Одинадцятого серпня я отримав листа від Ібнхальдуна, у листі йшлося про те, що чотирнадцятого я повинен пройти певне непросте випробування, і маю до цього підготуватися.
– І як ви мали підготуватися до випробування? – поцікавився Пароді.
– Три дні поспіль я мав пити тільки чай, а крім того, вивчити знаки Зодіаку в тому порядку, в якому вони надруковані в альманасі "Бристоль"[50]. На роботі, в Санітарному управлінні, де я працюю першу половину дня, я сказав, що захворів. Спершу мене дуже здивувало, що церемонія втаємничення відбудеться в неділю, а не у п'ятницю, та лист містив пояснення: для такого важливого іспиту найбільше підходить саме благословенна Свята неділя. Я мав з'явитися на віллі до півночі. Цілу п'ятницю та цілу суботу я намагався бути максимально спокійним, але в неділю я прокинувся у тривозі.
Бачте, доне Ісидро, зараз я думаю, що вже тоді мені передчувалося щось лихе. Я на це не зважав – і провів цілий день, читаючи книжку. Смішно подумати, кожні п'ять хвилин я поглядав на годинник, щоби переконатися, чи не час мені випити ще горнятко чаю; я не розумію, навіщо я дивився на годинник, я і без того пив би той чай, бо у горлі постійно пересихало – і я страшно потребував рідини. Отож я дуже чекав вечора і часу випробування, однак примудрився запізнитися на вокзал Ретіро і пропустив потрібний потяг, тому довелося їхати наступним, час відправлення – двадцять третя вісімнадцять.
Звісно, я вже все дуже добре вивчив, але навіть у поїзді продовжував підглядати в альманах.
І мене несамовито дратували якісь ідіоти в моєму вагоні. Вони голосно обговорювали перемогу "Мільйонерів" у матчі з "Юніорами Чакаріта", однак, повірте, вони зовсім нічого не петрали у футболі. Я висів у Бельграно. Станція була десь за три квартали від вілли. Я вирішив, що прогулянка пішки трохи мене збадьорить, але насправді приповз під віллу вже напівмертвим. Виконуючи інструкції Ібнхальдуна, я зателефонував йому з крамнички на вулиці Розетті.
Перед віллою стояла вервечка машин. Дім сяяв, наче різдвяна ялинка, здалеку долинали розмови людей. Ібнхальдун зустрічав мене біля воріт. Мені здалося, що він наче аж постарів. Я завжди бачив його тільки вдень, а цієї ночі я зрозумів, що він чимось подібний на Репетто, але з бородою. Іронія долі, як-то кажуть: саме тоді, коли я божеволів від думки про випробування, мені запала у голову така-от цілковита дурниця. Ми обійшли дім, ступаючи по доріжці, вимощеній цеглинами, й увійшли всередину. У кімнаті перед кабінетом, коло архіву, сидів Ізеддін.
– Уже чотирнадцять років, як я також надійно заархівований, – дещо вкрадливо сказав дон Ісидро, – і ось про цей архів я нічогісінько не знаю. Опишіть мені детальніше це місце: як ви його побачили.
– Усе дуже просто. Кімната секретаря розташована на найвищому поверсі, звідти сходи ведуть униз, просто до головної зали. Там, довкола металевого Бика, стояли друзи, чоловік десь зо сто п'ятдесят, усі вони були в білих туніках. Архів міститься у кімнатці, суміжній із секретарською, зовсім без вікон. Знаєте, я можу посперечатися з будь-ким, що якщо людина проводить багато часу в приміщенні без вікон – то це шкодить здоров'ю. Як ви думаєте?
– І не кажіть! Відтоді, як мене посадили – тут, на півночі, – я ненавиджу замкнутий простір. А тепер опишіть мені кімнату секретаря.
– Величезна кімната. Дубовий письмовий стіл, на ньому – друкарська машинка "Оліветті", поруч – дуже зручні крісла, в яких можна втонути. І ще на столі лежала старовинна турецька люлька, з тих, що варті цілого маєтку. Ще – люстра з підвісками, персидський килим – навіть, може, дещо футуристичний, погруддя Наполеона, бібліотека з надзвичайно поважними книжками: "Всесвітня історія" Чезаре Канту, "Чудеса світу та людини", "Всесвітня бібліотека всесвітньо відомих творів", щорічник "Розум", "Ілюстрований садовий довідник" Пелуффо, "Скарб молодості", "Злочинниця" Ломброзо і так далі.
Ізеддін дуже нервував. Я відразу зрозумів чому: бо він перебирав свої книжки. На столі лежала ціла гора книжок. Натомість доктор уже думав про моє випробування і хотів спекатися Ізеддіна, відтак сказав йому:
– Не переживайте. Якраз сьогодні вночі я прочитаю ті ваші книги.
Не знаю, чи Ізеддін повірив, але він пішов і надягнув туніку, щоби приєднатися до інших у залі, при цьому на мене він навіть не подивився.
Як тільки ми залишилися самі, доктор Ібнхальдун запитав:
– Ти чесно дотримувався строгого посту? Вивчив напам'ять усі дванадцять знаків Зодіаку?
Я запевнив його, що з четверга, з десятої години вечора пив сам лише чай (того вечора я повечеряв у цікавій компанії в Меркадо де Абасто[51], це товариство називало себе "тиграми нової чуттєвості"; я з'їв лівійську паляницю та запечену рибу).
Тоді Ібнхальдун попросив, щоб я перерахував йому всі знаки Зодіаку. Я назвав по порядку та без жодної помилки. Він змусив мене повторити всі знаки Зодіаку п'ять чи шість разів, а далі сказав:
– Я бачу, що ти дотримувався інструкцій. Але це нічогісінько тобі не дасть, якщо ось зараз ти не будеш дійсно наполегливим та мужнім. Упевнений, що і наполегливість, і мужність у тебе є. Я вирішив не дослухатися до тих, хто сумнівається у твоїх чеснотах: ти пройдеш через одне-єдине випробування, проте воно найбільш складне й суворе. Тридцять років тому в горах Лівану я успішно його пройшов; але перед тим мої наставники давали мені простіші завдання: я дістав монету з дна моря, знайшов повітряні джунглі, а також чашу в центрі Землі та кинджал, викуваний у Пеклі. Тобі не доведеться шукати чотирьох магічних елементів. Тобі треба розпізнати чотирьох майстрів, які складають сокровенний тетрагон Божества. Зараз вони моляться зі своїми братами-акілами коло металевого Бика, вони одягнуті, як і всі, їх неможливо відрізнити від решти очима, але твоє серце їх вирізнить. Я накажу тобі привести до мене Юсуфа. Ти зійдеш униз, у залу, називаючи подумки – по порядку – всі знаки Зодіаку; коли дійдеш до останнього знаку, до Риб, то почнеш називати знаки спочатку – Овен і так далі – і тричі обійдеш усіх акілів. Якщо ти не переплутаєш порядку сузір'їв, твої кроки приведуть тебе до Юсуфа. Ти скажеш: "Ібнхальдун кличе тебе!" – і прийдеш із ним сюди. Потім я накажу тобі привести другого майстра, тоді – третього, нарешті – четвертого…