в одному.