Щорс

Сторінка 8 з 22

Довженко Олександр

Матері! Щорс стоїть на площі! Вже спішать до нього ваші любі діти. І нікому вже і нічому не зупинити їх. Не втримають вже їх ні сльози ваші, ні дівоча ніжність сестер, ні грізні погляди батьків. Одірвуться вони від вас неждано, загубляться в сніжній хуртовині і понесуть знамена історії по всьому світу. І хто впаде, коли, під яким містом, хто буде прославлений, чиє ім'я прогримить у віках,— не скоро почуєте дорогоцінні вісті. І не одній з вас буде приречено, треба думати, стояти біля воріт і, вдивляючись у темряву в осінні, і літні, і зимові ночі, довгі роки питати подорожніх, що йдуть вперед:

— А чи не бачили, а чи не чули?..

— Батько Боженко жене Петлюру з Бахмача на Київ. Ми з Чернігова. Не можна допустити, щоб петлюрівці й гетьманці з'єдналися в Києві в один кулак. Тому нам треба їх негайно догнати, обійти і розгромити по частинах. Чуєте?— говорив Щорс, стоячи на сільській площі перед величезною масою озброєного народу.

— Чуємо!— загриміло навколо.

— По конях і на Семиполки! Весільних рушників не знімати, молода їде з нами, значить, будемо співати. Хай же старі везуть снаряди, а дівчата бійців. Рушай!

Засвистали козаченьки

В похід з полуночі;

Заплакала Марусина

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусиио,

Не плач, не журися

Та й за свого миленького

Богу помолися

Сорок кілометрів мчав по сніжних рівнинах цей невиданий обоз і до ночі прибув в село Семиполки, де й зараз ще живе в колгоспі багато хороших богунців, а братську могилу діти вбирають квітами щовесни і слухають думи про славних товаришів, які з боями йшли колись на Київ, та не всі дійшли. Вбили їх слабодухі петлюрівці і самі повтікали чи тут же здались до полону, так що й саме слово "петлюрівець" стало з того часу образливим.

Останній раз засідав Петлюра із своєю Директорією в київському гетьманському палаці. Вісті, одна тривожніша за другу, доносились до нього звідусіль.

Десь здалека чулися вже постріли гармат.

— Де ж радість?!— патетично вигукував Петлюра, йорзаючи з відчаю в кріслі голови Директорії.— Де радість перемоги, я вас питаю? Я! Головний отаман! Я! Я!.. Панове Директорія, треба щось робити! Ви подивіться навколо!

Петлюра скочив і застукав по столу:

— Робітники дивляться вовками. В казармах день і ніч снують більшовики! Треба щось робити конкретно! Конкретно!

— Я пропоную конкретно,— сказав густим басом один з старіших членів Директорії.— Так... Тобто абсолютно конкретно відслужити молебні по всіх київських церквах! І щоб три дні дзвонили в усі дзвони з приводу народження нашої державності. І щоб увесь народ три дні ходив без шапок і радів, радів, радів, а кругом — бов, бов, бов!..

— Дурниці ви говорите, пане професоре! Дурниці!— гаряче заперечив другий, трохи менший і тонший член Директорії й почав голосно і пристрасно доводити протилежну думку про поточні питання виключної державної ваги.— Нам треба...

— Конкретніше, конкретніше! — перебив його Петлюра.

— От-от-от!— перебив Петлюру другий член.— Треба, щоб нас визнала Америка. Розумієте? Тут до нас приїхали звідкись два американські офіцери. Так ось абсолютно і конче потрібно якнайскоріше видати їм з сейфа двадцять мільйонів доларів. Розумієте? От тоді вони хай спробують не визнати нас!— грізно змахнув пальцем державний муж.— Не підмажеш — не поїдеш, як кажуть у нас в кооперації.

— А може, вони шахраї?— сказав третій член Директорії безнадійно сумним, розчарованим голосом.

— Хто шахраї?!— спалахнув кооператор.— Як ви смієте ображати американську націю?

Петлюра зразу ж кинувся гасити опозицію:

— Досить! Тут не кооперація. Тут Директорія! Уряд України!

— Так, але ви розумієте...

— Досить!.. Я говорю, я! Треба зібрати установчі збори, треба декларувати нашу програму. Досить плутанини! Треба, щоб фабрикант знав, нарешті, що фабрика залишається йому, поміщик — теж, заможний селянин — теж!

— Ну й пропадемо,— сказав розчарований член Директорії.— Триматися ми можемо тільки на армії, а не на фабрикантах. Почувши таку декларацію, армія піде до більшовиків.

— Так чого ж ви хочете?!— вигукнув Петлюра і, трагічно склавши губи іжицею, застиг з високо піднятими бровами.

— Я хочу того ж, що й ви, пане Петлюро,— відповів опозиціонер і, спокійно.склавши книжечку, яку він увесь час читав, погладив борідку; він навіть трошки відвернувся і став говорити через плече:— Того ж, що й ви, тільки все це треба робити поступово. І потім, зовсім не треба вживати слова "установчі збори". Краще "трудовий конгрес". Трудовий, труд, труд... Розумієте? Щоб уже в самому слові було щось трудове. Адже більшовики під Киевом! Щорс!

— Не лякайте мене Щорсом!— розгнівався Петлюра.— Завтра в Семиполках від нього мокрого місця не зостанеться!

Невідомо, що сказав би ще головний отаман, якби не з'явився в дверях театрально вдягнений полковник і не крикнув відчайдушно на всю Директорію:

— Пане отамане, Щорс у Семиполках! Настала мертва тиша. Всі члени немов скам'яніли.

В Семиполках стояла тиша. Бій закінчився. Полонені, склавши зброю, стояли на майдані як неприкаяні. "Що ж тепер буде? Кінець..."

— Військовополонені, струнко! Командир Богунського полку товариш Щорс!— скомандував Кащеєв.

— Струнко! Командир Богунського полку товариш Щорс!— пронеслося по рядах петлюрівців, що стояли довгими рядами перед кулеметами.

— Щорс! Щорс! Щорс!.. Наближалася доля. Смерть чи життя?

Микола Щорс наближався. Стрункий, в сірій кавалерійській шинелі, з нагайкою. Петлюрівці завмерли. Ось він, страшний чоловік, що палить на своєму шляху геть-чисто все живе, безжалісний старорежимник, командир китайців, латишів, "каторжників" і "вбивць", що називались Богун-ським полком, при одному імені якого кров застигала в петлюрівських жилах і гаснув розум...

— Здорово, козаки!— сказав Щорс, зупинившись біля кулемета.— Багато...

— Три тисячі двісті п'ятдесят рядових і двісті офіцерів!— доповів Данилюк,

— Так.— Щорс оглянув лави полонених суворим, гнівним поглядом.— Звідки? Хто такі будете?.. Хто ви, я вас питаю?!

Полонені мовчали.

— А йди-но сюди!— Щорс покликав пальцем одного полоненого, який не зводив з нього переляканих круглих очей.

Блідий простакуватий петлюрівець вийшов з рядів і зупинився перед Щорсом.