— А що ж ти собі, паничу, думаєш, що мене не стати на "Ксанті"? Що ж то я є? Чи староста, чи комісар поліції, чи, може, суддя або який директор гімназії, щоби я "сам пан тре" курив? Я є щвець — розумієш: швець! І можу закупити цілу трафіку!
— Уже й "закупив",— замітив Пшепюрка невдало.— Покажіть-но, де зложили?
Дітріх чув у місті про крадіж у Коркеса, а що не почував себе до гріха, тому тепер, на таке підозріння Пшепюрки, вибух страшним гнівом і кинувся на агента з кулаками. Але поміж ними станув сильний поліцай, і до бійки не прийшло. Скінчилося на кулаку.
— Шукай один з другим, бо вб'ю! — кричав швець.— Все мені одно: або ваша смерть, або моя! Така зневага! Шукай, чи найдеш! А потім підем до Коркеса, нехай скаже, чи я вчора не купив собі у нього дві пачки "Ксанті"?
По сих рішучих словах Дітріха Пшепюрка щось подумав і сказав до поліцая коротко:
— Ходім!
Ся постанова була дуже несподівана, тому не диво, що Дітріх набрав сміливості і кричав далі за Пшепюркою без належного поважання:
— Іди на зламану голову! А вступи до Коркеса, спитайся! Голодранець якийсь! Гадає, що я "урженднік паньство-ви" [...].
Зазнавши такої неприємності у службі, Пшепюрка відпустив поліцая додому і пішов сам у місто. Шукав "пошля-ків" з годину, говорив ще раз до Коркеса і вкінці повідомив свого начальника, що найдені сліди наказують йому виїхати пополудні залізницею в містечко К. Там він сподівається найти злодія: може, навіть по дорозі стріне його.
Здогади Пшепюрки справдилися. На найближчій станції він виглянув у вікно і побачив, як якийсь вояк не вояк, бо не вся одежа на нім була вояцька, з двома скриньками всідав до вагона. Пшепюрка придивився йому добре, але з вагона не виходив, лише усів собі при вікні, вийняв тютюн, скрутив грубу папіроску і закурив. Шкода, що притім не було Дітріха; по димі з папіроски він був би пізнав, що і Пшепюрка курить не "сам пан тре", тільки делікатний фабричний тютюн.
На дальших станціях Пшепюрка лише визирав через вікно, чи чоловік з двома скриньками виходить, чи лишається дальше у вагоні. Тільки коли вже настала ніч, він перейшов до вагона, де були дві скриньки, усів собі і ждав, поки поїзд стане. В містечку К. чоловік зі скриньками висів; за ним скоренько вийшов Пшепюрка. В темній улиці, де не було людей, приступив до нього і спитався тихо:
— Знаєш, куди занести?
— Знаю...
Потім оба розійшлися...
В дві години пізніше в готелі "Варшавськім", котрий ще перед кількома роками називався "Віденським", а все належав до знаменитої родини Апфельбаумів, в окремій кімнаті, призначеній тільки для вибраних гостей, старий Апфельбаум приймав пана Пшепюрку прекрасною горів-кою, рибою по-жидівськи, шабасовими калачами і вином.
Пшепюрка був веселий, але вів розмову якусь занадто поважну.
— Ну, як же ж буде? Півтора мільйона то таки замало. Тютюн першої сорти, от-от подорожіє подвійно... А я й страху наївся, бо мені ґудзик відорвався при роботі, о! дивіться! Ніхто такого не носить.
І тут показав ґудзик, уже пришитий.
— Я доложу ще одну пачку,— відповів Апфельбаум.
— Мало. Адже я мушу і спільникові дати.
— Зі стемплів не буду мати жодного пожитку,— борониться жид.
— То віддайте мені,— сказав Пшепюрка.
Але Апфельбаум не хотів віддати. Торгувалися ще з півгодини. Жид докинув ще сто тисячів, і на тім стало.
По сій угоді, сховавши гроші, Пшепюрка почав жартувати і виповідати дуже фільозофічні гадки, н[а] пр[иклад], що найтяжче самого себе слідити, спіймати і віддати на кару. Сього жоден Шерлок Голмес не потрафить, а він прочитав майже всі його чудові історії. Апфельбаум не читав сих історій, але цілком згодився з Пшепюркою і сказав, усміхаючись, що се йому також ніколи не вдалося...
Попоївши і випивши добре, Пшепюрка казав себе збудити на ранок, перед відходом поїзда, а поки що пішов у кав'ярню забавитися.
Рано, вертаючи додому, він арештував у поїзді молодого українця, що їхав до іспиту зрілості. Підозріння було неабияке: противиборча агітація, приналежність до ватаги опришків-більшовиків і до тайної повітової ради, крім того, підпали дворів, разом взявши — одна велика зрада держави. Замість тютюну привів Пшепюрка сього студента на поліцію. Начальник був дуже радий.
1923