Вчора пакуюсь (тягарове авто до Рівного може йти першого-ліпшого дня чи години), аж раптом з’являється високий юнак, дуже подібний з обличчя на Корнійчука. Це поет О. Веретен-ченко. Прибув уночі з Харкова, третім ешелоном евакуйованих, їхав три доби, евакуація почалась 6/11. Виїхали всі укр. установи й організації, німці сприяли, в дорозі харчували, в Києві теж прийняли організовано й одвезли зразу в приготоване вже приміщення школи — тільки приміщення, На жаль, холодне. А Царин-ник зі своєю Софією продали редакційного коня, заграбастали касу, сіли на редакційну машину (з ними й Оглоблін) і майнули кудись на захід. Всіх співробітників кинули напризволяще. Авантюристи, сволота, найганебніші злодіяки й провокатори. Я так і знав. Вимучили вони мене торік, користаючи з мого безпорадного стану тяжко хворої людини! Ой, як вимучили, як назнущались! Скільки інсинуацій, скільки образ і кривди! Не забуду, ні. І при нагоді віддячусь. Не лише за себе, за всіх.
13/ІІ — 43 р.
Хмарно. Йде крупа. Багато ходив по місту — справи, дрібні справи. Готуюсь до від’їзду. Автобус, виявляється, до Львова не ходить (десь за Рівним напали партизани й винищили геть пасажирів та шофера). Жду нагоди, коли піде тягарове авто з Цукро-тресту на Рівне. Проблема: кожух і валянки.
Вчора вперше був на Гончарній вулиці, у тих характерних глиняних ярах. От де почувається старий Київ, пахне аж княжою добою. Сонце було, яскравий сніг обабіч на урвищах, а внизу яру струмки диму з коминів — і вдалині імлиста протилежна ярові Щекавиця. Краса. Довго стояв я, зачудований.
Вчора ж знайомство з Пеленським, колишнім відомим в Галичині журналістом і актив, учасником нацруху. Тепер він усе це кинув, працює в Києві з німцями в галузі постачання, продає, як сам каже, мелясу, — ділок, видко. Людина жвава, хоч і досить опасиста. Людина балакуча і, здається мені, дещо поверхова, дещо легковажна. Може, це в нього з розчаровання.
Вчора ж — вечеря у Горобця. Коло знайомих галичан у мене шириться. Г. цікавий вдумливий чоловічок. Та й бувалий. П’ять рокі в одсидів у тюрмі разом із А. Мельником. Каже, що Мельник— досить випещена, дуже педантична й занадто флегматична людина. Багато витримки, спокою і відсутність запалу, горіння. Повільно думає й говорить, повільно рухається. З розмови мені стало ясно, що цілковита йому протилежність за своєю вдачею — Бандера. Цей молодий (33 р.), невеличкий на зріст, але дуже (й, може, занадто) імпульсивний, має властивість заражати, гіпнотично впливати.
Чутки: під Києвом, кіломет. за ЗО — партизани (большевики) натрапили в селі на німецький загін. Був бій. А ще: по селах, мовляв, їздить машиною А. Мельник і гуртує український нарід до боротьби за свою державність. До речі, Веретенченко запевняв, що недавно в Полтаві і взагалі на Полтавщині з’явилося багато прокламацій укр. мовою — заклик до боротьби за незалежність і волю.
15/ІІ — 43 р.
А все-таки... свинство. Є відділ, так би мовити, культури — і є пристойний укр. письменник Любченко, що серйозно хворіє й ніде не працює. Як же, з чого він живе? Чи не слід було б цим зацікавитись і в міру можливого підтримати його, зберегти потрібну людину? Ні, про це відділ культури ні гу-гу. Хоч і пропадай — нам що до того? Хами, а може... вороги, україножери? Чорт їх зна! Може... і те, і друге. Днями надіслали до мене Н. Калюжну, запрошують взяти участь у літерат. вечорі. От комедія! Кому цей вечір тепер потрібен — хіба що гестапо? Я одмовився, пославшись на хворобу. Так, страшенне зубожіння, людська здрібнілість. Люди є, але людей нема.
На базарі неймовірний ажіотаж. Шкляночка солі — 140 крб. Паніка в місті росте. Чутки найдивовижніші, найбезглуздіші — очевидна ворожа агітація.
А вчора Б. Винницький розповідає, що в Харкові залишилось багато населення, свідомо ждучи нову вже російську армію, нових російських порядків і благ. Так-бо підготовила людей (собі ж на гірше) необачна німецька пропаганда. А німців, мовляв, підбили на це укр. націоналісти. Отже, виходить, що в німецьких обмахах винні українці. Яка дурна провокація! Тим часом чутку цю ширять. Припекло російську гадюку, вона й крутиться.
Вчора знову ходив на Поділ Вознесенським спуском. Одлига, моква, справжній березень. Між ярів — вул. Кожум’яцька, Дьог-тярна, Гончарна, кривобокі будиночки, дерев'яні халупки, накопичення, тіснота, бруд і весняна вже прілість. Бліді виснажені люди, бліді обшарпані діти, хвацькі чубаті хлопці, що ходять лише серединою вулиці, затягані синьолиці дівчата з різкими рухами й верескливими голосами. Тут, по цих хатках, подвір’ях і вулицях, никають самі злидні, злоба, порок і гріх. Але, поза цим, тут почувається старий, романтикою овіяний Київ.
16/11 —43р.
Над містом цілий день гудуть літаки — патрулюють. Тривожно. День сонячний, дуже тепло, біжать струмки, тане сніг на очах... А вночі дощ ішов, цілу ніч жебуніла вода в ринві, дудонить і зараз. Справжня весна. Ще кілька таких днів, і крига скресне. Вчора було Стрітення — зима з літом стрілись — півень міг учора на вулиці не то що напитись, але й покупатись.
У всіх надії, що рання весна силоміць стримає, загальмує большевицький наступ. Повідомлення офіційне: німці залишили Ростов і Луганськ. Чутки: залишено також без бою Харків, Курськ, Лозову; червоні тиснуть на Полтаву й Чернігів.
Напруження в місті росте. Ціни на ринкові також. Великий військовий рух на вулицях. Сердиті, скупчені німці. Задумані мадяри. Безтурботні, розпанахані, морально вже геть розкладені італійці. Сумна картина! А німці однаково непоступливі: жодних натяків на розв’язання пекучих насущних потреб на Україні, — розв’язання, що одразу дало б їм величезні козирі до рук. Навпаки, вчора по радіо передавалося звернення до укр. селян таке невдале, що краще було б його зовсім не проголошувати. Таке звернення (обіцянка ще, можливо, 10 % землі для індивід, користування? і то за особливі заслуги) ще більше одштовхне й упередить селян. Ах, глупота! Так наче навмисне хтось це робить саме в такий напружений час.
З певних джерел: Цукротрест евакуюється до Вінниці. Отже?.. Становище дуже непевне. І все ж таки в моїй свідомості не міститься: чому це совєти раптом стали такими потужними й непереможними, а німці, визнані всім світом вояки, такими нібито безсилими, бездарними, здібними лише до безоглядної втечі? Ні, тут криється щось таємниче, щось хитре.