Зі східного фронту доходять найприкріші вісті. Колосальну здобич матеріальну мають большевики, бо німці майже нічого не встигли вивезти. В Радомі, кажуть, то й самі німці, весь адміністративно-господарський апарат з усім добром потрапили до ворожих рук. Та не тільки в Радомі... Є чимало випадків самогубств серед заскочених німців. Є випадки замерзання дітей, яких, тікаючи, везли матері саночками. Маса втікачів йде пішки з дітьми, зі стариками, часто сяк-так зодягнені, в чому встигли вискочити. І це серед зими! Жах! Не розумію, чому це все могло статися? Де ж розвідка? Де ж німецька хвальна передбачливість (самі ж трубили про сподіваний наступ зі сходу) і педантична організованість? Сталін кінчає так, як Гітлер починав. От діалектика! Чи це виключна нездарність нім. командування на цьому фронті? Чи, може, чергова зрада? Так щось виглядає. Припустити інше — це припустити справді надзвичайну могутність, непереможність большевицької сили. Тоді — кінець.
1/ІІ — 45 р.
Четвер. Динаміка подій разюча. Динаміка і невідступність. День у день гірше. Большевики йдуть нестримно. Вже подекуди форсували Одер, відрізали дороги на Данциг. Франкфурт майже в полі досягання їхньої далекобійної артилерії, а це ж останній форпост перед Берліном. Сьогодні вранці прийшла злякана дружина Петлюри: їхня господиня-німкеня, збираючись поїхати до Берліна, телефонувала перед тим до якогось свого родича-військовика, а той відповів, щоб поспішала, бо за день-два Б-н може бути оголошений фортецею, і тоді сполучення з ним дуже ускладниться. Чутка є, що всі дороги, мости, переправи на схід від Б-на посилено мінуються. Можливі десанти, тяжкі налети. Можливі заколоти в самій Німеччині, бо чувати, що місцеві комуністи вже ворушаться. Можливе раптове припинення транспорту, велетенська хаотична втеча нім. населення сліпма на захід. Отже — якщо трісне раз, то покотиться нестримно. Буде нужда, холод, голод, безпритульність, цілковита безнадійність. Все, все тепер можливе. І то найближчими днями.
Химерно! Ти, Аркадію, пережив стільки лиха й загроз, перейшов уже такий страдницький, справді хресний шлях, добувся ген-ген куди, сподіваючись порятунку, — і невже отут, на чужині, десь під Берліном, доведеться загинути? Не віриться. Для чого ж мене доля берегла досі? Краще було б загинути одразу. Але... знаю, знаю. Є приреченість, є в мене мій Дажбог — і тут нічогісінько не вдієш, крім одного: бути мужнім, енергійним і не губитись хоч би що.
У вівторок 30-го промовляв Гітлер до нім. народу. І що ж? Нічогісінько! Крім старих, затертих, мітингово-істеричних фраз — нічогісінько нового, жодного конкретнішого, що збудив би й заґрунтував якусь надію, моменту. Йому нема чого сказати. "Король", бачу, справді голий. Банкрот!
З виступу його видко, що він затявся до кінця. На жодні поступки будь-кому, щоб...
Саме на цьому місці завили сирени — одразу тривога, без попередження (була 8-ма год. вечора), і довелось хутенько все кинути, бігти в сховище. Раз у раз сходжу туди, в цей невеличкий підвал, де може всіх нас в одну хвилину засипати уламками й навіки поховати, — сходжу з таким відчуттям, наче в домовину. Але нема ради. Мушу. Літаки, за радіоповідомленням, уже бомбували Лейпциг, і частина з них, відокремившись, рушила в напрямкові Берліна
Чути було, як пролітали над нами (о, той свердлячий, напівжаліс-ний, напівглузливий, в’їдливий, зловісний звук, що якимсь щеміт-ним струмом проймає всю істоту і невідомо, чи щохвильки може скінчитись!), але вони цього разу пролітали далеко. А все ж порція своєрідного душу (циркулярного!) для нервової системи одержана
В сховищі наш партайман, що по партлінії очолює мешканців усього цього блоку домового, з’явився уже в уніформі фолькс-штурміста. Людина років 55. Зять його в полоні у де Голля. Тепер він покликаний, як і багато інших, передусім партійців. Довідався про цікаві новини: по-перше, вчора англійці скинули 40000-ний десант під Штетіном, мотивуючи це потребою допомогти большевикам, але у всіх є певність, що тут інші міркування їхні, а саме — загніздитись своїми військ, формаціями на схід від Б-на і, річ ясна, твердіше впливати на большевиків щодо розв’язання дальшої справи, не пустити їх до самого Б-на. Як би там не було, але факт самий дуже знаменний. Друге: офіційне повідомлення, що большевики прорвались під Кістріном. Це — той самий Кістрін, про який відоме пророцтво каже, що тут відбудуться найзапекліші, найжахливіші бої, після яких в основному війна має закінчитися. Побачимо! Це дуже цікаво перевірити.
Юрко мав сьогодні виїхати до Кісінгена о 6-й год. вечора, терміново приготувати там якесь приміщення для групи М-ва, телеграфувати, якщо все буде гаразд, а тоді М-в мусів би негайно добувати вагона для переїзду групи до Кісінгена. Але й досі Юрка нема з Берліна — чому він затримався? Вчора мав з ним розмову, пропонує мені на всякий випадок зв’язатися з М. Луцьким у Берліні, який організовує евакуацію укр-ців на захід, бо щодо Кісінгена й М-ва він сам не дуже певен. Я зрозумів, що це тільки дипломатичний спосіб "одшити" мене, бо зараз група М-ва надто розрослась за рахунок прибулих звідусіль родичів-утіка-чів. І я сказав, що Луцький Луцьким, а ви вже, мовляв, зробіть таку ласку і мені, геть хворому та в укр. суспільстві не останньому, забезпечте місце в Кісінгені. Він обіцяв, підкресливши, що йому, як і багатьом іншим, саме ходить о те, щоб Аркадія Люб-ченка зберегти. Крутійство, галицькі вихиляси. Ненавиджу цю вдачу. Чому б не зробити просто, душевно, по-людському, по-приятельському, коли справді є таке заінтересування і пошана?
Сьогодні на всяк випадок підлатав я свого наплечника.
З/ІІ —45 р.
Субота. Напередодні увечері у Попових забіг під час тривоги. Застав М-ва — п’є горілку, їсть консерви, якими частує його брат Попова, що допіру пробився з-під Соснівки, коло Кракова десь, бувши в дорозі 10 днів. П’яний М-в лається, звичайно, але обіцяє якщо не вагон добути, то перепустки на Кісінген. До К-на вже рідко кому дають дозвіл. На берлінських вокзалах величезне скупчення втікачів-німців. Наше становище дуже невиразне, сумнівне. М-в просто попереджає, щоб на всяк випадок мати наплечника спакованого, бо, може, доведеться чесати пішки, все кинувши. Через Потсдам більше й більше проїздить фур (знайомі халабуди!) з німцями-втікачами. Sic transit! Сталінград — і Берлін!