287
У деяких китайських культах використовувалася для розмов з духами предків і ворожіння.
288
Мен-цзи (кит. 孟子; 372–289 рр. до н.е.) – китайський філософ, конфуціанець.
289
Очевидно, мається на увазі чжу (筑) – стародавній китайський музичний інструмент, властиво єдиний 5-струнний, подібний до цитри, з темброво одноманітним звуком. Під його супровід не співали, а говорили. Вийшов з ужитку в епоху Імперії Сун.
290
Це може бути натяком на Великий похід (Китай): 1917 р. – і 1936 р., різниця – 19 років, тоді "неприємна подія" – перемога більшовиків у Росії.
291
Провінція на півдні Китаю.
292
Дерев'яні подушки характерні насамперед для Японії та для найвищої аристократії Китаю. Подушки-підставки під голову, придумані для того, щоби не зіпсувати зачіску під час сну, до XIX ст. були повсякденною реалією. Порцелянова вежа, властиво, пагода, – Баоень; це буддійський храм у Нанкіні (колишній столиці Китаю в епоху династії Мін), не зберігся до наших днів. Храм будувався з білої "порцелянової" цегли від 1412 до 1422 р. силами 100 тис. солдатів, які працювали водночас.
293
Семаранг (стара голландська назва – Самеранг) – портове місто, розташоване на північному узбережжі о. Ява.
294
"Кабо" з ісп. – мис. Так називаються кілька портів на мексиканському узбережжі.
295
Український читач радий, мабуть, інтертекстуальній зустрічі: Борхесів Самуель Немировський і Самійло Немирич з творів Юрія Андруховича – персонажі; реальна історична особа, шляхтич, родич Юрія Немирича, козацького полковника часів Хмельниччини; який в 1619 р. зґвалтував якусь дівчину, що продавала випічку на Ринку, у Львові. Бургомістр Львова Уберович наказав арештувати Немирича. Того засудили до страти, яку, з огляду на численні клопотання шляхти, замінили ув'язненням. Реальний Самуель Немировський – за твердженням коментаторів Борхеса – "непитущий столяр", власник меблевої майстерні, виходець із підросійської Польщі, міська легенда в районі Орсе – прославився своєю ексцентричною поведінкою.
296
На перший погляд, йдеться про вулицю, названу на честь Грегоріо Фунеса (1749–1829) – декана собору в Кордові, депутата Хунти Гранде, ректора університету Кордови (з 1807 р.), який в усьому підтримував президента Хунти Корнеліо Сааведру, і який досі надзвичайно відомий і популярний в Латинській Америці. Проте в Буенос-Айресі такої вулиці нема. Зате саме в цей час, одночасно з "Шостою головоломкою…", Борхес пише оповідання "Фунес, чудо пам'яті" (1942); вочевидь, 347 треба читати в межах системи числення, придуманої Іренео Фунесом. До слова, Фунес – віртуозний знавець таємниць чисел, Тай Ань змальовується дипломатом як "знавець таємниць алфавіту" в пошуках талісмана Богині. Складна інтелектуальна гра довкола дешифрування кодів і природи пам'яті пронизує всі шість оповідань циклу "головоломок".
297
"Salon Doré".
298
З франц. – "Головне – це почуття міри", "Почуття міри – насамперед". Парафраз вірша Поля Верлена "Мистецтво поезії" (1874): "De la musique avant toute chose" – "Музика – на першому місці", "Головне – це музика".
299
З франц. – "Панове, робіть ваші ставки!"
300
З франц. – звіт, протокол.
301
Алюзія на китайську приказку про чай: "Випив – зрозумів" (喝 就 和道 了), яка має багато похідних ідіом; подарувати листок з чайного дерева – значить, прочитати людину, як книгу (з огляду на безліч сортів чаю, в Китаї існувала особлива "мова чаю"). Великим злом вважалося подарувати "не такий" листок, "не такого" сорту чаю, а надто комусь вищому в ієрархії: це могло бути потрактовано як тяжка образа з непоправними наслідками. Тільки істинно "добра людина" – безкорислива і позбавлена страху подарувати "не такий" листок.
302
Борхес і Касарес, пишучи "виразне ім'я Фан Ше", виділяють це ім'я словом "виразне". Фан Ше може означати "кімната з перегородками", або "міська дільниця", або "місцевість, розділена мостом", щось на кшталт "Mian Fang She Qu", "Fang She Xi Lu", "Tie Lu Er Fang She" тощо. Але з логіки тексту випливає, що "виразне" фан ше означає не це; мабуть, насправді йдеться про китайський ієрогліф 房 (фан), що означає "дім" або "кімната". Ім'я Фан Ше можна перекласти як "Кімната Чаю": китайський ієрогліф "чай" 茶 (ча) – один із найдавніших, протягом двох тисяч років ієрогліф "чай" змінював форму – 荼 (тху), 槚 (цзя), 蔎 (ше), 荈 (чунг), 茗 (мінг). У сучасній китайській мові ці ієрогліфи вже не вживаються. Ієрогліф 蔎 (ше) вживався приблизно тоді ж, коли й 筑 (чжу), і вийшов з ужитку в епоху Імперії Сун, тобто в VIII–XI ст. З VIII ст. існує ієрогліф "чай" з його нинішнім написанням (茶) і вимовою. До речі, "ше" буквально означав "молодий листок".
303
Юньнань – провінція на півдні Китаю (див. зноску вище), з унікальним тропічним кліматом, знаменита своїми чайними плантаціями.
304
Дикорослі чайні кущі та чайні дерева справді дуже нагадують деякі види верби.
305
З франц. – халупа.
306
Ле Корбюзьє, Шарль-Едуард Жаннере-Грі (1887–1965) – геніальний французький архітектор і теоретик архітектури швейцарського походження. У 1930 р., переробивши "План вуазен" (1925) – детально розроблену пропозицію з радикальної реконструкції Парижа, Ле Корбюзье створив аналогічний план для Буенос-Айреса, де намагався втілити цілком нові містобудівні концепції. Іронія співавторів "Шести головоломок…" полягає у тому, що кредо Ле Корбюзье – не розкіш, а прагматика і комфорт, причому цей архітектор в принципі ніколи нічого не "підкореговував". Усі його глобальні містобудівні розробки передбачали тотальну забудову на абсолютно розчищеній території, наприклад, у Парижі він пропонував повністю знести 240 га міської історичної забудови. Для Борхеса і Касареса, ймовірно, мають значення кілька біографічних фактів: коли 1927 року Ле Корбюзье взяв участь у міжнародному конкурсі проектів будівлі Ліги Націй у Женеві, його проект зібрав найбільшу кількість голосів членів журі, але був оголошений поза конкурсом, як "не викреслений китайською тушшю": Ле Корбюзье взагалі дуже не любив працювати з тушшю, і в Буенос-Айресі, де архітектор був "своєю людиною" в певних інтелектуальних колах, до яких належав і Борхес, про це чудово знали; Ле Корбюзье зовсім не бачив на одне око. Наступний фрагмент "головоломки" містить кілька прихованих "цитат" із втілених проектів архітектора. Варто додати, що постать Ле Корбюзье була для Борхеса принциповою, про це свідчить, скажімо, присвята 1967 року до "Хронік Бустоса Домека": "Трьом забутим великим – Пікассо, Джойсові, Ле Корбюзьє".