Шляхетна, лицарська гра!
Десятирічний спец був моїм лектором:
"Оцього зразу виб'ють, він стомився. А цей тільки наполовину розійшовся. Того відсіють. А в цього, видно, очі на потилиці, дивиться праворуч, а б'є ліворуч. Цей навмисне піддається, хоче вибити цих двох. А цей образиться, посвариться, розрюмсається".
Якщо пророцтво не збудеться, мій спец знає і пояснює мені чому. Тому що, коли оцінював, він не врахував:
"Він грає так тому, що вчора вибив шибку, от і боїться. Цьому сонце в очі, а той не звик до м'яча, м'яч надто твердий. А в того нога болить. Цим блискучим ударом він завдячує товаришеві: той йому завжди допомагає".
Спец читає гру, немов музикант партитуру, пояснює рухи, наче шахові ходи.
Якщо я в цьому щось тямлю, то завдячую цим моїм самовідданим учителям. Які вони терплячі й доброзичливі і який я нездібний і невмілий учень!
Нічого дивного: мені було понад сорок, коли в нас з'явився футбол, а вони почали повзати з футбольним м'ячем під пахвою.
П'ять товстих томів:
1. Звичайна гра в м'яч.
2. Гра в м'яча ногами (футбол).
3. "Подвійний бій".
4. Психологія І філософія гри в м'яч.
5. Біографія, інтерв'ю. Змалювання знаменитих ударів м'ячем, матчів, спортивних майданчиків.
І сто кілометрів кінострічки.
Не дратуюсь, не виходжу з рівноваги, не серджусь і не обурююсь, якщо я наперед знаю реакцію.
Сьогодні клас буде неспокійний, тому що перше квітня — спека — через три дні екскурсія — через тиждень свято — у мене голова болить.
Пригадую виховательку з великим стажем роботи, яка обурювалася, що в хлопчиків так швидко відростають чуби, і пригадую молоденьку бурсистку, яка починала звіт про чергування по вкладанню дівчаток спати із зауваження:
"Дівчатка сьогодні були нестерпні. О дев'ятій годині ще шум і галас. О десятій годині ще шепіт, хихоньки. А все тому, що начальниця дала мені прочуханки — що я була зла — що я квапилася — що завтра в мене семінар — що в мене поділися кудись панчохи — що одержала поганого листа з дому".
Хто-небудь скаже:
"Яка ціна фільму, коли діти знають, що їх знімають?"
А воно ж простіше простого.
Кінокамера стоїть постійно. Оператор у різні часи знімає в різних напрямках порожнім апаратом. Дітям обіцяють показати фільм, коли буде готовий, та завжди щось не вдається. Знімають безліч разів набридливих, неприємних, непопулярних дітей і нецікаві сцени. Жодного разу не кажуть дітям, щоб були природними, дивилися туди, .а не сюди, "займалися своїми справами". Раз у раз засвічують і гасять юпітери. А то переривають гру і влаштовують обтяжливу репетицію.
Підвищена цікавість змінюється роздратуванням. Нарешті зйомку перестають помічати. За тиждень, за місяць. А втім, я це даремно пишу. Мабуть, так усі роблять — інакше й бути не може.
Вихователь, який не знає цього, просто нездара і кретин, якщо не розуміє.
У майбутньому кожен вихователь стане стенографом і кінооператором.
А парлограф, а радіо?
А епохальні експерименти Павлова?
А той садівник, який шляхом схрещування чи особливого догляду одержує троянди без шипів і "груші на вербі"?
Силует людини у нас уже є — а можливо, і фотографія? Можливо, вже небагато не вистачає? Потрібен лиш здібний і сумлінний ретушер?
[...]
Не відмовляй, якщо дитина просить повторити їй казку ще і ще раз.
Для певної групи дітей, може бути, численнішої, ніж ми думаємо, вистава має складатися з одного лише номера, який неодноразово повторюється.
Один слухач — часто численна і вдячна аудиторія. Не втратиш часу марно.
Старі няньки й пічники — часто кращі педагоги, ніж дипломована вихователька.
Адже й дорослі кричать "біс"!
Біс!
Одна й та сама казка, що без кінця повторюється,— ніби соната, ніби улюблений сонет, ніби скульптура, без якої тобі день не в день, сірий і безбарвний.
Картинні галереї знають маніяків одного експоната.
Мій — "Святий Іоанн" Мурільйо з Віденського музею і дві скульптури Ригера: "Ремесло" та "Мистецтво" в Кракові.
Перш ніж людина остаточно потоне і змириться з неохайністю переживань, вона захищається... страждає, соромиться, що вона інша, нижча від юрби; а можливо, лише з болем відчуває, що самотня і чужа в житті?
[...]
День розпочався із зважування. Травень дав велике падіння. Минулі місяці поточного року непогані, і травень ще не вселяє тривоги. Але до нового врожаю лишалося ще принаймні два місяці. Це напевне. А обмеження властей і додаткові роз'яснення, скупчення народу мають погіршити становище.
Час суботнього зважування дітей — це час сильних відчуттів.
Після сніданку — шкільна нарада.
Сніданок сам по собі теж робота. Після мого грубого листа до однієї сановної особи ми одержали відносно непогане підкріплення у вигляді ковбас, навіть шинки, навіть сотні тістечок.
Ніколи досі не було добре, бо хоч і небагато припало "на носа", а ефект був.
А потім навіть приємна несподіванка у вигляді двохсот кілограмів картоплі.
Є письмові відгуки. Та от притичина. Швидкоплинна дипломатична перемога, поступка, яка легко дісталася, не повинна будити рожевих надій і присипляти пильність.
Персони пробують відігратися — як цього уникнути? Звідки чекати грози? Які й коли зберуться оми, вольти й неони і утворять блискавку чи вихор з пустелі?
Болісне: "Добре я зробив чи погано?" — похмурий акомпанемент безтурботного дитячого сніданку.
Після сніданку, похапцем, ? la fourchette,— вбиральня (про запас, а отже, і це через силу) і збори, а на них — план літньої роботи школи, відпустки й заступництва.
Було б зручно так, як торік. Але складність у тому, що багато змінилося: інакше спальня, чимало дітей прибуло й відбуло, нові переміщення по роботі, одне слово — багато чого інакше. А хотілося б краще.
Після зборів — газета й судові присуди. Викрилися зловживання. Не, кожному хочеться слухати цілісіньку годину про те, хто добре господарював, а хто погано, чого додалося, а чого поменшало, й що треба чекати, й що треба робити. Для новачків газета стане одкровенням.
Проте старожили знають, що так чи інакше, але їм не почути головного, найголовнішого для них. їх не стосується, і вони не слухають; якщо можна уникнути слухання — чом би й не уникнути?
Зразу після газети — для мене болісної, бо я розумно змиряюсь і вміло не бачу того, чого зручніше не помічати, коли не хочеш насильно, а не можна переконанням — довга розмова з однією дамою, яка пропонувала свого протеже. Така бесіда — серйозне випробування, яке вимагає обережності, люб'язності, рішучості — очманіти можна. Та про це якось іншим разом. Гонг на обід.