Щука

Вишня Остап

Розмова буде про справи дуже серйознi, через те давайте вiдразу домовимося про термiнологiю. Значить, так:

Щ у к а — це щука-риба роду жiночого.

Щ у п а к — це щука-риба роду чоловiчого.

Щ у ч е н я т а, щ у п а ч е н я т а, щ у п а ч к и, щ у п е л я т а — це таке собi — дрiб'язок.

...Суперечка буяла страшна, аж трохи не до бiйки: хто бiльшу впiймав щуку.

Гордiй Iванович, знаменитий спiнiнгiст, що обшмагав своїм спiнiнгом Десну, Днiпро i всi iншi озера вiд Чернiгова до Днiпропетровська, захлинаючись, розповiдав, що десь бiля Бужина вiн витяг на спiнiнг щуку вагою 21 кiлограм 310 грамiв, що вся вона була в мулi, як у клоччi, i що, розчинивши, вiн викинув у неї зсередини двокiлограмового судака, а зуби в щуки були у сантиметр завдовжки, i що вiн iз зуба зробив собi шило i тим шилом i досi протикаі пiдметки!

Дiд Круча слухав Гордiя Iвановича, презирливо пихкаючи люлькою, i коли Гордiй Iванович, кiнчаючи розповiдь, зiтхнув: "Отака була щука!" — дiд Круча рвучко пихнув люлькою, витяг люльку з рота, сплюнув i промовив:

— Щупеля!

Гордiй Iванович пiдскочив, хотiв щось крикнути, але в нього вийшло тiльки:

— Т-т-т-т-т!..

Вiн закашлявся, сiв, ударив об землю рукою, захлинувся, довго вiдсапувався, вхопив баклажку, ковтнув води, ще хотiв щось сказати, та дiд Круча його перебив сердито:

— Ти пiсню знаіш?

— Яку пiсню?

— Що отаман Iван Сiрко спiвав?

— А мало хiба Iван Сiрко пiсень спiвав?

— Та я про щуку питаю. Пiсню про щуку? Оту:

Та щука-риба в морi

Гуляі по волi...

А менi, молодому,

Нема щастя-долi...

— Чув таку пiсню? — присiкався дiд Круча.

— Ну, чув!

— Так її отаман Iван Сiрко спiвав! Давнi дiла! Так оту щуку, що її Сiрко бачив, я впiймав! Три пуди з фунтом! А ти менi — двадцять одно кiло. Щупаченя твоя щука проти моії! О!

— Та вiдкiля ви, дiду, знаіте, що то та сама щука?

— Та ти не перебаранчай! Ти слухай!

Ми сидiли на березi Пiдстепного лиману, пiд розлогою вербою, i така та верба стара-стара, що аж репнула вiд старостi i на три стовбури подiлилася, стовбури тi в рiзнi боки порозкарячувалися i утворили вже не дупло у вербi, а якесь мiжстовбур'я, де не те що сiсти, а й лягти можна. Дiд Круча запевняі, що тiй вербi: "Лiт iз тища, а може, й менше".

— Сiрко Iван, дiду, пiд цiію вербою, часом, не вечеряв?

— Сiрко? Що Сiрко?! Сiрко — це було позавчора, а ти скажи, чи не сидiв пiд цiію вербою князь Святослав, як плив Днiпром-Славутою печенiгам бубну вибивати! Ти про це подумай, а не про Сiрка, про Йвана! О!

— Та ви, дiду, i такого можете наговорити, що пiд цiію вербою великий князь Київський Олег цiлувався з вiзантiйською князiвною Ганною, пiсля того як ото вiн "княжну поя, отиде в волостi своя".

— А чому нi? — визвiрився дiд Круча. — Чому, я питаю, не поцiлуватися пiд такою пiд вербою?! Та пiд таким небесним шатром, зорями вигантованим та ще й пiд тихий плюскiт джерела дзеркального? А ти б хiба не поцiлувався?!

