43
Значуще прізвище, можна було б перекласти як "Петля-На-Шиї"; кручений шовковий шнур кордоне традиційно використовувався під час виготовлення силець; часто використовується самогубцями.
44
Обігрується ім'я Ібн Хальдуна (1332–1406) – середньовічного арабського філософа, історика, енциклопедиста. Для "Шести головоломок…" особливе значення має його трактат "Зцілення того, хто запитує, і вдосконалення запитань" – один із ключових текстів ісламського містицизму, побудований за принципом пошуку відповідей на питання-головоломки, він породив цілу традицію філософських текстів, побудованих як відгадування загадок. Сам Ібн Хальдун був послідовником суфізму, цей трактат-послання був написаний з приводу певних дискусій між суфіями Андалусії (нині Іспанія), зокрема на теми, пов'язані з теологією і традиціями друзів.
45
Йдеться про "День висаджування дерев", свято "El Dia del Arbol", започатковане 1874 року в штаті Небраска (США), яке відзначається в більшості країн світу, зокрема в Аргентині, і яке пов'язане з масовим висаджуванням дерев, відновленням втрачених лісів, озелененням міст тощо.
46
Тут бик пов'язаний із символікою Тельця із Зодіаку – зокрема й через те, що він саме залізний. Дуже складний образ як з історичної, так і з езотеричної точок зору. Бик-Телець, що є перехідною зоною між стихіями вогню і води, означає подолання протилежностей. Як активна тварина, Бик є водночас і сонячним, і місячним знаком. У ньому переплелися риси і місячного, і сонячного божества. Для "Шести головоломок…", очевидно, має значення також символіка ритуального жертвопринесення. Порфирій (Мелех, 232/233–304/306) – неоплатонік, коментатор Аристотеля, Платона, Плотіна, апологет "таємних знань" і культу Мітри, астролог і математик, на якого Борхес посилається в декількох своїх пізніших текстах, писав: "Душі мертвих належать Бику". На користь саме такого прочитання-ключа свідчить "жертвопринесення" і пожежа в будинку.
47
Спотворене – уккаль, акиль.
48
Для мусульманина – ім'я-фальшивка.
49
На перший погляд, ім'я Ізеддін не несе контекстуального навантаження, але, мабуть, все ж таки це ім'я натякає на імама Ізз ад-Дін аль-Кассама (1882–1935), творця і керівника терористичної організації "Чорна рука" в підмандатній Палестині. Його вбили британські поліцейські, коли він застрелив британського офіцера. На початку 1940-х рр. це ім'я звучало приблизно так само часто, як нині – ім'я Усами бен Ладена.
50
Дуже важливий мотив, наскрізний для пізнього Борхеса; з'явився в середині 1930-х. Цей мотив, зокрема, виникає в псевдофантастичному оповіданні Борхеса "Фунес, чудо пам'яті" (1942), яке писалося, очевидно, приблизно в той же час, що й "Дванадцять знаків Зодіаку". Йдеться, крім іншого, про складні акти запам'ятовування. "Дванадцять знаків Зодіаку", як і "Фунес, чудо пам'яті" – це тексти-обманки (псевдодетектив і псевдофантастика), що зводяться до складно сконструйованого парадоксу; в них зібрано багато слідів мнемонічної традиції та неофіційної історії фантастичних моделей світобудови. Світ творить пам'ять. Але – світ руйнується через безглузде запам'ятовування інформації. Ці ігри з пам'яттю – не тільки всередині сюжету. Дон Ісидро, як і сам Борхес, – мнемопат. Борхес, який казав про себе, що він забуває всі історії, як тільки записує їх, можливо, не сказав усієї правди; саме він і саме в цей час створює тип оповідача, який пам'ятає і змушує пригадувати інших усе до найменших подробиць (Іренео Фунес вітає гостя промовою на латині, це уривок із Плінія, де йдеться про незвичайну пам'ять і де згадується про винахідника мнемотехніки Симоніда. Дон Ісидро змушує відвідувачів згадувати найдрібніші деталі та дослівно переказувати йому розмови тощо). Зв'язок між текстами ("Фунес, чудо пам'яті" та "Дванадцять знаків Зодіаку" – і "Шість головоломок…" загалом) простежується навіть на рівні дрібних деталей: "езотеричні шифри" – як дороговкази для пам'яті (система Джуліо Камілло (1480–1544), працями якого дуже цікавився Борхес; йдеться про прочитування знаків Зодіаку, символів планет, міфологічних імен, книги Сефірот – і побудову семирівневого, розділеного на секції "мнемонічного" амфітеатру, де підписані, ніби папери в шухлядах, зберігаються найважливіші тексти, в руслі пам'яті-як-театру, пам'яті-як-бібліотеки, пам'яті-світу. Увійшовши, відвідувач потрапляє під дію магічного випромінювання, тому він не мусить згадувати, а ніби повністю занурюється в знання, осягає істину); в обох текстах фігурують цілковита темрява (метафора), коли доводиться блукати навпомацки, фігури, які треба переміщати тощо; всі обіцянки виявляються грою, "фокусами", вивертами, обманом.
51
Меркадо де Абасто – продовольчий ринок в Буенос-Айресі, в районі Бальванера, побудований в 1934 р. "Тигри нової чуттєвості" – алюзія на особу і діяльність італійського футуриста Філіппо Томазо Марінетті, який в 1909 р. в маніфесті "Футуризм" закликав палити книги і бібліотечні полиці, затопити музеї водою з каналів, знищити старі архітектуру і живопис, а заодно й усіх істориків, археологів, мистецтвознавців і антикварів. Футурист Марінетті пише також, що місто – це джунглі, та прославляє митця як хижака і "санітара лісу", а війну як "єдину гігієну світу". Реальний молодий Молінарі певний час був під впливом ідей Марінетті.
52
Абд аль-Малік – арабське чоловіче ім'я, перекладається як "раб Царя", дуже часто на арабському Сході так називали хлопчиків у династіях писарів.
53
Аргентинське національне свято на честь антиіспанського визвольного повстання 1810 р.
54
Різновид дуже м'яких спагеті, зазвичай їх подають із фаршем і грибним соусом, страва нагадує макаронну запіканку з фаршем.
55
Цікавий інтертекстуальний сюжет пов'язує цей текст і репортера Баудіццоне з псевдодетективним оповіданням "Текст у записнику" (1982) Хуліо Кортасара, де описуються "реалії" 1946 або 1947 рр. в Буенос-Айресі; в "Тексті у записнику" фігурують Хорхе Гарсія Боуса та Луїс М. Баудіццоне; Кортасар в принципі часто обігрує тексти Борхеса, також і ті, що були написані Борхесом у співавторстві. Реальний Луїс Баудіццоне – автор біографії Сервантеса, виданої в Буенос-Айресі в 1949 р.; на час написання "Шести головоломок…" опублікував декілька есе про життя і творчість Сервантеса, в яких Борхес виявив багато фактичних помилок і натяжок – і з якими різко полемізував.