А воно й справдi: глибоке-глибоке темно-сині, аж чорне, небо над нами, а зiрок тих, зiрок, — та такi тi зорi чистi, такi осяйнi, — нiби хтось їх навмисне на цю нiч понадраював тертою з сирiвцем цеглою...

Вiд Пiдстепного лиману до самiсiнької розкаряченої верби-велетня прослалася протока з прозорої води. До цiії протоки пригорнувся безкрайнiй херсонський степ, прилiг i цiлi столiття з тої протоки, гарячий, воду дудлить i нiяк напитися не може... А вода там свiжа-свiжа та прозора, бо з-пiд верби i далi поза вербою в ту протоку б'і джерельна вода, вiками б'і вода iз багатьох джерел, узимку навiть не замерзаючи... А на тому боцi протоки верболiз iз очеретом над водою нахилилися.

У протоцi риба граі: окунi та щуки. А малечi тої, малька, — табуни хмарами гуляють!

Протока ця за розчахнутою вербою повертаі влiво i помiж вербами берегами йде лiворуч у Фролiв лиман, а праворуч — у Казначейський.

Чому Фролiв, чому Казначейський? Чому такi назви дивовижнi?

Тут монастир був... I всi цi неосяжнi угiддя, луки, лимани, озера — все це було монастирське, i був чернець Фрол — то його iм'ям лиман прозвано, а монастирський казначей залишив назву для другого лиману.

А в лиманах — риба й раки: карасi, як ваганки, а лини, як пiдсвинки, окунi, як постоли, а щука — як човни-довбанки.

Часто-густо чути тут над протокою вiдчайдушний хлоп'ячий крик:

— Диви-диви-диви! Он! Он-он-он, поплив! Окунь! Хай мене бог уб'і, як постiл! криками лимани сполучаються з рiчкою Конкою, що вiд Днiпра тече поруч рiчки Кринки пiд селом Кринками аж туди до села Козачих Лагерiв, а там уже знову з'іднуіться з Днiпром...

За селом за Кринками з Конки праворуч витiкаі невеличка, густо-прегусто вербами закучерявлена рiчечка Басанка, яка шанобливо пригортаіться до могутнього Днiпра, а з Басанкн невеличкий ірик iде у Дiдiв лиман, а круг Дiдового лиману порозлягалися лимани Мала Злодiївка, Велика Злодiївка, Круглик, Шия...

...Посеред Дiдового лиману був колись невеличкий острiвець, густющим-прегустющим очеретом зарослий. А на тому острiвцi та росло три кущi калини. Давно це було. Ще до царицi Катерини. Жив у тi часи десь аж пiд Херсоном дiд Ступа. Жив вiн з бабою Килиною, а дiтей їм господь не дав. Баба Килина була дуже люта, така люта та клята, що впiймала колись у себе в обiйстi татарина i повернула йому голову очима назад:

— Щоб уперед басурмен нiколи бiльше не дивився! Дiд Ступа саме ятерi на озерi трусив. Потрусивши ятерi, дiд прийшов додому, побачив того татарина, що взад дивився, перехрестився, проказав, тремтячи:

— I менi таке буде!

Та городами, городами, городами на луки та до Днiпра... Та як пiшов понад Днiпром проти води, та й дiйшов аж до теперiшнього Дiдового лиману. Дивиться — острiвець. Вiн переплив рiчку Басанку, де бродом, де плавом — на острiвець. Викопав мiж трьома калиновими кущами землянку та й оселився на тому острiвку. Утiк, виходить, од баби.

Та ви гадаіте, не знайшла його баба? Знайшла! Перебралася баба Кплина на острiвець заганяти дiда додому.

— Доки ти мене мучитимеш? — кинувся до баби дiд.

Баба Килина дiда по тiм'ю цiпком! Дiд-у неприто-мiю!

Баба на нього — цеберку води! Дiд схопився i тiкати! А в головi ще в дiда як слiд не вияснилося, — вiн у воду. А там — ковбаня! Потонув дiд — тiльки бульбашки на тiм мiсцi пiшли.